Волонтерство – форма громадянської активності, яка базується на безкорисливості та бажанні допомогти оточуючим. Iз початку російської агресії, з 2014 року, воно є невід’ємною частиною великої боротьби за незалежність нашої держави. Ще більше зміцніли волонтерські лави з лютого 2022 року. Поряд із мобілізацією військовою самоорганізовувались волонтерські загони і групи в містах і селах. Не винятком була і є Ярмолинецька громада. Майже у кожному селі виникли переважно жіночі гурти, котрі взяли на себе обов’язки приготування їжі, збору необхідних для фронту речей чи коштів. Поступово з’явилися і лідерки, які і тепер координують роботу таких груп та мають прямий зв’язок із військовими формуваннями. Попри втому, нескінченні збори, неоднозначне сприйняття окремими людьми (мовляв, не задарма збирає, на жаль, і таке трапляється) наші героїні поділились своїми історіями.
Подільська Маруся Чурай
Ярославу Слободян – педагогиню, волонтерку та поетесу знають і поважають багато людей в Україні, бо її “вірші воєнної доби” розлетілися соцмережами, у трьох друкованих збірках – містами та селами всієї країни та закордоном. Асоціація із героїнею українських переказів часів Козаччини, яка своїми піснями піднімала у бій козаків та вела до перемоги – невипадкова. Адже завдяки власним віршам пані Ярославі вдавалося і вдається тепер закривати солідні збори на користь Збройних Сил України, зокрема, підрозділів, де несуть службу її рідні, знайомі, а тепер – і чоловік.
“Коли я лише починала збори, мені хотілося щось дати людям натомість, – розповідає пані Ярослава, – і я читала свої вірші у прямих етерах, які проводила у соцмережах. Я побачила, що люди відгукуються на мої вірші, і це тішило. Так утвердилася ідея щодо своєрідних поетичних зустрічей із однодумцями, які вдавалось організовувати онлайн”.
Наразі Ярослава Степанівна не лише читає власні твори для своєї волонтерської аудиторії. Вона проводить розіграші друкованих видань сучасних українських авторів, власних поетичних збірок, виробів декоративно-прикладного мистецтва, прикрас, які надають майстрині. Таким чином в активі волонтерки поєдналися два необхідні та важливі та сучасного українського суспільства напрямки діяльності – допомога військовим і творчість та популяризація патріотичних поезій і художніх творів. Ще одне завдання, яке наполегливо провадить пані Ярослава – виховання підростаючого покоління у дусі патріотизму, любові до рідної землі.
У школі, де вона працює (Москалівський ЗЗСО I-III ступенів), активно підтримуються не лише збори через проведення благодійних заходів, а й на постійній основі виготовляються маскувальні сітки (посезонно), окопні свічки, організовуються зустрічі із захисниками – батьками учнів. Тут Ярослава Степанівна перебуває у колі однодумців – патріотичні ініціативи генерує та підтримує увесь колектив на чолі із директором Михайлом Василишиним.
Для Ярослави Слободян поезія – це стан душі, це голос серця у нелегкі для України часи, а волонтерство – це дія, без якої неможливо вірити, перемагати, боротися.
“Я вважаю, що кожна людина, яка любить Україну, хвилюється за її долю, має долучатися до захисту, до підтримки військових, котрі нас обороняють, бо не лише армія сьогодні на фронті, а ми усі мусимо докладати зусиль, щоб перемогти у цій історичній битві за свою землю, за право жити і називатись українцями”, – каже пані Ярослава. І це – не лише красиві слова, це – глибоке переконання жінки, котра щоденно доводить його на ділі. Варто заглянути у її стрічку в соцмережі, де кожен допис або нагадує про необхідність допомогти нашим армійцям, або повідомляє про маленькі спільні перемоги – “Збір закрито”.
“Маю лише одне головне бажання – щоб сини повернулися додому”
Серед численних нагород за волонтерську діяльність для ярмолинчанки Галини Ковалик найціннішими є ті, котрі прислали безпосередньо із лінії вогню – від бойових підрозділів, куди вона не раз направляла необхідні вантажі згідно їх запитів. А тих запитів на мобільний телефон Галини Миколаївни приходить надзвичайно багато. “Знову запит, знову не можу відмовити, хоч ще маємо незакриті збори”, – такі дописи нерідко можна прочитати на її особистій сторінці у соцмережі Facebook. Географія волонтерської спільноти, із якою співпрацює Галина Ковалик, – велетенська, бо це майже уся Україна та країни Європи. Передусім – це релігійні спільноти, де живе українство. Часто волонтерка дякує закордонним друзям за допомогу та підтримку у зборах.
