“Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка”, – мелодія цієї української щедрівки в різдвяно-новорічні свята Божим благословенням огортає весь світ, навертає людей до добра й радості.
Цю новорічну щедрівку з побажанням достатку і благополуччя на основі українських народних мелодій написав Микола Леонтович на початку ХХ століття. Українські хористи вивезли її за кордон. Леонтович зробив її англомовною – і вона зазвучала на всіх континентах. Із часом у світі забули, що мелодію створив український композитор. А коли в часи незалежності нашим співвітчизниками стали широкодоступні закордонні фільми й музика, вони з подивом упізнали на екранах, концертах, навіть у рекламі шампанського свою прадавню щедрівку, якій Микола Леонтович дав нове життя. Упізнали й гордо заявили: це ж наша музика, це наш, український, духовний подарунок усьому світові. А музиканти різних країн тепер вдячно зазначають на партитурах “Щедрика” авторство українця.
Микола Леонтович (1877-1921рр.) – композитор, хоровий диригент, громадський діяч часів УНР. Син священника, закінчив духовну семінарію, де вивчав теорію музики й хоровий спів, опанував скрипку, фортепіано, деякі духові інструменти. На сьогодні упорядковано й видано весь доробок композитора – 207 творів. Переважно – це хорові мініатюри. 23 січня 1921 року спецагент ЧК вбив і пограбував Леонтовича в будинку його батька в селі Макарівка Гайсинського району, що на Вінниччині.
Наразі існує понад 350 інтерпретацій “Щедрика” – музичної композиції для хорів, оркестрів, поп- і рок-виконавців. Хіба не диво: мелодія, створена буквально з кількох нот, бентежить, хвилює, нагадує і пророчить! Чому вона справляє таке глибоке враження? Чому, почувши цю музику лише раз, людина вмить запам’ятовує її – і назавжди? Чи не тому, що складові цієї простої мелодії такі ж давні, як людське прагнення гармонії? Недарма музикознавці зауважують, що народному першоджерелу твору, тобто найдавнішим зразкам протослов’янського музичного фольклору, може бути понад 12 тисяч років.
Фахівці досі сперечаються, скільки варіантів “Щедрика” існувало (наразі відомо п’ять), скільки років Микола Леонтович працював над музикою (вважають, щонайменше десять), на Поділлі чи на Волині він узяв фольклорну першооснову твору. Мабуть, для дослідників музики й фольклористів саме це має значення. А для нас, пересічних слухачів, важливим є те, що музика живе, і кількість її шанувальників повсякчас збільшується. Її шлях на вершину успіху – дати, доки “Щедрик” став головним музичним символом Різдва у світі – був не важким, ні, швидше приголомшливим у своїй неочікуваній популярності.
… Отже, Різдво 1916 року, Київ. Перше публічне звучання “Щедрика” у виконанні хору університету св. Володимира. Це був навіть не успіх, а справжній тріумф мелодії, традиційного українського багатоголосся, хорової культури, композиторського генія Леонтовича.
Про цей тріумф 1919 року згадав легендарний український композитор Олександр Кошиць. І ось чому. Очільник Директорії Симон Петлюра саме задумав показати Європі унікальність української культури, її окремість від московської, щоб утвердити авторитет нашої молодої держави. Він доручив Кошицю негайно створити хорову капелу, дібрати репертуар і виїхати в турне європейськими столицями. Хормейстер попросив у Леонтовича дозволу виконувати на концертах його “Щедрик”. Для капели Кошиця композитор написав новий варіант мелодії.
Тури спричинили в Європі небувалий ажіотаж: про капелу захоплено писали газети, навіть короновані особи надавали для хористів зали своїх палаців. Європейцям, які кричали назву щедрівки, вимагаючи її виконання на біс, дуже важко було вимовляти українське “ще”, однак вони знайшли вихід: замовляли “оту божественну мелодію”. За словами Кошиця, під час турне не було жодного концерту, де б “Щедрика” сім-десять разів не викликали на біс. Одразу з’явилися підприємливі особи, котрі ініціювали переклад “Щедрика” європейськими мовами, і такі переклади робили.
Тим часом, поки тривало турне капели Кошиця, Україна опинилася під владою більшовиків. Миколу Леонтовича вбили чекісти. Кошиць вирішив не повертатися додому. Натомість він повіз капелу за океан. І знову публіка шаленіла від “Щедрика”. Аргентина, Уругвай, Бразилія, Мексика – нарешті 1922 року йому аплодують у відомому “Карнегі-хол” у Нью-Йорку.
І знову відома ситуація: американці починають робити дослівний переклад тексту “Щедрика”, але… розчарування. Хоч би скільки українські діаспоряни пояснювали нащадкам англійських та іспанських переселенців містичний сенс новорічних щедрівок, ті більше переймалися культом Різдва й різдвяних побажань. До того ж, вони дуже дивувалися, чому на новий рік “прилетіла ластівка”? І плуталися, коли їм пояснювали, що прадавні українці відзначали Новий рік у березні. А от музика Леонтовича не відпускала жителів американського континенту.
Зрештою, 1936 року сталося те, що мало статися: український емігрант у США, композитор й аранжувальник Петро Вільховський, котрий працював на радіостанції NBC, написав до музики Леонтовича англомовний текст колядки.
– Він знайшов найголовніше ключове поняття для американського Різдва з його європейськими традиціями – це подарунки, сріблястий сніг, звучання срібних дзвіночків. І колядку свою він назвав “Carol of the Bells” – “Колядка дзвонів”. Цей образ був добре зрозумілий усім християнам в Америці і Європі, і вони її заспівали. Не як новорічну щедрівку, а як колядку, – каже професорка Національної музичної академії України, дослідниця творчості Леонтовича Валентина Кузик.
І саме англомовний варіант “Щедрика” Леонтовича в другій половині ХХ століття поширився планетою, став частиною її різдвяної культури: якщо казати лише про кіно, то фахівці назвали понад 60 стрічок, у яких звучить українська мелодія. Навіть у таких культових фільмах, як “Гаррі Поттер”, “Один дома”, “Дзеркало має два обличчя”, “Міцний горішок 2”, американських телесеріалах “Сімпсони”, “Південний парк”, “Гриффіни”, “Менталіст”, “Західне крило”. Саме англомовну версію як більш просту (Дзвоників дзвін всім розповів: радісний час, свято у нас!) переклали німецькою, іспанською, китайською, японською та іншими мовами світу, сприяючи ще більшому поширенню Леонтовича в різних країнах.
Останнім часом в Україні “Щедрик” також став частиною масової культури. У 2016-му країна гучно відзначала 100-річчя цієї мелодії. “Щедрик” не просто входить у репертуар наших численних виконавців (від Тіни Кароль до Національного хору ім. Г.Верьовки), він став героєм хорового фестивалю “Щедрик-фест”, йому присвячують численні експозиції в музеях, підприємці називають його іменами свої фірми й продукцію.
Нацбанк випустив пам’ятні монети номіналом 5 і 20 гривень на честь “Щедрика”, а ластівочки зі щедрівки прикрашають прапор міста Покровськ, де на початку ХХ століття Леонтович працював викладачем музики. Таки справді, через сто років “Щедрик” тріумфально повернувся додому.
Микола Побережний, голова районного осередку товариства “Просвіта” ім. Т.Г.Шевченка.
