У місті Дунаївці відбувся всеукраїнський турнір з гирьового спорту, присвячений 75-річчю з дня народження першого майстра спорту України, чемпіона світу та Європи Володимира Копичинського. Участь у ньому взяли і наші земляки.
Тему нашого матеріалу розпочнемо з ракурсу в історію цього виду спорту.
Гирьовий спорт – силовий вид спорту, який ґрунтується на підніманнях гир (гирі) максимальну кількість разів за визначений проміжок часу згідно з правилами змагань у двох змагальних вправах (двоборство: поштовх, ривок) або в одній (поштовх довгим циклом), чи гвардійський ривок (із зміною рук).
Гирі були відомі давно. Настільки давно, що навряд чи хтось може назвати дату їх створення. Невідоме й ім’я першого винахідника. Та в історичних музеях можна побачити камінні гирі багатовікової давнини, які зовнішнім виглядом майже не відрізняються від сучасних.
Перші гирі мали переважно бойове призначення, та з розвитком торгівлі їх функції розширилися. Для зважування товару з’явилися гирі різної ваги. І саме на цьому ж етапі вони набули спортивного практичного значення. Це ще не був спорт, а тільки його зародження. Сильні купці не тільки зважували товар, а й змагалися в підніманні гир, показуючи свою силу.
Тривалий час, одночасно з колючим, ріжучим і стрілецьким озброєнням, військові використовували булави і легкі гирі. Для більш меткого влучання їх прикріплювали за дужку до ланцюга. Володіння цим знаряддям вимагало від воїна, окрім великої сили, спроможності і вміння. Але з розвитком інших видів озброєння, зокрема вогнепальної зброї, бойові гирі відійшли на задній план.
Однак вагові гирі набувають все більшої популярності поруч із такими самобутніми способами демонстрації сили, як підіймання тварин, перенесення й метання каменів, колод, жорен, мішків із зерном та інших побутових предметів.
Із часом гирі стають незамінним атрибутом балаганів і цирків, що кочують країнами Європи та України. Рідко яка вистава обходилася без участі силачів й борців, які демонстрували не тільки силові вправи, а складні трюки – жонглювання важкими гирями та ядрами. У кінці XIX-на початку XX століття популярність таких виступів була настільки великою, що зараз їх можна порівнювати хіба що з футболом.
Саме тоді вправи з гирями набувають спортивного характеру. По всій Європі створюються атлетичні гуртки й товариства, в яких гирі займають перші місця в тренувальних заняттях і конкурсах. Реєструються рекорди, з’являються перші чемпіони й “королі” гир.
Перший атлетичний гурток був створений у Києві у лютому 1895 року лікарем Є. Ф. Гарнич-Гарницьким, який набув великої популярності. Відвідували заняття такі відомі особистості як цирковий борець Іван Піддубник, письменник Анатолій Купрін, лікар-вчений Олександр Анохін. І саме Олександр Костянтинович у 1908 році став першим володарем диплома “Тренер з важкої атлетики” та розробив систему вольової гімнастики, яка не втратила актуальності і до наших днів.
Тривалий час не існувало єдиних правил в гирьовому спорті, тож змагання носили по суті місцевий характер.
Після Другої світової війни змагання проводилось на пряму руку. При цьому учасникам дозволялося відпочивати, опускати гирю на поміст, але не відпускати дужку, і це дало досить високі результати – до тисячі підйомів і більше. Але відсутність регламенту змагань була втомливою для глядачів і абсолютно виснажувала атлетів. Паралельно глядачі тепло зустрічали силових жонглерів, без яких не обходилося жодне свято.
Новітня історія гирьового спорту в Україні почалася в 1960-х роках. Змагання з гирями швидко розповсюджується в сільській місцевості, на заводах, армії, флоті та серед студентської молоді. У 1970 році в Україні затверджуються перші правила змагань, до яких увійшли три вправи (триборство) – жим гирі кожною рукою, поштовх двох гир від грудей і ривок однією рукою. Залежно від рангу змагання проводяться гирями 8, 16, 23, 32 кілограми (зараз і більші). Враховуючи зростаючу популярність і доступність з гирями, в Україні вперше введено почесне звання “Майстер спорту”. Першим на Хмельниччині виконав нормативи “Майстра спорту” (це був ще радянський час, 1987 рік) соколівчанин Василь Марцінкевич.
Роками був популярний в Україні турнір на кубок Леоніда Жаботинського. Достатньо нагадати, що Леонід Жаботинський займався гирьовим спортом. Ось що згадує про своє дитинство дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу Леонід Жаботинський: “Я народився в селі Успенка Сумської області. З ранку до вечора ганяв м’яча за селом, без втоми купався в ставку… ходили в кузню, де серед всякого заліза знайшли із друзями пудову гирю. І як ми старалися, піднімали гирю правою і лівою рукою, так що на другий день все боліло. Потім справи пішли легше. Це і були мої перші змагання в підніманні тягарів”.
На турнірі пам’яті Ф. Г. Уманського 35-річний учитель із Сумської області Михайло Шевченко вижав гирю 32 кілограми правою рукою 600 разів і відразу ж лівою 101 раз. Пізніше жим був відмінний, і гирьовики почали змагатися у двоборстві: в поштовху двох гир від грудей двома руками і ривку гирі однією, потім іншою рукою без відпочинку (не опускаючи гирю на груди і на поміст). У двоборстві атлети показували феноменальні результати. Так, Федір Усенко із Сумської області (вагова категорія – до 80 кілограмів) у 1989 році встановив рекорд України, який не побитий і до цього часу – штовхнув дві гирі вагою 32 кілограми 149 разів.
