Давно виношувала ідею написати про цю жінку. Її знають не тільки у нашій громаді, а й далеко за її межами як кваліфіковану спеціалістку у царині журналістики. Крім того, вона — неординарна, неповторна і, як на мене, не така, як усі. Це — Алла Миколаївна Гуменюк, директорка ПП «Редакція газети «Вперед».
Про її роботу розповім нижче. А зараз — про Аллу Миколаївну як про особистість.
Нас із Аллочкою пов’язують події пострадянської доби, коли я побачила її, п’ятикласницю школи №1 серед однолітків на конкурсі «Будь готовий!» Серйозна, зосереджена, височенька дівчинка привернула мою увагу своїм виступом. Згодом ми неодноразово зустрічались із нею на різних заходах, до яких я була причетна як працівниця позашкільного закладу, а точніше — його директорка. Тоді я й зрозуміла, що ця дівчина у майбутньому досягне успіхів, бо вона по натурі — лідерка з потужними організаторськими здібностями. Так і почалось наше плідне спілкування й дружба. Алла відчула споріднену душу, якій можна відкрити своє серце, таємниці, прочитати свої вірші тощо. І хоч їй нині 50 з плюсом, ми дружимо.
Не можу не зупинитися на ще одній сторінці нашої молодіжної історії. Це — клуб «Старшокласник» (1987-1989 рр.), який відвідували учні 9-11 класів обох місцевих та Новосільської шкіл. Нам було дуже цікаво, бо то були зустрічі ровесників, однодумців, а не уроки з жорсткою дисципліною. Вони прибігали у неділю, вносячи у кожен свій прихід щось оригінальне і корисне. Ніхто й не здогадувався, що ми стояли біля витоків нового століття і номінально стали його творцями. А роль Алли в цьому тоді була незаперечною.
Я не буду розповідати її біографію, лише виокремлю деякі епізоди, елементи, що свідчитимуть про її подальшу долю та вибір професії. Ще змалечку, граючись у Савинцях, звідки вона родом, дівчинка уявляла себе учителькою. Підростаючи, не полишала своєї мрії. І уже після закінчення школи вступила до Кам’янець-Подільського педінституту, а далі протягом майже десяти років працювала у Новосільській, Сутковецькій та Ярмолинецькій загальноосвітній №2 школах, викладаючи англійську мову.
За схвальними відгуками педагогів та учнів цих закладів Алла Миколаївна — кваліфікована педагогиня, чуйна, справедлива людина, любить дітей та розуміє їх. Між іншим, Андрій Шиповалов, її учень, до цього часу говорить, що вона «класна» і саме завдяки пані Аллі полюбив англійську мову. Не полишає Алла Миколаївна й зараз викладацької роботи. Вона є асистенткою кафедри журналістики навчально-наукового інституту української філології та журналістики Кам’янець-Подільського національного університету ім. І. Огієнка.
Інтелектуальні, організаторські здібності, відповідальність, уміння знайти компроміс — ці та інші риси посприяли у становленні Алли Миколаївни як журналістки.
У 2003 році вона почала працювати у місцевій редакції газети «Вперед» (тодішній редактор — Володимир Тищук). Робота їй була до вподоби, у ній вона проявляла свої творчі здібності. І результат не забарився: у 2004 році Аллу Миколаївну прийняли до спілки журналістів України. У творчій біографії з’явилися професійні перемоги — призові місця в обласних та Всеукраїнських конкурсах, відзнаки міжнародного рівня. Читали жителі Ярмолинеччини матеріали авторки залюбки, в тому числі вона одна із перших зацікавилась темою колективної безпеки і в числі переможців всеукраїнського конкурсу з тематики НАТО брала участь в ознайомчій поїздці до Брюсселю до штаб-квартири НАТО.
У 2011 році Гуменюк Аллу Миколаївну місцевими органами влади було призначено на посаду редактора нашого тижневика. Робота дісталась дуже відповідальна. Але це не злякало молоду редакторку, бо у неї був дружний колектив однодумців — як одна сім’я. Кожен мав і знав свої доручення, а Алла Миколаївна ніколи не вип’ячувала свого «Я», а була нарівні зі своїми підлеглими, докладаючи усіх зусиль, аби газета відповідала своєму призначенню. Тому я відверто скажу, що газета «Вперед» — дітище Алли Миколаївни, в яке вона вкладає усю свою енергію, талант і керівника, і журналіста. Ще до початку повномасштабної війни колектив працював у повному складі злагоджено й творчо, був транспорт, техпрацівниця, бухгалтер. Але сталося те, чого ніхто не очікував. І ось уже три роки їх залишилось двоє — сама директорка, спочатку Сергій Козачук, який нині служить у лавах ЗСУ, далі Настя Граб, а сьогодні Маріна Климова. Віддати належне варто їм усім: газета цікава, актуальна, наповнена інноваційними проєктами.
Є у газети й добровільні помічники — Петро Коцюба, Микола Побережний, Тетяна Граб, Олена Слободян, Ірина Шуверткова, студенти вишу, де Алла Миколаївна викладає, і я, проста пенсіонерка-дописувачка, авторка цього матеріалу. Певно, усі перелічені люди теж працюють за покликом серця, щоб зробити газету цікавою для осіб різного віку, професій, вподобань.
А тепер про Аллу Миколаївну як про жінку. Я зробила висновок, що якби поставити на терези роботу й дім, то шальки терезів показали б перевагу в бік роботи. Але і вдома потрібна увага мамі, котра має уже проблеми зі здоров’ям, домашньому господарству, як не дивно, але любить пані Алла поратися на городі, каже, що земля додає сили.
Усім серцем матуся любить свого синочка Ромчика, якому присвятила своє життя, бо він — її радість, надія і маячок.
Висока духовність, багатий внутрішній світ, самодисципліна ось уже 10 років поспіль пов’язують цю жінку з місцевим храмом ПЦУ Покрови Пресвятої Богородиці. А ще Алла Миколаївна має чудовий голос, якому, на щастя, знайшла призначення у церковному хорі.
Із заздрістю хочу відмітити, що Алла Миколаївна ще й прекрасна поетеса, вірші якої друкувались в «Дніпрі», «Медоборах», колективних альманахах тощо. Люблять читати земляки її поезії у соцмережах, де час від часу вони з’являються. Скажу від себе, що із нетерпінням чекаю збірку віршів Алли Гуменюк. Знаю, що для цього потрібен час і матеріальні ресурси, але вірю, що для доброї справи усе це знайдеться.
Як журналістка Алла Миколаївна долучається до видавництва книг, редагує матеріали інших авторів, любить людей і завжди дарує їм стільки свого часу, скільки необхідно. У ці важкі часи то теж важливо — вислухати людину, розділити біль і радість, втішити.
Одним словом, талант є талант, яким володіє ця гарна, статна жінка, яка укоренилась у Ярмолинцях і через різні життєві обставини не пішла далі, вище — у столицю, бо усі передумови і можливості такі були. Це лише частина того, що я надумала написати. Однак від усього серця бажаю, Аллочко, не втрачати, в першу чергу, себе, тримай міцно кермо, яке у тебе в руках, життя й процвітання твоєму дітищу — газеті «Вперед». Вірю, що настануть кращі часи і «Все буде Україна!» Здоров’я, творчих успіхів, удачі, світлих днів вам, творчині нашого тижневика!
Галина Борович, пенсіонерка, с-ще Ярмолинці.
