Майор Олег Белей – військовослужбовець 3-ї окремої танкової Залізної бригади, який щодня віддано служить задля єдиної мети – захисту України та перемоги у війні. Сьогодні він твердо знає – його місце тут, у лавах української армії, яка уже довела усьому світові, що є сильною та вмотивованою, здатною адаптовуватись та діяти у надскладних умовах.
Шлях до цієї мети в Олега був досить довгим та виваженим. Народився та зростав у родині військовослужбовця. Батько – Іван Дмитрович – завжди віддавався своїй роботі, а мати – Катерина Василівна – та двоє синів Руслан та Олег пишалися та пишаються своїм чоловіком та батьком. Старший брат одразу обрав шлях захисту України – вирішив стати прикордонником.
Олег же спочатку почав вивчати основи бухгалтерського обліку та реєстрації бухгалтерських даних у Ярмолинецькому професійному ліцеї. До цього часу у навчальному закладі пам’ятають про свого учня. Директор сьогоднішнього уже ДНЗ “Ярмолинецький агропромисловий центр професійної освіти” Василь Мельник поділився спогадами: “Я дуже добре пам’ятаю нашого учня – Олег Белея. Він гарно навчався, був активним учасником усіх заходів, які проводились в ліцеї, гарно співав, тому жоден концерт не минав без його участі. Хочеться відзначити і активність батьків, бо вони обоє очолювали батьківський комітет закладу та організовували на високому рівні співпрацю із учнівським та педагогічним колективами. Сьогодні ми пишаємось Олегом і від усієї нашої спільноти шлемо йому найщиріші вітання із Днем захисників України”.
По завершенні ліцею Олег успішно склав вступні іспити до Хмельницького національного університету та обрав одну із найскладніших спеціальностей – “Економічна кібернетика”. Тут теж одразу опинився у вирі студентського життя. Олег зізнається, що навчатися йому було завжди цікаво. Крім того, продовжив розвивати захоплення вокалом. Часто виступав на концертах і як соліст, і разом із відомим уже на всю Україну сімейним дуетом “Явір та Яворина”. Цьому допомагали заняття у музичній школі, яку ще в дитинстві відвідував Олег. Під час навчання в університеті закінчив кафедру військової підготовки.
Паралельно із навчанням та після нього Олег допомагав батькам вести сімейний бізнес, а саме – розбиратися у бухгалтерських програмах та інших особливостях ведення обліку.
Згодом юнак вступив до Донецького юридичного інституту МВС України на базі першої вищої освіти, де здобув спеціальну освіту та право працювати у Державній службі по боротьбі із економічними злочинами. Працював у Ярмолинецькому РВ УМВСУ в Хмельницькій області. Через деякий час перевівся на посаду старшого оперуповноваженого групи кримінальної міліції у справах дітей.
Рішення доєднатися до Збройних Сил України визріло у 2019 році. “Чи був вплив батька на моє рішення? Скажу відверто, що так. Ми з батьком, крім того, що рідні люди, дуже хороші друзі. Любимо спілкуватися, разом проводити час, хоч тепер рідко випадає така можливість. А тоді батько мене благословив на шлях військового, схвалив моє рішення, бо виховував у любові до рідної землі, мама – теж підтримала, хоч хвилювалась. Батьки – мій приклад. А стосовно того, чи не шкодував я, що пішов на військову службу? Тверде – ні. У всьому світі професія військового – одна із найпочесніших. Що ж може бути у суспільному житті важливіше, ніж захищати свою країну? Тому вважаю це рішення одним із найважливіших і найбільш правильних у своєму житті”.
Першим і єдиним місцем служби Олега Белея стала 3-я окрема танкова Залізна бригада. “Це цікавий для мене досвід, – розповідає Олег, – мені подобається працювати у потужній команді молодих офіцерів, котрі охоче діляться і досвідом, і знаннями. Із багатьма був знайомий особисто і це ще більше допомагало швидко увійти у робочий ритм. Як для мене почалася війна? Певно, як і для багатьох наших військовослужбовців. О 5-й ранку 2022-го задзвенів телефон. Якщо відверто, то розмови про можливість війни уже точилися і на роботі, і в родині. У мене був про всяк випадок складений наплічник, а дружина теж зготувала “тривожну валізку”, невеличкий запас води і продуктів тривалого зберігання. Отож, після телефонного дзвінка з частини я просто взяв наплічник і пішов на роботу. Дружину заспокоїв і сказав, що зателефоную. Кілька днів поспіль не покидав місця служби, як і мої колеги. Потім дістав дозвіл на кілька годин приїхати до родини. Ось така історія, вона типова, бо усі ми у ті дні віддавались роботі, працювали з людьми, які були мобілізовані, приходили місцеві добровольці, цікавились, як потрапити на службу до нас. Цікаво, що приходили і військовослужбовці, які були уже звільнені від служби, просились до нас. Така атмосфера дуже мотивувала, це додавало сил, бо ми насправді спостерігали тоді неймовірний патріотичний підйом і єдність. Працювали і з волонтерами, які допомагали у перші дні війни організувати гаряче харчування і побут.”
За сумлінну службу майор Олег Белей був неодноразово нагороджений грамотами та відзнаками командуванням частини. Що допомагає молодому військовому тримати баланс у напружені дні, коли робота забирає більшу частину часу? На це питання Олег відповів щиро: “Тримає непохитна віра у нашу перемогу, у те, що робимо надважливу справу. І, звісно, близькі люди – моя родина. Із дружиною Юлею створили сім’ю 10 років тому.
Наші діти – плоди нашого кохання – це неабияка мотивація і підтримка. Заради майбутніх поколінь – наших дітей – ми боронимо Україну. Тому дружина, дев’ятирічна донечка, чотирирічний син – мій надійний тил, моя підтримка і радість. Так само батьки, брат – уже військовий пенсіонер-прикордонник, рідний племінник – син брата, який сьогодні теж у лавах ЗСУ служить прикордонником. Тому продовжую сімейну династію військових”.
Насамкінець, захотілось напередодні свята зробити приємність для Олега. І це – вітання від його мами Катерини Василівни: “Пишаюсь своїм сином. Знаю, що він відповідальний та серйозний, талановитий та здібний. Саме такі молоді офіцери, успішні, креатині – майбутнє української армії. Особливо приємно, що він продовжує нашу династію військових, хоч як мати – завжди хвилююся, переживаю. Тому зичу своєму синові Божого заступництва, вірних побратимів, міцного здоров’я, Перемоги Україні, спокою, добра у його родині, яку неймовірно люблю, надійного Ангела-Охоронця тобі, сину!”
Алла ГУМЕНЮК. Фото із сімейного архіву Олега Белея.
