Нарешті ступив на рідну ярмолинецьку землю захисник із села Нове Село Олександр Ялиця, який перебував у полоні понад три роки. Тут воїна тепло зустрічали земляки – вдома його чекали, за нього молилися й щиро вірили в повернення.
Сержант Олександр Ялиця служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти, у полон потрапив під час оборони Маріуполя. Це сталося вночі 12 квітня 2022 року, після того як рідні втратили зв’язок із захисником. Зв’язок обірвався на довгих три роки та три місяці. Саме стільки часу Олександр провів у неволі. Попри можливість повернутися додому раніше, він свідомо поступився місцем в одному з обмінів молодому полоненому, який нагадав йому власного сина. Адже саме думка про нього та доньку не давала воїну здатися: «Мої діти для мене — головне, моя надія. У полоні ти перестаєш бути собою. Ти просто тримаєшся за те, що любиш. Для мене це були діти, вони для мене – найголовніше, моя надія. Я не міг дозволити собі зникнути. Я мусив вижити, аби обійняти дітей».
Надія на його повернення жила весь час – як у родини, так і в усіх, хто долучався до акцій на підтримку полонених та безвісти зниклих земляків-захисників, які регулярно проводилися в громаді за ініціативи БО «Волонтер Ярмолинеччини» та її голови – волонтерки Наталії Беренди. Вони були черговим нагадуваннями про кожного, хто досі не вдома – серед сотні імен було й ім’я Олександра Ялиці. Такі заходи гуртували громаду, зміцнювали віру та демонстрували: своїх тут не забувають. І ця підтримка була не марною. 4 липня цього року, у рамках чергового обміну, Олександр був звільнений із ворожого полону. А вже сьогодні, під час однієї з таких акцій, його вітали в центрі селища рідні, волонтери, жителі громади. Сотні квітів та щирих слів підтримки – зустріч була зворушливою для всіх присутніх.
Під час акції учасники об’єдналися у спільній молитві, яку провів благочинний Ярмолинецького округу ПЦУ отець Миколай Ковалик –просили про якнайшвидше повернення всіх, хто досі перебуває в полоні чи вважається зниклим безвісти. У ході заходу із вітальними словами виступили Ярмолинецький селищний голова Андрій Шутяк, староста сіл Томашівка та Нове Село Тетяна Каськова, голова БО «Волонтер Ярмолинеччини» Наталія Беренда, а також члени родин, які продовжують чекати своїх захисників. Опісля Олександр серед сотні фото на Стіні віри та надії на повернення знайшов та зняв своє – як знак того, що світло завжди перемагає темряву.
Завершальним моментом акції стала хода центром селища, яку очолив повернений захисник. Колона прямувала до Алеї Слави, тут, до портретів полеглих Героїв воїн поклав живі квіти.
Незважаючи на пережите, Олександр – людина щира, відкрита, працьовита – зберіг теплу усмішку і надзвичайну доброту в серці. Серцем він прагне повернутися на фронт, до своїх побратимів, але сім’я, яка так довго чекала на повернення захисника, боїться пережити ще одну розлуку.
«Я хочу знову в стрій, але думаю, що родина не відпустить. Діти дуже змінилися, адже подорослішали. Вони просять не йти. І це боляче, бо я ж військовий. Я не вмію бути осторонь», – ділиться захисник. Попереду Олександра чекає реабілітація та адаптація до цивільного життя. Його історія – історія тисяч українців, які пройшли пекло полону і повернулися додому. Вони не зламалися на полі бою, але попереду на них чекає ще один бій — за власне місце в мирному житті.
