6 листопада учні Шарівського ЗЗСО І-ІІІ ступенів вшанували пам’ять безвинно розстріляних євреїв під час Другої світової війни.
Ніхто не пояснював нікому причин смерті близько тисячі цивільних громадян єврейської національності, які були страчені жорстокої осені – 4 листопада 1942 року на території села Шарівки.
Під час вшанування пам’яті звучали спогади очевидців тих далеких трагічних подій.
За наказом окружного комісара Еміля Мартеса німецькі вояки з поліції та жандармерії, разом із поліцаями та жандармами з інших районів, 4 листопада 1942 року вивели під посиленим конвоєм все єврейське населення з містечка Шарівка за територію села, де був розташований природний глибокий яр. Виснажені голодом, переповнені страхом із слідами катувань у гетто, яке було створено на території містечка Шарівка, вони повільно наближалися до своєї фатальної години. Очевидці тих подій згадують, як вони несли в руках невеликі клуночки, малолітніх дітей, і думали, як буде важко прийняти свою смерть і смерть своїх рідних: синів, дочок, онуків. Велика колона розтягнулася на кілька кілометрів. Завершували її підводи, на яких везли зовсім знесилених, старих і хворих. Націлені в натовп приречених автомати і гвинтівки могли в будь-яку секунду послати смерть. За кам’яною огорожею, на горбі, де розташоване католицьке кладовище, німці розмістили кулемети. В долині був яр, в який падали скошені кулеметним вогнем, наші односельчани єврейської національності. Цей день став найтрагічнішим днем в історії Шарівки.
Цю трагедію відтворив художник Борис Портной – уродженець села Шарівки – у своїй картині «Трагедія мого села Шарівка». За його сприяння було створено новий пам’ятник жертвам Голокосту, відкриття якого відбулося 4 листопада 2004 року.
Наш громадянський, високий і людський обов’язок – увічнити світлу пам’ять усіх полеглих, віддати данину належної поваги.
Ірина Сікорська, педагог-організатор Шарівського ЗЗСО І-ІІІ ст.
