Захисник Анатолій Косман повернувся із полону у рідне село Жилинці.
Мобілізований у вересні 2023 року, Анатолій у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» захищав нашу країну на Харківському напрямку. Однак у грудні того ж року зв’язок із чоловіком обірвався — військовослужбовець зник безвісти. Це стало справжнім випробуванням для усієї родини захисника.
«Спершу ми взагалі не мали жодної інформації про те, де знаходиться Анатолій, — згадує його дружина Алла. — Але я була постійно на зв’язку з Координаційним штабом, поширювала його фото та дані. І лише за дев’ять місяців нам вдалося вийти на людину, яка підтвердила, що мій чоловік перебуває в полоні. Увесь цей час ми вели свою боротьбу — разом з іншими земляками, які так само чекали звісток про рідних, зниклих безвісти або полонених».
Щойно благодійна організація «Волонтер Ярмолинеччини» на чолі з Наталією Берендою ініціювала акції на підтримку таких захисників, Алла одразу долучилася: допомагала іншим родинам, виступала на заходах, їздила до обласного центру, брала участь у зустрічах із Координаційним штабом, представниками Червоного Хреста. Вона постійно писала звернення, тримала зв’язок із військовою частиною, у якій служив Анатолій.
Так минуло півтора року очікування та невідомості. Але віра, яка жила у серцях усіх, хто чекав, виявилася сильнішою — і уже 26 червня 2025 року ім’я Анатолія Космана опинилося у списках звільнених із полону українських захисників. Саме цього дня дружина отримала довгоочікуване повідомлення від Координаційного штабу та дзвінок від Служби безпеки України. «Радості не було меж, — згадує вона. — Це була та мить, якої ми так довго й щиро чекали. Зустрілися вже в Києві, коли чоловік проходив реабілітацію. Усі пережиті труднощі ніби відійшли на другий план — головне, що він живий і поруч. Приємно, що вже за кілька днів після повернення до столиці прибуло і командування бригади — аби особисто привітати Анатолія та його побратима, який також пройшов через полон, на рідній землі».
Уже за місяць земляка зустрічали й у селі Жилинці, де він мешкає разом із сім’єю. Минулої суботи біля будинку захисника зібралися рідні, близькі та односельці. Діти з жовто-блакитними кульками, жінки й чоловіки з квітами та прапорами, зі сльозами на очах — село зустрічало свого Героя з великою пошаною, теплом і вдячністю. Цього дня лунали щирі слова підтримки від місцевих жителів і старости села Ніни Юркової. Обійми були щирими, погляди — промовистими, сповненими радості й полегшення.
Сьогодні Анатолій — нарешті поруч із найріднішими. Вдома на нього з нетерпінням чекали дружина, три доньки разом із чоловіками, один із яких також став на захист України, та онуки. Для них, як і для всієї громади, Анатолій — приклад мужності, витримки й відданості Україні.
Анастасія Граб
