30 червня минає 3 роки Світлої пам’яті нашого земляка, мужнього воїна-захисника, Героя України Володимира Сови-Лісовця.
Уперше пишу такого листа – листа Пам’яті. Але точно знаю, що той, кому він адресований, якимось дивовижним чином прочитає чи почує його. Бо він завжди мене слухав – мій учень Володя Сова-Лісовець. Слухав і чув. Навіть тоді, коли не погоджувався, коли брови – дашком і голос із хлопчачим надривом… Але при цьому посміхався, а очі світилися яскравими промінчиками…
Приємно було спостерігати, як Володя зростав, мужнів, як обирав свою стежину. Нелегку обрав… Став воїном, захисником. Називав це роботою і виконував її з усією відповідальністю. Краса зовнішня і внутрішня поєднались у ньому – юнакові, молодому чоловікові. Сила, яка підсвічувалась любов’ю до своєї землі, своєї родини, до того, чому присвятив життя.
Важко забути той день, коли у нашому селищі заговорили, що загинув Володя. Як?! Розум відмовлявся сприймати таку інформацію. Як так трапилось, адже він так багато умів і знав… Уже потім ми дізнаємось, що навіть в останні секунди життя «Сова» думав про своїх побратимів, знищуючи ворогів на їхньому шляху… Бо він такий… Таким був ще зі школи, вболіваючи за тих, хто поряд, хто з ним у команді.
Зовсім недавно Володя приходив до мене у сні. Стоїть такий сонячний на березні озера із чистою кришталевою водою, а за ним – ватага таких же, як він, хлопчаків. «Чому не можна у воду?!» – як завжди, із посмішкою, але наполегливо питає мене. А я відповідаю, що ще не вставновили лінії і не розклали знаки на воді, за які запливати не можна. От коли зроблять, тоді буде можна. «Які знаки?! – наполягав Володя, – Ну чому не можна, ну Алла Миколаївна?»
Я прокинулась. Не знаю, що було далі і що може означати цей сон. Знаю лише одне: Володя із тих, хто і справді веде за собою і ніколи не зважає на заборонені лінії чи плавучі мітки на воді… Хто був позаду Вовчика у тому сні, можна лише здогадуватись.
Наш Герой… Не лише наш, а Герой України. Знову схиляються голови у журбі, і у серці – болючий щем. Не буду писати, спи спокійно, Герою, бо знаю, що Ти не спиш… Ти борониш із неба рідну землю і Ти пам’ятаєш нас, тих, хто був із Тобою поруч у житті земному.
Подяка Тобі, Володю, Вічна пам’ять і Царство Небесне.
Твоя вчителька.
