У ці осінні дні відзначає свій славний і поважний 80-річний життєвий ювілей Микола Васильович Тимофієв — ветеран війни, праці та спорту, відома і поважна, чесна і порядна людина Ярмолинецького краю. Безперечно, для кожного громадянина як особистості, день його народження, тим більше ювілей, це – передусім, спогад про мрійливе дитинство і трепетну юність, навчання в школі, інших навчальних закладах, служба в армії, що пролетіли, як мить. Про тата і маму, які дали життя, зростили і допомогли знайти своє місце у вирі буття. Це і праця в трудових колективах, турбота про сім’ю та зайнятість домашнім господарством, громадська діяльність, любов і активна відданість різним видам спорту, участь у художній самодіяльності тощо. Адже недарма кажуть, що щастя людини немає виміру. Проте щасливі ті, хто зумів побачити і розкрити себе, бути корисним для своєї країни, рідного краю, несучи при цьому людям добро.
Справедливо кажуть у народі, що життя прожити — не поле перейти. Так, життєвий шлях кожної людини наповнений багатьма складними випробуваннями, перевіркою на стійкість у свої сили та можливості, досягненнями накресленої мети, здійсненням задуманого, успішним подоланням всяких негараздів. Проживши життя до поважного віку, вона нібито отримує шанс приділити особисто собі належну увагу, як кажуть, пожити для себе, взяти те, на що раніше не вистачало часу.
Однак для нашого шановного ювіляра пенсійне життя не обмежується тільки власною домівкою, господарськими справами, особистими інтересами. Він — член президії, тривалий час очолював комітет ветеранів праці та дітей війни, був заступником голови ради районної організації, а зараз — селищної територіальної громади ветеранів, член збірних команд спортсменів-ветеранів колишнього району, а нині — селищної громади з волейболу, настільного тенісу, легкої атлетики та інших видів спорту, активний учасник художньої самодіяльності.
А народився Микола Васильович 14 жовтня 1945 року в селі Ломачинці на Віньковеччині в звичайній селянській сім’ї. Його батько, Василь Петрович, 1912 року народження, учасник бойових дій Другої світової війни, всю свою трудову діяльність присвятив праці водієм автовантажівки в радгоспі «Осламово» і Говірському сільськогосподарському професійно-технічному училищі. Мати, Катерина Володимирівна, 1923 року народження, як і всі, здебільшого, сільські жінки, трудилася в рільничій ланці місцевого колгоспу. Батьки народили і виховали четверо дітей: трьох синів — Івана, Володимира і Миколу (наймолодшого) та доньку Марію. Найстарший із них — Іван — закінчив сільськогосподарський технікум, крім цього, здобув ще вищу юридичну освіту, працював в органах внутрішніх справ, обіймав навіть посаду начальника райвідділу внутрішніх справ, а згодом обирався головою правління одного з колгоспів у Гусятинському районі Тернопільської області. Володимир пішов стежкою свого батька, працював водієм автомашини в місцевому господарстві й проживав із рідними в Ломачинцях (на жаль, нині вони обоє — за межею життя. Вічна їм пам’ять). А Марія й досі зі своєю сім’єю мешкає в рідному селі, пропрацювавши в місцевому колективному господарстві «Новий шлях».
Зростав Микола Васильович у своїх рідних Ломачинцях, тут пройшли його дитячі та шкільні роки. У 1962 році закінчив Осламівську середню школу і в 1965 році — Новоушицький технікум механізації сільського господарства. Пропрацювавши лише три місяці механіком у сусідньому Зорянському колгоспі після закінчення навчального закладу, був призваний на строкову службу в Збройні сили. Там пройшов шлях від рядового до командира господарського взводу батальйону зв’язку, що дислокувався в місті Самбір Львівської області. Брав участь у бойових діях на території Чехословаччини, де отримав вогнепальне поранення в руку. Лікувався в Мукачівському військовому шпиталі. Під час трирічної служби в складі своєї військової частини брав участь у збиранні врожаю зернових культур у Казахстані. Нагороджений медаллю «За освоєння цілинних земель».
Після демобілізації з армії в 1968 році наш ювіляр працював майстром у Говірському СПТУ, через рік і до 1976 року — начальником автоколони автобази по спорудженню військових об’єктів. Працюючи на цій посаді, був удостоєний нагород «Ударник праці» та «Відмінник військового будівництва». Потім, до 1980 року, обіймав посаду завідувача автогаражем Ярмолинецької міжгосподарської шляхово-будівельної організації.
