Сьогодні, 27 вересня – Всесвітній день туризму. Це – свято людей, котрі полюбляють романтику походів, не бояться кидати виклик складним маршрутам, уміють виживати в екстремальних умовах, відчуваючи при цьому плече та руку того, хто поряд.
Великим подвижником туризму як спорту та як захоплення був свого часу учитель Ярмолинецької середньої школи №1, пізніше – керівник гуртка Будинку творчості Анатолій Іванович Гага. Хочеться згадати його у цей день, вшанувати його світлу пам’ять…Це була людина непересічних талантів та здібностей. Він чудово грав на різних музичних інструментах, мав спеціальну музичну освіту та викладав музику у школі. Володів талантами актора та режисера і разом із учнями організовував шкільні спектаклі за мотивами творів українських авторів, здобув освіту учителя-філолога та надзвичайно любив читати історичні романи. Цікавився історією України та національно-визвольного руху, писав музику та вірші, захоплювався краєзнавством та туризмом, умів приготувати на відкритому багатті смачні похідні страви: куліш, рибну юшку, печену картоплю та багато іншого. Сходив разом із учнями та гуртківцями околиці селища, організовував пішохідні екскурсії до пам’яток архітектури та культури Ярмолинеччини.
Із ним було цікаво та весело, бо ж і вогнище вчив розкладати, і частував смачненьким, і пісню похідну під його дзвінку гітару співали усі. А ще – жартували, бігали, змагалися.. Для кожного Анатолій Іванович знаходив потрібне слово, умів підтримати, прагнув допомогти, коли бачив, що необхідно направити чи підказати школяреві. Він залюбки організовував поїздки на Говерлу, у Сатанів, до Скель Довбуша та до інших цікавих для туристів місць. Більше 20 разів звершував із учнями сходження на найвищу точку Українських Карпат. Ніколи не боявся брати на себе відповідальність за учнів, а вони у свою чергу, любили та поважали учителя, наставника, доброго та вірного друга. Одного разу трапилося, що під час сходження на Говерлу у Анатолія Івановича стався напад апендициту, і його було потрібно швидко шпиталізувати. Неймовірно, але учні зробили все необхідне, щоб допомогти Анатолію Івановичу і не покинули його аж поки не дізналися, що операція у Рахівській районній лікарні пройшла успішно. Відданий до останнього своїй роботі та дітям, працював не за винагороду, а за право та задоволення бути поряд із своїми вихованцями, передавати їм власні знання та набуту мудрість, навчати любити рідний край та все українське. Тривалий час щосезону Анатолій Іванович працював музичним керівником у дитячому таборі «Джерельце», що у Жилинцях. Там він не лише організовував дозвілля та свята для хлопчиків та дівчаток. Він був поряд із ними у походах та хотів допомогти юним навчитися не боятися труднощів, уміти захистити себе від природної стихії та непередбачуваних обставин. Щоб шкільне літо було незабутнім, Анатолій Іванович написав пісню, яка стала гімном «Джерельця» та виконується на відкриття та закриття табірних змін до сьогодні. Хотілося б лише, щоб і ім’я її автора не зникало із простору та часу, щоб воно озвучувалося повсякчас, коли звучить ця легка та грайлива мелодія та запальні слова:
Джерельце, джерельце, ти мрія моя,
«Джерельце, джерельце» лунає здаля.
Джерельце, джерельце, ти доля моя,
Джерельце, джерельце, люблю тебе я.
Останні дні свого життя Анатолій Іванович провів у Солобковецькому будинку-інтернаті для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю. Його здоров’я підірвала робота у Чорнобильській зоні, після аварії на ЧАЕС Анатолій Іванович як педагог організовував евакуацію школярів, а після цього ще деякий час перебував на забрудненій території, виконуючи усю необхідну роботу як освітній працівник та волонтер. Важка сердечна вада, цукровий діабет і ще інші супутні недуги призвели до потреби ампутувати ногу, для нього як для людини надзвичайно активної та комунікабельної це була своєрідна особиста трагедія, яка не дозволяла йому проявляти активність та ходити в улюблені походи. У будинку-інтернаті він теж знаходив роботу: організовував концерти для його мешканців, залюбки приймав відвідувачів, волонтерів, школярів, журналістів, але серце педагога та життєлюба не витримало атаки тілесних хвороб. Він знайшов місце вічного спочинку у рідному селі Солобківці, на місцевому кладовищі. Є надія, що багато людей, прочитавши цей матеріал, згадають про свого учителя, колегу, друга, щиру, відкриту людину, талановитого музиканта, поета та композитора. Хай пам’ять про нього живе і надалі, бо Анатолій Іванович заслужив її невтомною працею, душевним добром та любов’ю до людей.
Алла Гуменюк. Фото взяті із Фейсбук-сторінок Ірини Бойко та Наталії Беренди.
