Сучасними молодими людьми варто захоплюватися. Вони користуються можливостями, творять себе та країну, стають на захист рідної землі, розвиваються попри складні часи. До Дня молоді, який відзначається 12 серпня, хочеться познайомити читачів із молодими талановитими ярмолинчанами, які ідуть за своїми мріями. Ось що вони розповідають.
Анна Пукас, акторка театру
Про навчання.
Освіту здобувала в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв за спеціальністю “Актриса театру і кіно”. Цього літа вступила знову ж таки в академію на магістратуру за цією ж спеціальністю. В 2020 році проходила курси дубляжу та озвучення.
Про бажання стати акторкою.
Спочатку я взагалі хотіла стати адвокатом, адже постійно всіх захищала, і навіть моя вчителька з української мови казала: “Аня, маєш бути адвокатом”. Довгий час я так і планувала, проте пізніше почала ловити себе на думці, чим насправді хотіла б займатись і що б мені приносило задоволення. Попри те, що я ніколи не відвідувала жодних театральних гуртків або акторських курсів, була впевнена, що хочу саме цей шлях. Так як я вступила не одразу, цей рік був періодом роздумів і відвідин усіх можливих вистав. Саме тоді змогла вперше побачити театр і закохатися в нього. Я точно вирішила для себе, чим хочу займатись і без чого не можу жити.
Про реалізовані проєкти.
На даний момент, я – актриса театральної майстерні “ПОГLЯD”. Це вже театральна сім’я, з якою близько чотирьох років творимо і витворяємо, незважаючи на жодні життєві обставини. Репетируємо та граємо в центрі творчості “Печерськ”, на сцені, на якій раніше творили такі відомі люди як: Гнат Юра, Амвросій Бучма, Наталія Ужвій. Дякуючи режисерам Єгору Водяхіну та Крістіні Шелудько, уже відбулись прем’єри: “Двоє” (Вільям Гібон), “Скляний звіринець” (Тенесі Вільямс), “Дивна місіс Севідж” (Джон Патрік). У п’єсі “Дивна місіс Севідж” я зіграла головну героїню – місіс Севідж, це дуже цікава роль у багатогранній п’єсі, до якої ми завжди повертаємось. У дипломній виставі мого курсу “Гріх” Володимира Винниченка я перевтілилася у головну героїню Марію. Не можу не згадати про великий крок в професії, а саме про виставу “SИN” за оповіданням одного з найвизначніших прозаїків українського “розстріляного відродження” Валер’яна Підмогильного, яку граємо в Національному музеї Голодомору-геноциду.
Про роль театру в житті.
Театр виснажує тільки тоді, коли його немає. Якби він виснажував, то в цій професії було б набагато менше людей. Ти можеш зранку приходити на репетицію, а вночі виходити, можеш скаржитись на втому, але коли театру в житті немає, це виснажує, бо театр для людей, які цим займаються, це дійсно залежність.
Попри те, що тату для акторів – табу, на руці в мене написано: “Весь світ – театр”, це фраза з п’єси Шекспіра. Я не вважаю в жодному випадку світ театром. Проте мій світ справді ним є. І в моменти відчаю (а вони рідко, але бувають), ти дивишся на руку і згадуєш, що не можеш здаватися.
Про вміння, необхідні у справі.
У роботі допомагають наполегливість, впертість, працелюбність і любов до своєї справи. Потрібно відстоювати свою думку до кінця, якою б дивною для інших вона не здавалась, адже актор – адвокат своєї ролі. Ці риси допомагають в досягненні будь-яких цілей, а не лише в акторській діяльності. Зокрема, треба мати різний життєвий досвід, оскільки артист повинен бути органічним на сцені. Варто бути спостережливим, адже ти можеш побачити свого персонажа будь-де. Пізніше, коли тобі це знадобиться, ти згадуєш ту чи іншу людину, ситуацію і використовуєш у грі. Потрібно постійно тренувати пам’ять, так як ні для кого не секрет, що сценарії – це дуже великий об’єм тексту та дій. Не менш важливими рисами є фіксація та готовність жертвувати. Ти можеш не піти на день народження до подруги, на весілля до брата, тому що репетицію заради тебе однієї відмінити не можуть, адже в цьому задіяно багато інших людей, яких ти просто підставиш.
Про дубляж.
З улюблених проєктів можу виділити дубляж для “Дія. Цифрова освіта”, де я озвучувала уроки інформатики для учнів 1-11 класів. Це важливо, так як живемо зараз в непередбачуваному світі, де діти переважно – на дистанційному навчанні, а в деяких містах взагалі мусять днями сидіти в бомбосховищах. Можливо, згодом ця програма замінить шкільну, а зараз поступово її вводять в різні навчальні заклади.
