Серед службовців 3-ї окремої танкової Залізної бригади є ярмолинчани, які стали невід’ємною частиною цього військового формування, а вона – чи не найважливішим етапом їхнього життя.
Солдат Олег Сенчук – не танкіст. Він – такелажник батальйону матеріально-технічного забезпечення. У цивільному житті працював водієм, потім деякий час перебував на заробітках у Європі. Коли ж почалась повномасштабна війна, зрозумів, що важливо свої вміння та навички застосувати у війську задля того, щоб звільнити рідну землю від ворога. Військову частину обрав для себе сам, і, певно, невипадково. “У лавах 3-ї танкової служив і загинув у перший місяць війни мій швагро, Олексій Звонарьов, – розповідає Олег Володимирович, – Ми переживали цю важку втрату усією родиною, моя рідна сестра залишилася молодою вдовою із трьома неповнолітніми дітьми. Тому служити тут для мене – і данина пам’яті Олексія, і велика честь, бо тут я зустрів багатьох відданих, близьких по духу побратимів”.
Так само лише позитивні характеристики дають Олегу у бригаді: знаючий, працелюбний, безвідмовний та ініціативний, надійний, будь-яка робота у його руках – горить. А ще – неабиякий любитель спорту. Чого вартує його захоплення мотоциклами – він фанат та учасник байкерського клубу “Сірі лорди”. Нещодавно солдат відзначився у змаганнях “Сила духу Поділля”, де брали участь команди військових 13 областей України та міста Києва. Олег достойно представив 3-ю окрему танкову Залізну бригаду у стрільбі із гвинтівки та змаганнях на веслувальному тренажері.
Василь Семенишин – штаб-сержант. Він у частині – з 25 лютого 2022 року. Отож, із перших днів повномасштабної війни відчув на собі усі етапи розгортання бригади, коли потрібно було приймати та розміщувати тисячі мобілізованих, організовувати для них тимчасове проживання та харчування. Для Василя Павловича такі навантаження – не нові і не страшні, бо ж вагому частину свого життя він віддав армії. Після строкової служби закінчив школу прапорщиків та більше 12 років провів у звичному для себе армійському середовищі. А до порядку та дисципліни навчений із самого дитинства. Василь Павлович розповідає, що народився та зростав у багатодітній родині у селі Яснозір’я колишнього Віньковецького району. Батьки трудились біля землі, зводили власну садибу, усякої хліборобської роботи навчали і трьох дітей. Тому до сьогодні Василь Павлович пам’ятає батьківську науку, а при будь-якій можливості навідується до отчого дому, де живе мати – Берегиня їхнього роду.
Напередодні великої війни Василь Семенишин працював у Хмельницькій обласній психіатричній лікарні старшим слюсарем. Ситуація в країні стала покликом знову одягнути однострій та долучитись до захисту України.
“Із самого початку, коли до частини почала прибувати маса людей, ми облаштовували польову кухню, яка обслуговувала близько 350 осіб. Крім того, були залучені волонтерські кухні, адже людей справді було дуже багато. Для них готували намети та інші приміщення тимчасового перебування. Ковдри, подушки допомагали збирати волонтери, в тому числі близько 300 подушок пошила та передала нам дружина Олега Сенчука Ольга (про нього йшлося вище – ред.). Нерідко доводилось тижнями залишатись на території частини”.
Сьогодні головним завданням є відновлення приміщення казарми. У цьому багато допомагають місцеві волонтери, фермери, керівники підприємств місцевої та сусідніх громад. Крім того, оновилась територія частини, там з’явилась спортивні майданчики, облаштовано новий ККП.
Особливим проєктом став меморіальний простір – Пантеон Слави, на честь вшанування загиблих під час повномасштабної війни побратимів. До цієї роботи долучалися ті, у кого була можливість, а забезпечували все необхідне для безперебійної роботи, контролювали будівництво та самі брали у ньому найактивнішу участь герої цієї публікації.
День танкових військ – свято для усієї бригади, яку знають та поважають, яка вписала безсмертні рядки в історію боротьби України за свою свободу та незалежність, подвигами на полі бою здобула почесне найменування – Залізна. Тож хай міцною буде броня, хай оберігає Ангел-охоронець усіх вас, наші залізні лицарі!
Алла Гуменюк.
