Що спонукало досвідчену вчительку англійської мови кардинально змінити професійне життя, практично з нуля розпочавши власну справу? Що спільного між школою та закладом громадського харчування? Як війна вплинула на бізнес та свідомість людей? Усі ці запитання ми обговорили в інтерв’ю із приватною підприємицею Наталією Мантуляк, яка за короткий термін зуміла підкорити гастро вподобання земляків кухнею ресторану “Zharkoff”.
У щільно заповненому робочому графіку Наталії Петрівни важко знайти “віконечко” для розмови, тим більше, що прошу про інтерв’ю “сьогодні на сьогодні”. Але, як і сподівалась, дух корпоративної спільноти спрацював, адже ми колеги за “першою” спеціальністю. Рівно 45 хвилин, протягом яких ми спілкувалися, промайнули майже непомітно, на одному диханні. Для мене це – ознака успішного інтерв’ю. Бо ж моя гостя була щирою, емоційною та легкою у розмові, попри те, що того дня вона, очевидно, залишилася без обідньої перерви…
– Наталіє Петрівно, ні для кого не секрет, що Ви досить багато років віддали педагогічній діяльності. І, певно, не буду оригінальною, коли запитаю, чому саме таке рішення свого часу було прийнято на сто вісімдесят градусів змінити професію і, власне, життя?
– Я дуже хотіла стати учителькою. Ця, ще дитяча, мрія здійснилася, і я жила школою, це правда. Мене завжди надихало спілкування із дітьми, і якщо бути до кінця чесною, то мені більше подобалось бути класним керівником, ніж викладачкою. Причина проста: предмет ти викладаєш з року в рік, і у цьому практично нічого не змінюється. А от діти абсолютно різні. У кожному із них цілий Всесвіт, море уподобань, думок, бачень… Тому я завжди високо цінувала і ціную, коли діти довіряли мені ці думки, розкривались, ділились мріями чи проблемами.
Я намагалась чимось допомогти, дослухатись, щоб краще зрозуміти ситуацію. А от щодо рішення змінити професію це було логічно для мене. Після двох десятків років роботи у школі я зрозуміла, що вичерпалась і потрібно робити щось інше. Це абсолютно нормально, я вважаю. Головне, бути чесною перед собою і приймати рішення, які на часі. Скажу більше, що школа стала чудовою сторінкою мого життя, часом, який я згадую із теплом та любов’ю. Більше того, значна частина моєї команди сьогодні – це мої колишні учні або їхні батьки.
– Чому ж саме сфера ресторанного бізнесу, а не щось інше?
– Це просто гарний збіг різного роду обставин. По-перше, мені запропонувала орендувати приміщення, у якому ми наразі працюємо із близькою подругою Ольгою Олексіївною Святецькою. Забігаючи наперед скажу, що вона і тепер допомагає у всьому та підтримує. Там уже діяла кав’ярня, отже, напрямок змінювати не хотілося. А по-друге, мене підтримала у новому починанні молодша донечка Аліна, яка якраз здобувала вищу освіту у столиці за спеціальністю “Ресторанні технології”. Так само схвально віднеслися до нової ідеї старша донька Ірина та чоловік. У такій команді однодумців і народилась мета, яка поетапно почала втілюватись у життя.
– А кулінарія – це хобі? Готувати любите?
– Якщо це процес буденний, бо їсти немає що, то ні… (сміється). Якщо ж це красиво, святково, якщо хтось отримує від цього задоволення – тоді так! Насправді, будь-яка справа потребує не лише захоплення, любові, праці, а й хорошої підготовки, спеціальних знань.
Тому не приховую, що багато у чому завдячую своїй доньці, яка є справжньою професіоналкою у царині ресторанного бізнесу: має високого рівня теоретичну підготовку, проходила практику за кордоном, напрацювала уже власне бачення та стиль. Тому я довіряю їй, прошу поради. Вона мені безліч речей підказувала, допомагала, корегувала, складала меню.
– Як вибудувалось бачення стратегії розвитку закладу? Це теж ідея Аліни?
– Це більше спільна ідея. Ми хотіли, щоб пріоритетними у нас були мангальні страви, звідси й назва – Zharkoff. Навіть кухаря із допомогою Інтернету знайшли. А далі усе йшло органічно – само собою. Так, як наш заклад розташований практично на міжнародному шляху із потужним трафіком, то часом до нас заходять подорожні, які хочуть пообідати, наприклад. От уявіть, приходять люди і кажуть: “Хочемо борщу”. Або ж звертаються друзі, земляки із проханням організувати святковий стіл. Тобто попит завжди народжує пропозицію – це закон ринку. Тому ми робили те, що потрібно було людям.
– Команда – це важливо, безумовно. За якими критеріями Ви обираєте собі помічників?
– Головний критерій – щоб людина хотіла працювати і от римувала від своєї роботи за доволення. Щодо досвіду роботи чи якогось професійного рівня – так питання не стоїть ніколи. Мені більше подобається, коли ми навчаємось разом, формуючи спільне бачення: щодо сервірування столу, приготування страв, спілкування із клієнтами… Ми намагаємось у всьому бути оригінальними і доступними водночас, тому що саме все у комплексі робить заклад впізнаваним, створює свій особливий стиль та атмосферу. Скажу чесно, я втілюю у колективі Zharkoff свої бачення та власну філософію ресторанного бізнесу коли споживач, наш гість, отримує максимальне задоволення і не лише від їжі, а й від інтер’єру, обслуговування, спілкування…
– До вас важко влаштуватись на роботу?
