Жителька села Соколівка Ганна Максимівна Пригладь зустріла столітній ювілей.
Не усім даровано таке благо — дожити до власного 100-ліття. Ганна Максимівна Пригладь із Соколівки сьогодні зустріла свій столітній ювілей. Зустріла у колі найближчих — дітей, онуків та правнуків, котрі щедро обдарували її любов’ю, увагою, квітами, гарними словами, теплими обіймами. А ще привітати найстарішу жительку села приїхали гості. Від імені Ярмолинецької селищної ради та селищного голови Андрія Шутяка ювілярку вітав його заступник Іван Березовський.
Пошану від ветеранської спільноти громади засвідчив її очільник Петро Коцюба. А від жителів Соколівки Ганну Максимівну щедро привітали староста села Василь Радіонов та діловод старостату Валентина Мазур. Від ветеранів села до привітань приєднався Микола Побережний — громадський активіст та голова Ярмолинецького осередку ГО «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка.
До цього світлого дня привела іменинницю нелегка життєва дорога, довжиною у століття. Народилася вона у селі Чепелівка, колишнього Красилівського району. Донька Євгена уточнює, розповідаючи про матусю, що навіть не у селі, а на ближньому хуторі — Черешеньки. Родина була велика та заможна, але прихід до влади комуністів позбавив їх майна та статків. Важко пережили Голодомор 1932-1933 років, але вдалося зберегти найголовніше — власне життя. Невдовзі — нове випробування. У 16 років, коли почалася Друга світова війна, молоду дівчину спіткала доля остарбайтерки.
Після повернення із Німеччини проходила допити та перевірки у владних кабінетах. Згодом брала участь у великих післявоєнних будівництвах: зводила «Дніпро-ГЕС», працювала на Криворізьких металокомбінатах, де і зустріла свою долю, чоловіка Федора. У Соколівку, на батьківщину чоловіка, молоде подружжя прибуло у 1952 році. Тут Ганна Максимівна трудилась у місцевому господарстві, працювала у полі, у городній бригаді, техпрацівницею у клубі та сільраді. У подружжі ювілярка разом із чоловіком Федором Даниловичем народила та зростила троє донечок: Євгену, Любов та Олену. Усі здобули освіту, створили власні сім’ї, подарували батькам п’ятеро онуків та шестеро правнуків.
Гріє серце дружня родина, яка зібралася у ювілейний день, приготувала спільне частування і, звісно, ювілейний торт, та не звичайний, а у вигляді книги життя, де сторінок вистачає ще на одне століття. Такий кулінарний шедевр створила для бабусі онучка Олеся, яка разом із сім’єю мешкає у сусідньому селі Сутківці. Один із онуків — Максим — ще з першого дня війни став на захист України і сьогодні боронить рідну землю на одному із напрямків бойових дій. Про бабусин ювілей також пам’ятає і з самого ранку подзвонив старенькій та сердечно її привітав.
Живе Ганна Максимівна у сторічній, як і вона сама, хатині, яку діти доглядають та ремонтують. Завжди поряд донька Євгена, яка більше десяти років тому переїхала із Хмельницького до матусі, щоб доглянути та допомагати по господарству, бо, звісно, роки беруть своє.
Родина за спільним столом — то завжди свято, особливо з такого приємного приводу. Попри випробування та роки недолі, ювілярка зберегла у серці любов, найперше до своїх рідних, та й до усіх людей. Єдине бажання для усіх — мирна Україна та щоб сини і доньки повернулись із війни, адже у цій родині також чекають свого воїна.
Щирі вітання Вам, шановна Ганно Максимівно! Хай родинний затишок та любов сім’ї зроблять Ваше життя щасливим. Многая літа під мирним українським небом!
Алла Гуменюк