Про кумирів.
У моєму житті трапляється багато чудових людей, які відіграють якусь певну роль. Однією з них була народна артистка України, перша міністерка культури України Лариса Хоролець, яка була задіяна у виставі, про яку я згадувала раніше – «SИN». На жаль, Лариса Іванівна померла більше року тому, але вона назавжди залишиться в наших серцях.
Як кажуть, «Не створи собі кумира», але я, на жаль, не дотрималась цього правила. Мрію зіграти разом із Олексієм Богдановичем, вперше побачила його на сцені, і він просто назавжди вкрав мою душу і серце. Не так давно, при деяких обставинах ми зустрічались і мали змогу поговорити, колись, можливо, я розповім йому про цю зустріч і ми ще разом будемо сміятися (надіюсь).
Сергій Козачок, спортивний журналіст, футболіст
Про футбол.
Почав займатись футболом у 8 років у Хмельницькій ДЮСШ №1, ця спортивна школа залишила лише позитивні спогади та зробила великий внесок у подальший мій розвиток. Наразі є гравцем футзальної команди “Локомотив”. Виступав у складі ФК “Евеліна”, де востаннє зіграв влітку минулого року.
Про любов до спорту.
За великим рахунком, любов до футболу мені прищепив старший брат. Він часто брав мене з собою, коли збирався із друзями. В той час кожен поважаючий себе хлопець хотів займатись футболом, а грати зі старшими було великою честю. Це було не так і легко, спочатку ти повинен був певний час подавати м’ячі, згодом стояти на воротах, а потім, можливо, тобі знайдуть місце на іншій позиції.
Про бажання стати журналістом.
Не скажу, що це рішення було дуже спланованим чи все життя я мріяв бути журналістом. Хоча будь-які шкільні твори мені давались з легкістю. Лише наприкінці одинадцятого класу мені прийшла ідея спробувати себе в цій сфері.
Про навчання та практику.
Навчаюся у Львівському національному університеті на факультеті журналістики, наразі закінчив 2 курс. Практику проходив у місцевій редакції газети “Вперед”, хоч вже і працював у спортивному медіа, але вирішив перейняти досвід у колег рідного краю.
Головна редакторка медіа Алла Гуменюк відгукується про Сергія так: “Сергій – це майбутнє української журналістики. Він – працелюбний та інтелектуальний, а головне – любить справу, з якою вирішив поєднати життя. Мені здається, що він почувається у професії, як риба у воді, бо цікавиться різними аспектами медійної справи, користується можливостями спробувати власні сили у різних жанрах. Найбільше Сергійку до вподоби – спортивна журналістика. Завдяки його матеріалам у газеті “Вперед” читачі дізнавались про успіхи місцевих футбольних команд “Евеліна” та “Локомотив”, про кращих гравців та результати матчів.
Весела вдача, легкий, комунікабельний характер, помножений на вроджений талант та працелюбність, обов’язково у найближчому майбутньому принесуть Сергію успіх та визнання. Він – уже успішний журналіст солідного спортивного видання. Та це – лише початок. Завжди раді співпраці, Сергію, легкого пера тобі та нових здобутків!”
Про роботу в спортивному медіа.
Я поєднав роботу з хобі, адже спочатку у моєму житті з’явився футбол, а вже потім – журналістика. За медіа TRIBUNA слідкував ще у школі, для мене воно завжди було взірцем спортивної журналістики. Ще на першому курсі університету подавав їм своє резюме, але тоді вони мені відмовили. Рівно через рік я знову вирішив спробувати свої сили, пройшов тестові завдання, ряд співбесід та був прийнятий на роботу. У мої обов’язки входить наповнення сайту контентом та ведення сторінок у соціальних мережах. Був би радий в майбутньому спробуватив себе у коментаторстві, як на мене, це одна з вершин журналістики, але поки ще точно рано.
Про риси, потрібні журналісту.
Журналіст – дуже багатогранна професія. Я вважаю, що немає певних рис для роботі у цій сфері. Для того, хто пише, краще бути спокійним та виваженим, а для вищевказаної професії, такої як коментаторство, навпаки – потрібна емоційнійсть: нікому не цікавий нудний футбол.
Бажаємо усім представникам молоді мирного неба для безпечного життя, реалізації усіх цілей та світлого майбутнього. Прислухайтеся до себе, пробуйте нове, ідіть до своїх мрій. Пам’ятайте, що кожен рухається у своєму темпі, і все обов’язково вдасться!
Розмову вела Анастасія Граб.
