Щойно випадає сніг, ми з дітьми поспішаємо на вулицю ліпити снігову бабу. Навіщо ми це робимо щозими? Звідки впевненість, що її треба зліпити? Яку інформацію, пов’язану зі сніговою бабою, закладено в нашу генетичну пам’ять?
От ми скачуємо і ставимо одну на одну три снігові кулі: більшу, меншу і ще меншу – і з-під наших рук з’являється стилізована людська, а точніше жіноча фігура. На «голову» надягаємо відро, беремо морквину замість носа, вуглини, камінці, тріски замість очей, даємо мітлу в «руки» – ось вона, снігова баба. Такою її ліпили ще наші дідусі й бабусі і діди їхніх дідів. І це була потрібна справа впродовж століть, інакше вона не дійшла б до нас.
В Україні найбільшою сніговою бабою вважають ту, яку зліпили в лютому 2012 року в туристичному комплексі «Буковель», заввишки 4,85 метри.
Парадокс полягає в тому, що фольклористи і фахівці з міфології не можуть достеменно відповісти на запитання, що ж означає для нас така звична снігова баба. Дослідники тільки констатують: українці почали ліпити її ще за часів язичництва. А от щодо причин, існує багато припущень. Наприклад, таке, снігова баба – то дух зими, якому підпорядковується хурделиці і завірюхи. Їй треба співати пісень, задобрювати хороводами, просячи в неї захисту від холоду, а мітла в її руках – традиційний міфологічний «транспортний засіб», мовляв, за його допомогою баба мандрувала по небу. Або ще одне: снігову бабу шанували як дух родючості (так само, як кам’яних баб українських степів). Кругом неї танцювали, їй молилися, вірячи, що навесні вона розтане, перетвориться на воду й напоїть поля.
У XIX столітті фольклорист Олександр Афанасьєв мав дещо інакше уявлення про снігову бабу: він казав про небесні діву, яка мертвою впала на землю під час двобою між богами грому й хмар. Танучи навесні, діва водяною парою піднімалася в небо й поверталася до людей щедрим весняним дощем, забезпечуючи врожай. Яке з припущень здається вам найвірогіднішим?
Це ще не всі загадки снігового творіння. Ви ніколи не цікавилися чим снігова баба відрізняється від сніговика? Виявляється, для українців традиційною є саме снігова баба. А от для німців, британців, скандинавів – сніговик. У їхніх мовах зліплена зі снігу «істота» завжди чоловічого роду і має суто чоловічі міфологічні функції – захищати оселю від злих духів. У Північній Європі сніговиків ставили взимку перед людським житлом, надавали їхній зовнішності похмурого і загрозливого вигляду, щоб застрахати саме зло.
Щоб нечиста сила вселялася не в людей, а в снігових чоловічків й перебувала в сніговому полоні всю зиму, недарма північні європейці називали сніговиків також білими тролями. Німці старалися не ходити повз них, особливо вночі. А норвежці боялися навіть дивитися на сніговиків у вікно, щоб злі сили не помітили людини й не вчепилися в неї. А найбільша небезпека для людей виникала тоді, коли вони ліпили чоловіка на повний місяць: такий сніговик насилав на людину нічні жахіття й хвороби.
У те, що треба власноруч ліпити сніговика як пастку для злих сил, європейці вірили навіть у середні віки, хоча давно сповідували християнство. Відомо, наприклад, що у XII столітті католицький святий Франциск Ассізький ліпив сніговиків, щоб у них перейшли біси, які, як він віри, прагнуть його спокусити. Проте з часом християни Європи почили сприймати сніговиків як небесних янголів. Люди вважали, що варто зліпити сніговика, прошепотіти йому щиру молитву й попросити про щось добре, і він, розтанувши навесні, «доставить» прохання на небо – і побажання обов’язково збудеться. І згодом замість страшних створінь для відлякування нечистої сили європейці почали ліпити веселих чоловічків. Згодом, сніговики стали частиною масової культури.
Найбільшого у світі сніговика встановили в грудні 2008 року в американському місті Бетель. На фігуру заввишки 37, 2 метри пішло шість тисяч тон снігу. Дві ялини завдовжки дев’ять метрів кожна правили йому за руки, губи зробили з автомобільних шин червоного кольору, для вій використали 16 лиж. На голову надягнули кепі, а шию прикрасили сорокаметровим шарфом. Добре спресований сніговик розтанув аж у червні 2009 року.
Якщо для українців рідною є снігова баба, то чому вони частенько називають її сніговиком? Найпоширенішим поясненням цього є таке: коли 1861 року в Європі набули популярності гравюри-ілюстрації до казки Андерсена «Сніговик», на різдвяних листівках у Європі, які також надсилалися і в Україну, почали зображати сніговика. Його «культурна експансія» в Україну почалася саме і з цих листівок.
Вона стала особливо активною за радянських часів: тоді з’ясувалося, що соціалістичній маскультурі дуже потрібен саме сніговик – веселий новорічний хлопчик. Це він привозить у ліс подарунки звірятам від Діда Мороза, стає новорічним листоношою, грає в хокей, регулює авторух, летить на ракеті в космос і навіть підкорює цілину! Радянські новорічні листівки пістрявіли сніговиками, які також стали героями численних мультфільмів. Цей чоловічок стає представником новітньої культури, а снігова баба – фольклорним персонажем. А згодом взагалі настає плутанина: українську снігову бабу починають називати сніговиком. А після 1991 року, коли в Україну ринули англомовні культурні реалії, наша снігова баба стала ще інтенсивніше відступати перед європейським сніговиком.
Найновішу інформацію про снігових чоловічків викладено у книзі «Історія сніговика» Боба Екнетейна. У ній зібрано художні зображення сніговиків, які зберігаються у музеях та бібліотеках Європи. Однак у цій книзі не з’ясовано походження сніговиків, їхнє значення для далеких пращурів європейців. Зате спростовано домисли про те, що ніс-морквина мав задобрити богів родючості, а відро на голові – забезпечити майбутній добробут родини.
Останнім часом популярність снігового чоловічка як символа зими зростає у всіх країнах – завдяки запровадженню 2010 році Всесвітнього дня сніговика. Його відзначають з ініціативи німця Корнеліуса Грета. Саме він із 1983 року до тепер зібрав найбільшу у світі колекцію іграшкових сніговиків – понад три тисячі, і потрапив у Книгу Рекордів Гіннеса. Корнеліус вибрав також дату для Всесвітнього дня сніговика – 18 січня. Логіка була така: це середина зими на північній півкулі тож у більшості країн йде сніг і можна зліпити сніговика, цифри 8 і 1 числа 18 схожі на сніговика, який тримає в руках мітлу, і головне – саме на цей день не припадало ніяких міжнародних свят. Корнеліус вважає, що відзначати цей день можна по-різному: ліпити сніговиків, малювати їх, випікати як тістечка, робити героями фестивалів і вечірок, головне – щоб усі відчули принади зимового відпочинку, щоб усім було весело!
Микола Побережний, голова районного осередку «Просвіта» імені Т.Г.Шевченка.