У 1980 році в колишньому районі, як і по всій країні, проводилася активна підготовка автомобільної траси до пронесення Олімпійського вогню — естафети ХХІІ Літніх Олімпійських ігор. Керівництвом району було запропоновано Миколі Васильовичу очолити будівництво автозаправної станції на виїзді з селища Ярмолинці. З дорученою ділянкою роботи він справився успішно, продовжуючи понад 22 роки очолювати трудовий колектив цього ж виробничого об’єкта. З 2002 по 2008 рік працював на споріднених автозаправних станціях області. У 2008 році вийшов на заслужений відпочинок.
На пенсії Микола Васильович без діла, тим більше без занять спортом, сидіти вдома не зміг. Адже ще в 1988 році організував волейбольну команду «Нафтовик», яка постійно виборювала у спортивних змаганнях 1–2 місця в районі. Особисто брав участь у багатоборстві з легкої атлетики, отримуючи на обласних змаганнях із цього виду спорту призові місця. Особливо результативними для нього були заняття з настільного тенісу та більярду, де він на обласних змаганнях неодноразово виборював не тільки бронзові та срібні медалі, але й золоті, ставши чемпіоном області.
Микола Тимофієв разом із ветераном спорту, Почесним працівником фізичної культури та спорту України Леонідом Гладуном (нині покійним) були ініціаторами і засновниками створення ще в колишньому районі команди ветеранів-спортсменів з волейболу, яка протягом десяти років у спортивних змаганнях в області займала лише призові місця. Зокрема, у відкритих чемпіонатах Хмельницької області з волейболу серед дітей війни, присвячених річницям перемоги у Другій світовій війні й звільнення території від нацистів, вона три роки поспіль виборювала перші місця і була чемпіоном області. Особисто Миколу Васильовича в 2019 році визнано кращим захисником, а в 2021 році — кращим капітаном команди серед учасників змагань, одночасно отримавши п’ять нагород: грамоти, диплом і кубок чемпіонату.
У своїй віковій категорії ветеран-спортсмен Микола Тимофієв виборював призові місця в обласних змаганнях також із настільного тенісу. Він — теж чемпіон області з цього виду спорту. Свою спортивну діяльність нерозлучно пов’язав із участю в художній самодіяльності. Він — талановитий співак, танцюрист, баяніст, у свій час був активним учасником художнього колективу «Кудрявчик», а зараз — народного аматорського хору ветеранів праці та дітей війни «Журавка».
Микола Васильович — прекрасний сім’янин, батько, дідусь і господарник. Спільно зі своєю дружиною Ганною Антонівною, з якою в любові та злагоді прожили 54 роки. Про них на Ярмолинеччині знають як шановних та авторитетних, добросовісних і працьовитих людей, гарних господарів, прекрасних батьків, добрих сусідів, які у нелегких випробуваннях створили прекрасну і міцну сім’ю, як джерельну воду, зуміли у своєму житті пронести чистоту та свіжість почуттів, любов та вірність, дружбу та повагу. За цей час Ганна Антонівна не чула від свого коханого чоловіка грубих, образливих слів на свою адресу, адже вони жили і живуть завжди, як кажуть, душа в душу, у любові та злагоді, з повагою та довірою один до одного. Цього ж власним прикладом навчили своїх дітей та онуків: працьовитості, людяності, порядності. Були завжди щирими, не кривили душею, не цуралися ніякої роботи і не ділили її на чоловічу та жіночу. Виростили, виховали і дали належну путівку в життя двом синам — Олександру та Сергію (на превеликий жаль, старший із них, Сашко, передчасно відійшов у засвіти), дочекалися трьох онуків — Дмитра, Поліни та Марти, які є великою радістю та гордістю для них.
Подружжя Тимофієвих спорудило для своєї сім’ї добротний житловий будинок та інші господарські споруди, виростило чудовий фруктовий сад, ягідники, користується присадибною ділянкою, де на належному рівні вирощують різні городні культури та отримують прекрасні врожаї, утримують у домашньому господарстві курей. Словом, живуть повноцінним життям — за кодексом людської честі.
Микола Васильович бере активну участь, крім ветеранської й волонтерської, ще й в інших сферах громадської діяльності. Він неодноразово обирався депутатом селищної ради, народним засідателем суду, двічі — головою батьківського комітету місцевої середньої школи. Заслужено користується авторитетом і повагою серед ветеранів та всіх ярмолинчан.
Тож нехай, шановний Миколо Васильовичу, Ваша творча енергія й оптимізм, життєлюбність і відданість громадському обов’язку і надалі слугуватимуть нашим спільним ветеранським справам та завданням соціального захисту людей поважного віку. Нехай доля щоденно приносить Вам тільки радість, мирний спокій і добро, громадська діяльність — задоволення, сім’я — щастя і достаток, а життя — міцне здоров’я, активне довголіття і благополуччя!
Петро Коцюба, голова президії ради організації ветеранів селищної територіальної громади
