До професії залізничника Мілу Шевченко привели рідні. Спочатку працювати на залізницю пішли дві двоюрідні сестри, а потім – рідний брат Юрій. Після цього Міла Вікентіївна твердо вирішила для себе, що теж одягне красиву форму, яку носять залізничники.
Після закінчення школи у Дунаєвецькому районі вона пішла працювати за рекомендацією брата на станцію Хмельницький прийомоздавальницею. Без відриву від виробництва вступила на навчання та через деякий час успішно закінчила Київський залізничний технікум. Життєві дороги на деякий час відірвали від залізниці. Але усе справжнє обов’язково повертається, тому і Міла Вікентіївна повернулася у професію та розпочала роботу на станції Ярмолинці. Здається, недавно це було, але незадовго буде уже 20 років як колектив ярмолинецьких залізничників став рідним. Сьогодні вона працює комерційним агентом регіональної філії Південно-Західної залізниці АТ “Укрзалізниця” Жмеринського відділення служби роботи станцій (станція Ярмолинці).
– Свою роботу я дуже люблю і навіть не уявляю, яку іншу можу виконувати. Хоч вона і передбачає постійне навчання та вдосконалення кваліфікації, бо з’являються нововведення та нові інструкції, для мене вона цікава та дуже близька. Завдяки колегіальній спільноті знаходимо вихід із непередбачуваних ситуацій, радимо один одному, особливо чекають поради молоді співробітники, тому я теж залюбки ділюся досвідом. Робота залізничника – важлива для країни, шкода лише, що молодь все менше нею цікавиться. Певно, серед інших причиною є неконкурентний на сьогоднішній день рівень заробітної плати. Але попри усе залізниця живе і житиме завжди.
У переддень професійного свята адресуємо вітання землякам-залізничникам та зичимо їм безпечної успішної праці на благо України!
Наш кор.