– Ні, думаю ні, бо ми постійно у пошуку працівників. Роботи вистачає і вистачить усім охочим. Різні життєві обставини примушують людей переїжджати. Дівчата виходять заміж, діток народжують, тому доводиться відпускати, хоч я завжди сумую у таких випадках. У хорошому сенсі сумую, бо із людиною зближуєшся, ріднишся… От нещодавно був такий випадок: хороша дівчинка – наша співробітниця – вийшла заміж та поїхала із чоловіком до Харкова. Мені телефонують із тамтешньої кав’ярні із проханням дати рекомендацію, бо вона влаштовується на роботу. Почувши це, я мало не розплакалась та сказала, що то була найкраща моя працівниця, яка уміла все та робила все якнайкраще. У той момент я пригадала, що ця дівчинка прийшла до нас і починала з миття посуду. А за деякий час вона освоїла усі робітничі процеси і могла працювати на будь-якому місці, в тому числі і мене замінювала. Ось така історія. Так у мене працюють усі – мультифункціонально.
– Зрештою, робота з командою чимось нагадує і обов’язки класного керівника…
– Десь так (посміхається). Це ще один аргумент того, що учителька залишилась жити в мені, лише трохи в іншій іпостасі.
– Бізнес, будь-який, має за мету отримання прибутків. Із усіма цими підходами, про які ми уже говорили, на якому місці у Вас гроші?
– Здивую, можливо, але не на першому. Далеко ні. Без грошей, звісно, жити неможливо. Але коли є задоволення від роботи, від життя, гроші десь там підтягуються. Це інструмент. Але працюю я не задля грошей, а задля задоволення. І дуже з цього радію.
– Що сьогодні цікавого пропонує нам Zharkoff, окрім Ваших фірмових мангальних страв?
– Я вже говорила, що це – комплексні обіди, які користуються попитом у подорожніх, карантинні обмеження спонукали нас рухатися у напрямку фастфуду. Ми першими у Ярмолинцях ввели суші (японська кухня).
Такий крок був відповідальним, бо це – рибне блюдо, яке вимагає продуктів високої якості та чіткого дотримання технології приготування. Скажу чесно, що я хвилювалася, але усе вийшло. Бо я в принципі ніколи не економлю на продуктах, на першому місці у мене – питання якості.
– Не можу не запитати про те, як працювалося у найскладніші дні, коли усі дізналися про те, що в країні війна, що росія розпочала повномасштабний наступ?
– 24 лютого вранці дівчата до мене всі телефонували з єдиним питанням: що робити. Я всім відповідала: ми йдемо на роботу. У той момент я була переконана, що немає сенсу залишатись вдома, боятися, плакати, а краще бути разом, розмовляти. І ще я була впевнена, що наша праця комусь буде потрібна. Так і сталося. Наша робота реально була потрібна людям. Бо тисячі автівок, які рухалися повз нас на захід, деякі із них – прострілені, зупинялися і мали можливість хоча б води випити. Ми їх просто годували… Безкоштовно. Ось скільки продуктів у нас було, стільки і готували. Одразу ми взялися готувати і для військових. Пам’ятаю, я сама поїхала дізнаватись, що потрібно і визначитись, що ми можемо зробити. Готували відрами перші і другі страви. 3 нами працювали жінки-волонтерки, які телефонували, пропонували допомогу. Ми ліпили вареники, готували борщі, плов. Через кілька днів підприємці та просто небайдужі люди самі везли нам продукти, бо знали, що маємо нагодувати військових. Хочу згадати ярмолинчанина Юрія Слимка, який просто мішками віз макарони і все, що у нього було у кіоску на ринку. Дуже багато допомагала і наша підприємиця Леся Худяк. Усіх, хто долучився до допомоги, і не перелічиш, але з теплом в душі пам’ятаємо і дякуємо кожному.
Потім у мене з’явилась ідея готувати для поліцейських, які у той час були надзвичайно завантажені роботою, додатковими чергуваннями. От для них ми готували комплексні обіди і доставляли до відділення. Це тривало десь місяців два. Скажу, що у той період ніхто з працівників ні слова не сказав про зарплату чи її розмір. Ми жили тим, що працювали, рятуючи країну, допомагаючи нашим захисникам. І далі, коли все більш-менш налагодилось, ми не забуваємо про те, що іде війна Допомагаємо волонтерам, беремо участь у зборах коштів, особливо, коли щось потрібно для земляків, які сьогодні захищають Україну на фронті. Підтримуємо людей, які вимушено покинули власні домівки, рятуючись від війни. До речі, у нашому колективі працюють люди із числа внутрішньо переміщених осіб. Ми гарно спрацювалися, і усі задоволені.
– Традиційно цікаво, які маєте плани на майбутнє?
– Планів багато, але живемо найперше, наближаючи перемогу. Це – головне. А далі будемо аналізувати, дивитись, працювати над новими ідеями. Я люблю все нове і цього не боюся. А якщо глобально, то майбутнє України для мене – це відповідальність кожного за себе, за свою сім’ю, за свою країну. Я не розумію людей, котрі вважають, що їм усі повинні: держава, інші люди. Натомість вважаю, що кожен має забезпечити себе, в першу чергу, тоді і держава буде успішною. Людина має бути відповідальною і корисною для країни свого міста, села. Так мені здається, прийнамні.
– Насамкінець хочу запитати, що новенького з’явилось у меню Zharkoff останнім часом?
– Бограч, нині усі їдять бограч (сміється). Це справді популярна страва, бо вона – смачна і ситна. Це 2 в 1: і перше, і друге.
– Наталіє Петрівно, дякую за інтерв’ю, бажаю подальших успіхів у розвитку бізнесу, вдячних, задоволених відвідувачів та вітаю із професійним святом – Днем підприємця.
Спілкувалась Алла Гуменюк.