Волонтерський шлях Галини Ковалик розпочався із лютого 2022 року. З першого дня повномасштабного вторгнення на території парафії “Преображення Господнє” ПЦУ у Ярмолинцях розпочало роботу волонтерське містечко, де готували їжу для військових, збирали теплі речі, молилися за українських воїнів. У центрі цих подій була і пані Галина разом зі своїм чоловіком – благочинним Ярмолинецького округу ПЦУ отцем Миколаєм Коваликом. Робота розпочиналася о 5-ій ранку і тривала до пізнього вечора, бо була необхідність гарячого харчування військовослужбовців. Біля храму об’єдналися жителі громади, місцеві жінки та чоловіки влаштували чергування на польовій кухні, паралельно тривав збір продуктів тривалого зберігання. З часом змінювалися потреби армійців. Наразі необхідністю для воїнів є дрони, антени для їх управління, запчастини до автівок, зварювальні апарати та багато інших приладів та технічних засобів.
Звичайно, що збори коштів – це непросте завдання, крім того, потрібно знайти необхідну річ за доступною ціною та ще, щоб вона була якісна, організувати доставку до військових. Попри основну роботу, депутатську діяльність (вона – депутатка Ярмолинецької селищної ради), Галина Ковалик не відмовляє захисникам у допомозі. Щоб пришвидшити збори, влаштовує різноманітні лотереї, розіграші призів серед тих, хто донатить.
З цією метою навіть навчилась власноруч виготовляти колоритні українські намиста із натурального каміння в етнічному стилі, щоб розігрувати їх під час зборів. Важко точно сказати, скільки запитів уже закрито – їх сотні, а може, і тисячі. Підрахунками волонтерка не займається, а причину, що спонукала стати на нелегкий шлях допомоги військовим пояснює просто: “Хочу, щоб сини якнайшвидше повернулися додому…” Адже троє із чотирьох синів Галини Ковалик нині несуть службу у лавах ЗСУ. Кожен із них заслуговує окремої розповіді, але це вже інша історія.
“Азов” став моєю другою родиною”
Ярмолинчанка Тетяна Чвартацька сьогодні у волонтерстві черпає силу та натхнення. Так склалося, що активно почала займатися допомогою військовим після пережитого – загибелі єдиного сина Тараса, який служив у лавах 12-ї бригади спецпризначення “Азов” Нацгвардії України. Важко розповідати про те, яким є материнське горе. Але бажання продовжити справу сина та допомагати його побратимам стало для пані Тетяни сенсом життя.
“До волонтерського руху мене поступово долучила наша невтомна Наталія Беренда, – розповідає Тетяна Олександрівна. – Тепер я розумію, що таким чином вона рятувала мене від розпачу та неймовірного болю. Бувало, зателефонує із проханням допомогти забрати звідкись речі чи щось посортувати для чергової поїздки. Ось так поволі допомога та праця на користь наших військових стала для мене необхідністю. Кілька разів я їздила з Наталею на Схід, дуже хотілося зустрітись та поговорити із побратимами сина. І це вдалося”.
