Цьогоріч соколівчанка Маріна Жолобняк закінчила навчання у Національній академії Національної гвардії України, і зараз вона – психологиня 13-ї бригади оперативного призначення “Хартія”. Рішення стати військовослужбовицею було свідомим та твердим, його не похитнули ані труднощі та виклики професії, ані повномасштабна війна, яка припала на студентські роки. Навпаки, ці фактори посилили бажання допомагати захисникам, які на полях боїв отримують не лише фізичні, але й моральні травми.
Іще під час навчання у школі, Соколівському ЗЗСО I-III ступенів, дівчина знала, що обере для себе такий шлях. Прикладом для Маріни був старший брат Владислав, який у той час навчався у Коропецькому обласному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою.
«У дитинстві я дивилася на військових із захопленням, ще тоді усвідомлювала усю важливість їхньої професії. Поштовхом обрати цю сферу став момент, коли на випуску брата із навчального закладу побачила дівчат у формі, тоді і зрозуміла, що хочу так само. У військовій професії мене приваблювала дисциплінованість, відповідальність, справжнє доросле життя. Це був виклик самій собі, чи впораюся», – пригадує Маріна.
У старших класах дівчина почала посилену підготовку до вступу у виш, була активною учасницею всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»), який став своєрідним військовим вишколом. Після закінчення навчального закладу у 2020 році вона вирішила, що освіту здобуватиме у Національній академії Національної гвардії України у місті Харків. Для дівчат на той час були доступними лише три спеціальності: військовий зв’язок, лінгвістичне забезпечення та психологія, яку й обрала для себе Маріна. Для вступу необхідно було не просто скласти зовнішнє незалежне оцінювання, але й продемонструвати належний рівень фізичної підготовки, склавши фізичні нормативи: комплексну силову вправу, біг на 100 та 1000 метрів. Це вдалося далеко не всім: як хлопцям, так і дівчатам, їх на вступних іспитах було також багато.
«Служба розпочалася з проходження КМБ (курс молодого бійця), на початку було важко, але це тільки через те, що я не звикла до режиму, постійного нагляду. Багато чого стало не можна, але з часом це входить у норму. Коли розумієш, що ти не одна (у групі було 30 курсантів: 20 хлопців та 10 дівчат), то процес адаптації проходить досить швидко, – розповідає психологиня. – Навчатися також спочатку було складно, тому що багато нових предметів. Взагалі курсантські роки пройшли для мене дуже цікаво, подарували безцінний досвід та нове оточення. Були, звичайно, різні моменти, але зараз згадую про все це із посмішкою та вдячністю.
Маріна зараз проходить службу у 13-й бригаді оперативного призначення Національної гвардії України «Хартія», яка була створена на початку повномасштабного вторгнення. У бригаді обіймає посаду психологині, у її обов’язки входить вивчення та слідкування за психоемоційним станом особового складу, проведення заходів психологічної допомоги, підтримки військових, які повернулися з зони виконання бойових дій та перебувають на пунктах постійної дислокації. Також серед завдань – допомога та надання рекомендацій командирам щодо покращення психоемоційного стану воїнів.
«Психологам часто важко завоювати довіру у військових, адже багато хто вважає, що звернутися до фахівця – це проявити слабкість. Але, навпаки, сила саме у тому, щоб попросити про допомогу, – ділиться Маріна. – Для того, щоб працювати із людьми, які бачили на власні очі жахи війни, потрібно бути психологічно та емоційно стійким, в міру емпатичним, щоб не приймати всі проблеми на себе. У іншому випадку впоратися із цим буває дуже важко. Неодмінно треба бути комунікабельним, креативним, щоб «вивести» на розмову, адже не всі з легкістю діляться своїми почуттями».
Рідний брат Маріни Владислав також є військовослужбовцем, але у Державній прикордонній службі України. Двоє дітей, які стали на захист країни – постійне хвилювання для матері Людмили, особливо у такий складний та небезпечний час.
«Спершу була проти того, що син обрав таку спеціальність, намагалася відмовити. Але він цього дуже хотів, тому навчався у військовому ліцеї, потім – У прикордонній академії. Так само і доньці хотіла пояснити, що життя військових – зовсім нелегке, службі потрібно віддавати багато часу. Потім зрозуміла, що вибір дітей завжди потрібно підтримувати, і тепер вони – моя велика гордість», – розповідає пані Людмила.
«Що буде далі – наразі невідомо, але допоки в Україні йде війна, я буду і надалі допомагати та виконувати покладені на мене обов’язки», – підсумовує Маріна. Ще кілька років тому вона і не уявляла, із чим доведеться зіштовхнутися, але усі випробування долає успішно та впевнено. У пріоритеті для неї – нести користь людям та рідній країні.
Анастасія Граб.
