Про дитинство, заповітні мрії, українське кіно та батька-військовослужбовця
Життя Юлії Ковалевської завжди було пов’язане із творчістю: вона активно займалася танцями, вокалом та прагнула стати акторкою. Здавалося б, такі мрії були у багатьох. Проте не кожен вирішує їх реалізувати і частіше за все залишає у дитинстві. Бажання Юлії ж було сильнішим за страх невдачі чи складний майбутній шлях. Тому воно і здійснилося, хоч і в дещо іншій формі.
– Як розпочинався твій творчий шлях?
– Усе бере початок із дитинства, так було і у моїй ситуації. Протягом довгого часу я займалася бальними танцями, відвідувала заняття із сольного співу у Ярмолинецькій дитячій школі мистецтв. Школа, у якій я навчалася, Ярмолинецький ЗЗСО I-III ступенів №1, також допомогла мені реалізувати свій творчий потенціал, адже я обожнювала виступи на тематичних заходах, а ще більше – їхню організацію. Тому зважаючи на те, що творчість була присутня у моєму житті постійно, іще у початковій школі вирішила, що вступатиму до театрального.
– Розкажи про навчання в університеті, яку спеціальність в підсумку обрала?
– Я обрала Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого та спеціальність “Організатор театральної справи”. Не скажу, що навчання було легким, але якщо по справжньому чогось хочеш, то дізнаватися нове стає лише задоволенням. Університет дає хорошу базу, але, звичайно, основні навички приходять уже на практиці.
– Що для тебе ближче – театр чи все ж кіно?
– Хоч я закінчила театральний факультет, але робота в кіно – більше до душі. Коли вперше потрапила на знімальний майданчик, одразу зрозуміла, що хочу зв’язати своє життя саме із цією сферою. Але театр я теж дуже люблю, правда, більше як глядачка.
– Які роботи уже можна відкласти у скарбничку професійного досвіду?
– На знімальному майданчику почала працювати в 2021 році, під час навчання на 3 курсі. Подруга запропонувала спробувати себе у цій сфері, після чого я зрозуміла, що буде важко жити без кіно та зйомок. Зараз працюю на посаді асистента режисера, і моїми головними обов’язками є ведення монтажних листів, тобто, точний опис усього, що повинно відбуватися у кадрі, а також номери сцен, кількість кадрів та дублів, правки та коментарі режисера.
Мені пощастило брати участь у таких проєктах: “Водна поліція” від Space Production (CTБ), “Справедливість” від Art Forms Production (СТБ), “Алмаз” від Plan B production (1+1), “Плут” від Sfera film (2+2), “Впізнай мене” від Starlight Media (СТБ).
Зараз працюю асистенткою режисера у проєкті молодої кінокомпанії КалинаФільм. Назву серіалу поки назвати не можу, але вже на початку весни його можна буде побачити на телеканалі 1+1. У ньому беруть участь актори: Валерія Ходос, Юрій Феліпенко, Світлана Гордієнко, Сергій Радченко, Марк Дробот, Сергій Калантай та багато інших.
– Iз ким із акторів найбільше сподобалося працювати та чи є ті, з якими ще мрієш зустрітись на знімальному майданчику?
– У мене був досвід роботи із такими відомими акторами як Станіслав Боклан, Ольга Сумська, Віктор Жданов, Дрозд Клава, Євгеній Лісничий, Вікторія Литвиненко, Лариса Руснак. І це ще далеко не всі, з ким поталанило працювати. Важко виділити когось одного, адже усі – уже із багатющим досвідом, із власним самобутнім стилем.
Але, напевно, найбільше сподобалася співпраця із Марком Дроботом, він – надзвичайно талановитий актор та дуже добрий друг, з яким доля зводить вже другий проект поспіль. Ми швидко знайшли спільну мову та подружилися, можливо, це тому, що Марк – наш земляк, сам родом з міста Шепетівка.
Іще б хотілося познайомитися та попрацювати на одному майданчику з такими метрами як Віталіна Біблів, Назар Задніпровський, Рима Зюбіна, Ада Роговцева. Сподіваюсь, невдовзі трапиться можливість.
– Як тобі сучасне українське кіно? Що можеш порадити для перегляду?
– Український кінематограф тільки починає свій шлях. Ми нарешті позбулися російських режисерів, акторів, які нав’язували свою культуру. У нас багато талановитих, молодих фахівців, людей, які готові створювати наше, сучасне, українське кіно. І вже створюють його у такий непростий час. З останніх фільмів, які я дивилась і можу порекомендувати до перегляду – “Довбуш”, “Люксембург, Люксембург”, “Мавка. Лісова пісня”. А із серіалів це – “Голова”, “Зв’язок”, “Спіймати Кайдаша”. Також невдовзі на телеканалі СТБ вийде новий серіал “Впізнай мене”, на зйомках якого я працювала.
– Чи залишилося це дитяче бажання – бути акторкою? Чи воно змінилося на мрію зняти свій фільм? Загалом, які плани на майбутнє?
– Насправді, зараз мені більше до душі робота за кадром, у режисерському департаменті. Якщо я зніматиму своє кіно, це точно буде комедія і швидше за все – про роботу на знімальному майданчику. Планів наперед видавати не хочу, але зупинятись на досягнутому точно не збираюся. Тільки розвиток і рух вперед!
– Хто є для тебе найбільшою опорою та підтримкою у житті?
– За все, що в мене є, дякую батькам, адже без їхньої допомоги було б набагато важче дістатися усіх поставлених цілей.
Батьки завжди, у будь-якій ситуації підтримували мене та кожен мій вибір. Найбільшим прикладом та опорою для мене є батько, який у 2013 році був активним учасником Революції Гідності, а у 2014-му став на захист України у складі добровольчого батальйону “Донбас”. Під час трагічних подій, що увійшли в історію України під назвою “Іловайський котел”, отримав важке поранення, внаслідок чого проходив тривале лікування. Але це не завадило йому продовжувати розповідати про війну землякам, проводити патріотичні заходи для молоді. А коли почалося повномасштабне вторгнення, тато також не зміг стояти осторонь, і незважаючи на стан здоров’я, 24 лютого 2022 року продовжив свій шлях у лавах ЗСУ. Саме тато для мене – взірець справжнього чоловіка.
Мама – моя найкраща подруга, вона є втіленням жіночності та мудрості. Із перших днів війни ми з нею та братом почали волонтерити: готували їжу для військових, плели сітки, збирали та передавали речі для переселенців.
Донатили і донатимо зараз, бо не потрібно забувати, що війна триває, і нашим захисникам необхідна допомога та підтримка.
– Дякую за розмову! Бажаю реалізації усіх планів і обов’язково – якнайшвидшої Перемоги!
Розмовляла Анастасія Граб.
