75 літ — славна і поважна дата для кожного іменинника, бо, напевно, сам Всевишній благословляє таких людей у майбутньому на довге життя, даючи сили пережити всі труднощі та випробування часом і обставинами. Дзвінким струмком збігають прожиті роки, залишаючи їм теплі спогади та любов у серці. Досвід і мудрість цих поважних людей є зразком для нинішнього молодого покоління як їхніх наступників, бо кожне їхнє слово, розмова та оповідь — безцінні, заслуговують життєвого наслідування. Так, цьогорічного 1 серпня відзначає свій поважний ювілей Марія Іванівна Мельник — жителька селища Ярмолинці.
Народилася вона у 1950 році в селі Боднарівка. Її батько, Іван Кирилович, всю свою трудову діяльність присвятив нелегкій праці — був ковалем у кузні місцевого колгоспу. Своїми роботами і високим фаховим рівнем славився не тільки у своєму селі, але й далеко за його межами. А мати, Ганна Миколаївна, через хронічну хворобу легенів була звільнена від важкої фізичної праці, але займалась випіканням домашнього хліба для харчування колгоспників у громадській їдальні місцевого господарства.
Марія Іванівна була найстаршою дитиною в родині. Крім неї, тут зростали ще два брати: Микола та Петро. Після закінчення Шарівської середньої школи в 1967 році з гарними предметними оцінками, щоб мати потрібний виробничий трудовий стаж для вступу в навчальні заклади, почала працювати завідувачкою бібліотеки в рідному селі.
Ще з дитячих років її вабила професія швачки. Тому, з 1970 року, вона працювала вже на швейній фабриці міста Хмельницького. Через рік вступила на навчання до Шепетівського технікуму бухгалтерського обліку сільськогосподарських підприємств, який закінчила в 1974 році. Після цього продовжила свою трудову діяльність економістом, а згодом — бухгалтером автотракторного парку боднарівського колгоспу.
У зв’язку з переїздом її батьків у 1984 році, з якими вона разом проживала зі своєю сім‘єю, на постійне помешкання в селище Ярмолинці, де вже мешкали і працювали сім’ї її рідних братів, Марія Іванівна влаштувалась працювати на посаду бухгалтера Ярмолинецького районного автошляхового управління. У цьому колективі вона добросовісно ставилася до виконання покладених на неї обов’язків, тут на належному рівні реалізувався її фаховий рівень.
Згодом, у колишньому Ярмолинецькому районі організовано та споруджено виробничу базу об’єднання «Сільгоспхімія», де було запропоновано нашій ювілярці посаду бухгалтера, а через деякий час — і головного, де вона трудилася до 1994 року.Обіймаючи вказану посаду, зарекомендувала себе здібним, дисциплінованим висококваліфікованим спеціалістом. Їй випала доля очолювати бухгалтерську службу в солідному на той час підприємстві, в період початку глобальних економічних змін, зумовлених реформуванням фінансово-кредитних відносин у країні. Це вимагало від неї, як бухгалтерського фахівця, опанування нових знань та поєднання їх із набутим вже досвідом у фінансовій діяльності, підвищення рівня своєї компетентності в нормативних актах фінансових відносин. Із цим вона успішно справлялася. Із розвитком фінансового законодавства зуміла у своїй роботі запровадити нову систему бухгалтерського обліку та фінансової звітності.
Марія Іванівна, працюючи на такій відповідальній посаді, проявляла особисту ініціативу, завжди доводила до завершення започатковану справу, була принциповою і незалежною у своїх рішеннях і висновках, уміла відстояти власну позицію. Тому, невипадково, в 1994 році її було запропоновано посаду головного державного інспектора Ярмолинецької державної податкової інспекції, де вона, в зв’язку з виходом на пенсію, пропрацювала до 2005 року. Колектив запам’ятав її щирість і вклад у спільну справу, а керівництво — її відданість і сердечне ставлення до всього, чим займалась.
Енергії та працьовитості цій дивовижній жінці можна позаздрити. Адже вона, інвалід із дитинства, зуміла виховати сина і дочку, дати їм належну путівку в життя. Брала активну участь у вихованні чотирьох онуків (всі вони — хлопчики), дочекалася вже й правнучка Матвійчика, досі дає лад домашньому господарству, а ще вона — прекрасна швачка.
