Якщо чесно, то я й сама довго не знала. Ніби усе так, головне, що свято гарне, із тюльпанами та цукерками і ще головне, не забути нікого привітати. Адже список немалий, бо і мами з бабусями тут, і учительки, і колежанки, і начальниці, і просто добрі знайомі. З чим вітати? Зрозуміло, з 8 березня! З весною, теплом, коханням і новими сподіваннями на краще. У радянському минулому взагалі тут замішали все, як у салаті: смак – святковий, а інгредієнти – невидимі. Співали ми тоді пісні про маму і бабусю (до речі, мені то найбільше подобалось), а чому потрібно було вітати усіх жінок, то вже просто так треба.
І хлопчики у класі дівчаткам подаруночки приносили у цей день (мами купували). Дуже багатьом дарували ляльки, мені ж чомусь завжди – книжки. Не скажу, що це мене засмучувало, бо читати дуже любила, але все ж сумнів якийсь закрадався – щось тут не так. А оскільки лялька асоціювалась тоді із майбутньою дитиною, яку дівчатка розчісували, заплітали, одягали у нові одежки та навіть сварили, подумалось, невже не бути мені Берегинею? Так тривало, аж поки не попросила мами хлопчика, який щороку дарував мені книжечки, щоб купила ляльку. Свою ж маму просила купити Славкові іграшкового ведмедя на тодішній день армії, бо так прийнято було компенсувати оті восьмиберезневі подарунки.
Уже тепер стає зрозумілим – увесь той каламбур був лише зручним приховуванням справжніх сенсів.
“8 Березня є міжнародною датою, яку щорічно відзначають на згадку про культурні, політичні та соціально-економічні досягнення жінок. Темою цієї дати теж є рух за права людини, виокремлюючи права жінок, привертаючи увагу до таких питань як гендерна рівність, сексизм, репродуктивні права та насильство щодо жінок”, – це цитата із “Вікіпедії”. Вона уже трішки відкриває суть дня, який є, швидше, протестом, а не святом. Але звернімося до першоджерел.
8 березня має американське коріння. У 1908 році 15 тисяч жінок у Нью-Йорку вийшли на демонстрацію із вимогами скорочення робочого дня, збільшення заробітної плати та права голосу. У 1910 році німецька діячка Клара Цеткін на конференції у Копенгагені запропонувала заснувати Міжнародний день боротьби за жіноче рівноправ’я та емансипацію. Наступного року його уже відзначили у 4-х країнах: Німеччині, Австро-Угорщині, Данії та Швейцарії. Це було 19 березня 1911 року. Щороку до проведення демонстрацій долучалось все більше країн, а дати – різнилися. Відзначення єдиного дня – 8 березня – відбулося уже у 1914 році, а до перерахованих країн доєдналися США, Велика Британія, Нідерланди.
Перша Світова війна додала до жіночого руху пацифістських позицій. У 1915 році у Нідерландах відбувся Міжнародний конгрес жінок за майбутній мир із 1200 учасницями, що представляли 10 держав. Заклики припинити війну поєднувалися із головною ідеєю – боротьби за рівні права.
У столиці російської імперії Петрограді 8 березня того ж року розпочалися події, що увійшли до історії під назвою Лютнева революція: на вулиці вийшли тисячі жінок із гаслами “за хліб і мир”.
Після 1917 року Міжнародний жіночий день відзначався переважно у соціалістичних країнах. У 1975 році – вперше на рівні ОУН, а через два роки Генасамблея ООН ухвалила резолюцію, яка пропонувала країнам світу “відзначати Міжнародний день прав жінок і міжнародного миру в будь-який день року, залежно від своїх історичних та національних традицій”.
У колишньому срср із часом 8 березня трансформується у бік жіночності, материнства, весни та згаданих уже подарунків, що мало б підкреслювати, по суті, те, що боротись жінкам уже ні за що, бо вони і так найрівноправніші у світі. Глибоко та максимально прозоро розповіла про це українська історикиня, науковиця та дослідниця жіночої та гендерної проблематики Оксана Кісь у статті “Украдене свято: історичні трансформації смислу 8 березня”. Ось лише невеличка цитата, яка для мене особисто свого часу стала холодним душем серед восьмиберезневих тюльпанів: “Украдене свято повернули проти самих жінок: лицемірне звеличення та обдарування жінок один день на рік відбувалося в умовах повсюдної їх експлуатації та дискримінації, ігнорування численних проблем та потреб жіноцтва у країні рад, де “жіноче питання” давно вважалось вирішеним”.
В Україні після здобуття нею незалежності, хоч не у значній мірі, але ставлення до 8 березня змінилося. Ніде не поділись тюльпани і цукерки, але все більше став чутним дискурс про справжні сенси Міжнародного дня боротьби жінок за свої права. З 2000 року започаткований Марш жінок, що проходить у Києві та має на меті донести до суспільства голос жінок про свої права. Його учасниці виступають проти різних видів насильства, тиску та стереотипів щодо жінок.
Із початком повномасштабного вторгнення рф на територію України відмежуватися від усього російського, що зберігає у значній мірі радянщину, стає потребою для українців. 8 березня не стало винятком. У Верховній Раді є зареєстрований законопроєкт, згідно з яким пропонується скасувати 8 березня як державне свято через шлейф тієї ж радянщини, натомість запровадити 25 лютого, у день народження Лесі Українки, новітнє свято – День Української жінки. Остаточного рішення ще немає, так само як і точного визначення, які наративи нестиме нове свято для українського суспільства. Тим часом люди намагаються шукати його самотужки, виокремлюючи стійкість жінок під час війни.
Наразі 8 березня як Міжнародний день боротьби за права жінок в Україні ніхто не відміняв. Скоріше, оті букети із цукерками уже самі себе виживають, бо матерям маємо можливість подякувати, як і у всьому світі, у День матері, романтику кохання відчути у День Святого Валентина.
До речі, поцікавилась у знайомої, яка зараз живе у Великобританії, чи відзначають там 8 березня і як саме. Вона розповіла, що цей день не є вихідним. Ніякої атрибутики до цього дня на рівні країни нема. Натомість у спортзалі, де вона постійно займається, з’явилось оголошення про безкоштовні заняття для жінок 7, 8 і 9 березня, які ініційовані тренерками. А знижки на квіти у супермаркетах є – до Дня матері.
Словом, є про що поміркувати.
Алла Гуменюк. На ілюстраціях: інформаційно-освітній ресурс GenderГід підготував приклади, як не треба і як варто вітати жінок і з яким саме днем.
