23 червня виповнилося би 35 земних років Герою російсько-української війни Едуарду Кечку.
Народився Едік у мальовничому селі Томашівка. Батько, Кечко Едуард Іванович, працював у Ярмолинецькому відділі внутрішніх справ, учасник АТО та героїчно захищав рідну землю від російських загарбників. Зараз демобілізувався. Мати, Кечко Раїса Семенівна, працює швеєю.
Хлопчик змалечку ріс розумним, допитливим, кмітливим та жвавим. Велику роль у його вихованні також відіграли бабуся Надія Сергіївна та дідусь Семен Семенович Ткачові. Вони були мудрими, збагаченими життєвим досвідом людьми. Саме від них малий Едік перейняв оте почуття справжнього українського гумору, з яким не розлучався все своє земне життя.
Згодом став першокласником Соколівської загальноосвітньої школи. Учнем Едік був дуже гарним. Все схоплював, як кажуть, на льоту. Найбільше любив фізкультуру та українську мову. Додатково займався поглибленим вивченням англійської мови з репетитором ще з початкових класів. А скільки книг перечитав! Особливо захоплювався пригодницьким і детективним жанрами.
Серед своїх однолітків виділявся цілеспрямованістю, розумінням життя, самостійним вирішенням як власних, так і проблем класного колективу. Хлопець завжди був готовий прийти на допомогу вчителям та однокласникам. Був надто відповідальним. На нього можна було покластися. Ніколи не підводив, якщо брався за якусь справу, то доводив її до кінця.
В Едуарда було загострене почуття справедливості. За це його любили та поважали однокласники, вчителі, друзі. Поряд із ним було безпечно, і всі це відчували.
Активний учасник різноманітних позакласних заходів. Ще досі в моїй пам’яті постає маленький чорнявий хлопчик у вишиванці та козацьких шароварах, який витанцьовує запальний гопак. Виконував найскладніші трюки. Саме ось такі його риси, на мою думку, дуже б знадобилися сучасним учням.
У 2014 році, з початку вторгнення росії на територію Донецької і Луганської областей та АР Крим, Едуард Едуардович Кечко разом з молодшим братом Костянтином добровольцями стали на захист України, вступивши в ЗСУ, в одне із формувань ССО. Щоб бути ближче до синів, на захист України встав і батько — Кечко Едуард Іванович. Так троє Кечків стали учасниками АТО, а мати і дружина Раїса Семенівна молилась безсонними ночами за трьох рідних людей, котрі на війні.
Батько і двоє синів порадились і вирішили, що молодший Кечко – Костя, має залишитись вдома біля матері, щоб підтримувати її в ці нелегкі часи. А Кечко-батько і Кечко-син продовжили службу в ЗСУ.
Сержант Едуард Едуардович Кечко як спецпризначинець зарекомендував себе як вольовий, сміливий, розсудливий молодший командир. Під час виконання особливо важливих завдань в складі групи завжди проявляв розумну ініціативу, дисциплінованість, хорошу фізичну підготовку.
За рекомендацією командира частини Едуард вступив на навчання до Одеського військового університету на факультет підготовки спеціалістів військової розвідки та cил спеціальних операцій. Успішно закінчивши інститут та отримавши офіцерське звання – лейтенант, Едуард Кечко повернувся в рідний полк. Був призначений командиром групи. Перед групою під час проведення АТО-ООС ставились бойові задачі підвищеного ризику. Під час однієї з таких операцій Едуард отримав важку контузію, але підлікувавшись, повернувся до виконання бойових задач. За успішне їх виконання командир групи лейтенант Кечко неодноразово заохочувався командиром полку, вищим командуванням МОУ.
Едік загинув 12 червня 2023 року в дорожно-транспортній пригоді на автодорозі Хмельницький – Ярмолинці, в селі Правдівка, повертаючись зі служби додому. Його автомобіль на повному ходу в’їхав в стоячий на узбіччі причіп автопоїзда.
Трагічна ДТП… Усі, хто знав Едуарда молодшого, були шоковані, він був відмінним водієм. Та деякі факти свідчать, що це могло статись внаслідок перенесеної контузії і недолікування хвороби.
Лейтенант Кечко Едуард Едуардович перед трагічною загибеллю був представлений до високої нагороди – «Іменної вогнепальної зброї». Але…
Однополчани Едіка розповідають, що за натурою він був весельчаком, вмів надихати побратимів, дарувати гарний настрій, жартувати навіть під час виконання бойових завдань.
Батько, Едуард Іванович, демобілізувався з армії в серпні 2024 року. За 10 років перед цим він потрапив у полон під час виходу із Іловайського котла.
Молодший брат Костя добровільно мобілізувався на початку 2025 року в ЗСУ. На сьогодні служить спецпризначенцем у тій же частині, де проходив службу старший брат. Мама Рая знову продовжує чекати сина з війни.
Дуже шкода, що саме таких молодих хлопців, як наш Едік, Господь надто рано забирає на небеса. Але маємо вірити, що звідти, з неба, вони допомагатимуть нам перемогти ворога та підняти з руїн нашу рідну землю, нашу Україну.
На його честь на центральному фасаді школи встановлено меморіальну дошку. Ім’я Едуарда Кечка увічнено на Стелі Героїв на центральній площі села Соколівка, а також банер із його портретом є на Алеї Пам’яті у селищі Ярмолинці.
Герої не вмирають, вони вічно житимуть у наших серцях. Вічна та Світла Пам’ять Едуарду Кечку — палкому патріоту та борцю, безстрашному воїну, нашому земляку, колишньому учневі Соколівської школи.
Ніна Кушнір, учителька початкових класів Соколівського ЗЗСО І-ІІІ ст.
Микола Степанишен, полковник міліції в відставці. Фото із сімейного архіву Кечків.