Улюблене заняття стало для неї ще однією з професій, тим більше, що вона зуміла проявити себе в цьому, працюючи по цій спеціальності в колективі швейної фабрики. А з початку широкомасштабного вторгнення російських окупантів на рідну українську землю для Марії Іванівни всі наші воїни-захисники — знайомі і незнайомі — стали рідними, яких вона повсякчас підтримує і піклується про них. Адже ця мужня жінка тримає волонтерський фронт.
Дійсно, волонтерський рух охопив все населення громади, яке прагне бути корисним для своєї держави, намагаючись зробити внесок у якнайшвидше завершення війни з путінськими окупантами із надійним і справедливим миром. Саме так і вирішила ярмолинчанка Марія Мельник, дізнавшись про потребу для військових у подушках. Вона — пенсіонерка, людина поважного віку, але має хист до шиття, більше того, свого часу здобула таку робітничу професію. Тканину для подушок та синтепон приносили рідні, друзі, знайомі, сусіди. З-під рук майстрині, одна за одною, з’являлися чудові вироби, які так потрібні нашим захисникам. Потім почала шити чоловічі труси на бокових липучих застібках — така білизна необхідна для поранених. Загалом Марія Іванівна разом зі своєю дочкою Наталією за цей час щорічно здійснювали пошиття та відправку нашим захисникам більше 300 подушечок та 100 одиниць чоловічої нижньої білизни.
Марія Іванівна є справжньою порадницею та наставницею, мудрою, трудолюбивою, чудовою мамою і бабусею. Її ніжний погляд, турботливі руки, чуйність, потрібні поради, щире побажання добра і щасливої долі стали для її дітей та онуків прикладом доброти і справедливості, чесності та щирості, порядності й людяності, поваги до людей.
Старший син, Олександр Мельник, із вісімнадцятирічного віку одягнув військову форму, став воїном Збройних Сил України. Здається, ще нещодавно був школярем, під час літніх канікул на рівні з дорослими працював на зерноочисному току в місцевому колгоспі, спокійний, нерішучий — а нині став мужнім військовим, бо за плечима у нього 14 з половиною років військової служби, учасник бойових російсько-української війни. А молодша дочка, Наталія Кириченко, дивувала всіх рідних своїми здібностями до математики ще з початкових класів. Закінчила Хмельницький інститут бізнесу і Тернопільський економічний університет, працювала головним спеціалістом у Ярмолинецькому управлінні соціального захисту, а зараз — бухгалтером у відділі освіти Ярмолинецької селищної ради. Зять, В’ячеслав Кириченко, сьогодні підполковник Збройних Сил України, заступник командира військової частини, учасник бойових дій на Сході України в зоні АТО/ООС та нинішньої російсько-української війни.
Найстарший внук, Сергій Мельник, майже чотири роки віддав військовій службі, довелося йому також понюхати пороху в боротьбі з путінськими загарбниками на передовій. Вже одружений із чудовою дівчиною Настею, подарували бабусі правнучка, який приносить їй велику радість. Другий внук, Петро Мельник, успішно закінчує другий курс Військової академії міста Одеса. Третій онук, Назар Кириченко, студент 3-го курсу Подільського державного університету. І наймолодший внук, Роман Кириченко, учень 10-го класу Ярмолинецького ЗЗСО №2, серйозно займається улюбленим спортом — футболом, воротар збірної юнацької футбольної команди Ярмолинець.
І так, на порозі життєвої долі у Марії Іванівни — сімдесят п’яте літо. Перебираючи у пам’яті прожиті роки, ювілярка вважає, що прожила їх недаремно, вселяючи в серце віру і справедливість, бажання боротися за гідне сьогодення і майбутнє своїх рідних, за мирне небо, якнайшвидше завершення війни з російським агресором. Відрадно, що нині безмежною теплотою і ніжністю, турботою та піклуванням огортають її діти та онуки.
Тож, у ці літні дні, з нагоди славного і поважного ювілею рада організації ветеранів Ярмолинецької селищної територіальної громади, колеги та друзі адресують іменинниці щиросердечні вітання, побажавши їй міцного здоров’я, щоб при душевному настрої зустрічала ще не один ювілей, мирного і щасливого довголіття, родинного благополуччя і достатку в домі, життєвої енергії та оптимізму, любові та поваги від рідних в близьких, Божого благословення на многії літа!
Петро Коцюба, голова ради організації ветеранів селищної територіальної громади.
