Кожне покоління формує свою позицію щодо ролі роботи у житті людини. По-різному відгукується про те, скільки вони готові віддати свого часу на роботу, по-різному визначають межі між професійним і особистим життям, а також по-своєму розставляють пріоритети між стабільністю, доходом, розвитком і самореалізацією. Для одних робота є обов’язком і гарантією фінансової безпеки, для інших — простором для зростання, пошуку сенсу та втілення власних цінностей. Сьогодні постараємось окреслити позицію сучасної молоді, так званих «зумерів».
Для початку, варто зрозуміти хто ж вони такі. «Зумери» — це молоді люди, народжені приблизно між 1997 і 2012 роками, які виросли у зовсім інших умовах, ніж попередні покоління.
Першочергово, вони з дитинства живуть у цифровому світі, де смартфон, інтернет і соцмережі — не просто інструменти, а частина їхнього повсякденного життя. Цей аспект змістовно впливає на процес їхньої роботи, адже більшість процесів зараз оцифровані та автоматизовані. На їхній світогляд сильно вплинули події останніх років: пандемія, економічні кризи, а для українських підлітків — ще й повномасштабна війна, яка змінила їхні пріоритети та уявлення про майбутнє. Для цього покоління важливо мати гнучкість, відчуття безпеки та баланс між роботою й особистим життям.
Ці обставини та принципи формують їхню позицію. Вони не хочуть «жити на роботі», бо бачать, як швидко може змінитися світ, і прагнуть не втрачати себе в гонитві за кар’єрою. Варто підкреслити, що молодь виросла в середовищі, де про психічне здоров’я говорять відкрито, тому вони добре розуміють, що виснажлива робота без відпочинку веде до вигорання. Для них важливо мати роботу, яка не руйнує емоційний стан і дозволяє зберігати стабільний темп, у якому можна працювати довго, а не до першого зриву.
Після пандемії стало очевидно, що робота не обов’язково має бути прив’язана до офісу, якщо говорити про саме такий вид зайнятості. Молоде покоління комфортно почувається у гнучких форматах — дистанційній роботі, гібридному графіку, фрилансі чи проєктній зайнятості. Для них важливий результат, а не години, проведені за столом. Молодь не вірить у стару формулу «будь відданим компанії — і вона подбає про тебе», бо бачить, що стабільність ніхто зараз не може гарантувати. Компанії легко скорочують людей, навіть якщо ті якісно працювали роками.
Конфлікт поколінь виникає не через «лінощі молоді», а через різні умови, у яких ці люди виростали та формували свої уявлення про роботу. Старші покоління звикли до моделі, де стабільність здобувається роками праці в одній компанії, а відданість роботі вважається головною чеснотою. Для них гнучкість, яку обирає молодь, часто виглядає як безвідповідальність, бо суперечить їхньому досвіду: вони будували кар’єру в часи, коли вибору було менше, а правила — жорсткіші. Зараз же ринок праці набагато ширший та пропонує більше варіантів, які здатні задовольнити великий попит.
Насправді обидві сторони хочуть одного й того ж: ефективної роботи та нормальних умов. Просто бачать шлях до цього по різному. Старші керівники очікують дисципліни, чіткої ієрархії та роботи «за графіком», тоді як молодь прагне діалогу, прозорості та можливості впливати на процеси. Молоде покоління не боїться ставити запитання, відмовлятися від неефективних практик і пропонувати зміни, що інколи сприймається як зухвалість.
Українська специфіка формує зовсім інше ставлення молоде покоління до роботи, ніж у їхніх ровесників в інших країнах. Війна, вимушені переїзди, постійна невизначеність і досвід життя в умовах загрози змінили їхні пріоритети. Молоді українці сприймають роботу не як головний сенс життя, а як інструмент, який дає можливість утримувати контроль над реальністю, зберігати незалежність і мати хоча б мінімальну опору в хаотичному світі. Водночас вони не готові жертвувати всім заради кар’єри, бо надто добре розуміють ціну власного часу та психічного здоров’я.
Чимало молодих українців опинилися за кордоном і побачили інші стандарти праці. Після такого досвіду вони вже не готові погоджуватися на хаос, переробки чи «тримайся, бо так треба». Вони очікують прозорості, адекватної оплати, можливості розвитку й людяного ставлення.
Молодь не відмовляється від праці — вона відмовляється від застарілих правил. І саме ця зміна підходу стає викликом для роботодавців, але водночас — шансом оновити робоче середовище так, щоб воно відповідало сучасним умовам.
Максим ДАЦКО, студент 4 курсу навчально-наукового інституту української філології та журналістики Кам’янець-Подільського національного університету ім. І. Огієнка