До особливих рекордів можна віднести досягнення Романа Рагушенка із села Дудчани Херсонської області. Він у 1993 році, у віці 12 років і 5 місяців, виступаючи в Кам’янці-Подільському, протягом однієї години при власній вазі 39 кілограмів, штовхнув від грудей вгору пудову гирю. Виконував вправу почергово кожною рукою, без опускання гирі на поміст 1007 разів – рекорд, який претендує на включення в Книгу рекордів Гіннеса.
Піонером з популяризації гирьового спорту серед молоді і школярів Ярмолинеччини є авторитетний майстер гирьового спорту Петро Шеремета. Все життя він працює з гирями і тренує своїх вихованців. Із великою любов’ю розповідає про своїх учнів, багато з них добилися високих результатів у цьому виді спорту: Євген Трачук, Віталій Мерзюк, В’ячеслав Дубровський, Богдан Дацун, Олександр Чабан, Василь Ожіховський… Переживає за хлопців, які зараз на війні. Сам Петро – багаторазовий переможець та призер міжнародних, всеукраїнських, обласних турнірів з гирьового спорту. На чемпіонаті України серед ветеранів, який проходив у місті Дубно (23-25 червня 2024 року) Рівненської області виборов “срібло”, а глушківчанин Віктор Борусєвич – “бронзу”. Завоював право представляти нашу країну на чемпіонаті Європи з гирьового спорту, який проходитиме у місті Вроцлав (Польща).
Є в Петра Васильовича і свої рекорди. Один із них він встановив на своє 50-річчя; в гирьовому марафоні за одну годину зі зміною рук підняв пудову гирю 1050 раз (автор засвідчує). А ще Петро володіє унікальною колекцією гир, які він збирає все своє спортивне життя. І має багато друзів із різних куточків України.
На запрошення одного з них ми приїхали у місто Дунаївці, де проходив всеукраїнський турнір з гирьового спорту, присвячений 75-річчю з дня народження першого майстра спорту України, чемпіона світу та Європи Володимира Копичинського. Ветеранська команда гирьовиків з Ярмолинець приїхала на турнір у складі Петра Шеремети, Віктора Борусєвича, Миколи Бернади та автора цих рядків. Турнір проходив у Дунаєвецькому міському центрі фізичного здоров’я населення.
Під час урочистості вітали Володимира Васильовича Копичинського Віктор Дорож, начальник відділу туризму, культури та спорту Кам’янець-Подільської районної військової адміністрації, Микола Кулик, ветеран Дунаєвецького спорту, Полміра Квіквінія, майстер спорту міжнародного класу, голова гирьового спорту області.
Суддівську бригаду очолював майстер спорту Ігор Абрамович, багаторазовий чемпіон світу та Європи. Секретар змагань – майстер спорту Володимир Ризак. Медичне обслуговування здійснював лікар-реаніматолог Василь Анатолійович Долішняк.
Не часто випадає на змаганнях такого рангу в інших видах спорту, аби мати і син виступали разом або дідусь із онуком, а в гирьовому спорті це можливо. Так, у Дунаївцях на поміст вийшла мати – Альона Лавська, майстриня спорту, чемпіонка України, призерка міжнародних змагань, яка встановила рекорди: піднявши 24-кілогрмову гирю – 196 разів (гвардійським ривком) та 16-кілограмову гирю – 248 разів, а поряд із нею виступав її дев’ятирічний син Гліб із двома гирями по 4 кілограми. Разом із ними: Анатолій Антонюк, чемпіон світу та Європи серед ветеранів, а поряд його внук Артем, якому 12 років, із гирями по 8 кілограмів.
За команду ЗСУ виступав наш земляк, уродженець Солобковець Олександр Юрик, майстер спорту, нині діючий чемпіон України, а також Дмитро Альохін, курсант Хмельницької прикордонної академії, майстер спорту, чемпіон України серед юнаків, Володимир Мокрий, ветеран гирьового спорту, який ще брав участь у чемпіонатах срср, показав рекордний результат – 322 підйоми 16-кілограмової гирі.
У турнірі взяв участь і Євген Нескреба (вагова категорія до 60 кілограмів), який уже 20 років входить у десятку найсильніших гирьовиків України. Рідне його місто Волноваху рашисти зруйнували, а хату спалили. Так, чемпіон світу, багаторазовий чемпіон Європи переїхав у місто Луцьк, де одружився на гирьовичці Олександрі Войтюк, з якою разом беруть участь у змаганнях з гир.
У гирьовій естафеті перемогла команда Харківського університету внутрішніх справ, другими були курсанти Хмельницької прикордонної академії, а третіми – команда з Дунаєвець.
Цей турнір довів, що гирьовий спорт доступний і ветеранам, і молодим спортсменам. Турнір перетворився на свято сили та мужності, в чому, безперечно, заслуга не тільки учасників, але й організаторів. І це завдяки ЗСУ, яким велика вдячність. Нагороди переможцям вручав сам ювіляр – Володимир Копичинський.
Микола Побережний.