Згодом Тетяна Олександрівна розпочала самостійні збори для своїх “азовців”. Це такі необхідні обігрівачі, генератори, дрони, старлінки, продукти, ліки, одяг. Усе скеровує до хлопців завдяки “Новій Пошті”, яка на пільгових умовах доставляє вантажі. Крім того, активно долучається пані Тетяна до зборів, які оголошує спільнота рідних загиблих “азовців”. “У нашій спільноті збори закриваються швидко, – розповідає волонтерка. – Якщо це 200 тисяч гривень на автівку, наприклад, то це кілька днів, а якщо старлінк – то кілька годин”. Власним коштом Тетяна Олександрівна придбала автомобіль для підрозділу, в якому служив її син. “Буває прикро, – розповідає волонтерка, – коли спостерігаю, що донатять одні й ті ж люди, і це або рідні чи добре знайомі, або ті, у кого війна забрала близьких. Невже так важко зрозуміти, що крім нас, тих, хто у тилу, хлопцям на фронті допомогти нікому… Тому і далі намагатимусь підтримувати своїх рідних азовців, вони для мене – друга сім’я. В очах цих зовсім юних хлопчаків бачу свого сина. Заради пам’яті про нього наближатиму нашу перемогу… “
“Я їду туди, куди “Нова пошта” не доїжджає…”
Про волонтерку із десятирічним досвідом Наталію Беренду знає чи не вся Україна. Починаючи із 2014 року, вона здійснила більше тисячі виїздів у райони, максимально наближені до бойових дій.
“Їду на Схід, візьму передачу”, – часто можна прочитати на Facebook-сторінці Наталії Миколаївни. “Ось так привезти передачу з дому – до бійця – дуже непросто, – ділиться волонтерка. – Для цього мені знадобилося багато – роки поїздок, знання, контакти…” Волонтерський позивний “Горлиця” для неї є справді дуже красномовним. Бо як та пташка дістається пані Наталія до найважчих точок.
Коли ж попросила пригадати, як доля привела до волонтерства, Наталія Миколаївна посміхнулася: “Навіть не знаю, ще з дитинства…” А далі розповіла, що дитиною у селі Томашівка, звідки родом, збирала подружок, разом ішли до садиб одиноких бабусь та допомагали поратись по господарству. А ще – приносили їм квіти, які збирали у садах та у своїх домашніх квітниках, щоб бабусям було радісно на душі. По закінченні школи здобула освіту та тривалий час працювала в системі торгівлі. У 2004 році Наталія Миколаївна стала учасницею Помаранчевої Революції. А далі вирішила змінити професію – пішла туди, куди покликало серце. У районному територіальному центрі із обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних осіб створила ветеранський хор “Паросток”. Це був не лише художній колектив, а й справжній волонтерський хаб: допомагати одне одному та іншим людям, бездомним тваринам, а поряд із цим пропагувати українську національну культуру та здоровий спосіб життя – ось такою широкою та амбітною була мета її власного проєкту. І це вдалося. Гурт “Паросток” став лауреатом багатьох мистецьких конкурсів та фестивалів, артисти та артистки їздили гастролювати в різні області України, а в неконцертний сезон організововували спортивні змагання та екологічні акції.
Під час Революції Гідності Наталія Беренда провела на Майдані 90 днів. Перебувала у самісінькому центрі подій, рятувала поранених під час розстрілу мирних мітингувальників, очолювала жіночу сотню. З того часу і розпочала активно допомагати і своїм побратимам із Майдану, і землякам, котрі пішли на фронт захищати Україну. Разом із однодумцями створила громадську організацію “Волонтер Ярмолинеччини” та налагодила активну співпрацю із благодійними фондами із різних регіонів України та з-за кордону. Це її наполегливими зусиллями до армійців їхали необхідні продукти харчування, одяг, взуття, засоби гігієни, необхідні матеріали та спорядження, а зі Сходу евакуйовували поранених та цивільних із дітьми, пенсіонерів, покинутих тварин. Завдяки налагодженій співпраці поранені земляки проходили реабілітацію у ребцентрах за кордоном. З лютого 2022 року волонтерство ні на хвилину не перестає бути сенсом життя Наталії Беренди. Вона – постійно у пошуках: необхідних замовлених бійцями вантажів, деталей до власного буса, який не раз потрапляв у різні пригоди і його потрібно лагодити, водіїв, котрі готові сісти за кермо, розуміючи, що у дорозі чатує небезпека і багато чого іншого… Ось такий непростий волонтерський шлях щодня веде Наталію Миколаївну до мети – Перемоги України, у яку вона щиро вірить і запевняє: “Наші військові – досвідчені, вмотивовані та професійні, але допомагати їм необхідно щодня…” Це і робить, залучаючи до лав своїх добровільних помічників і помічниць не лише жителів і жительок Ярмолинець, а й сусідніх сіл і громад.
Алла Гуменюк. Матеріал створено за сприяння Волинського пресклубу.
