Люд­ми­ла Оля­новсь­ка: “Я за­люб­ки об­мі­ня­ла би цю ме­даль на Patriot для на­ших ЗСУ”

Ві­де­о­кад­ри фі­ні­шу на­шої зем­ля­чки Люд­ми­ли Оля­новсь­кої на дис­тан­ції 20 кі­ло­мет­рів із спор­тив­ної ходь­би на чем­пі­о­на­ті Єв­ро­пи із лег­кої ат­ле­ти­ки, який не­що­дав­но від­був­ся в Iта­лії, без пе­ре­біль­шен­ня, об­ле­ті­ли увесь світ і це ві­део ста­ло ві­рус­ним у ме­ре­жах.

До­лі се­кун­ди і лі­че­ні мет­ри – і па­ні Люд­ми­ла бук­валь­но у “кліт­ках” пе­ред лі­ні­єю фі­ні­шу ви­пе­ред­жує іс­пан­ку Ла­у­ру Гар­сію-Ка­ро, яка тріш­ки пос­пі­ши­ла та трі­ум­фаль­но під­нес­ла ру­ку вго­ру із впев­не­ніс­тю, що “брон­за” чем­пі­о­на­ту діс­та­лась їй.

Для Люд­ми­ли Оля­новсь­кої і для Ук­ра­ї­ни ця блис­ку­ча пе­ре­мо­га бу­ла важ­ли­вою – це пер­ша на­го­ро­да Ук­ра­ї­ни на цьо­му чем­пі­о­на­ті, а Люд­ми­ла ви­ко­на­ла олім­пійсь­кий нор­ма­тив та пред­ста­вить на­шу кра­ї­ну на Олім­пійсь­ких іг­рах у Па­ри­жі, які про­хо­ди­ти­муть з 26 лип­ня по 11 сер­пня.

Слід­ку­ва­ли за ус­пі­ха­ми зем­ляч­ки та щи­ро ра­ді­ли пе­ре­мо­зі Люд­ми­ли Оля­новсь­кої і на її ма­лій бать­ків­щи­ні – у Со­лоб­ків­цях, де во­на жи­ла та нав­ча­лась у шко­лі, по­ча­ла зай­ма­тись спор­том, і у Яр­мо­лин­цях, де Люд­ми­ла тре­ну­ва­лась у ДЮСШ та ста­ла ви­хо­ван­кою зас­лу­же­но­го тре­не­ра Ук­ра­ї­ни Єв­ге­на Та­ра­ка­но­ва. Піс­ля по­вер­нен­ня із Ри­му із та­кою зна­ко­вою ме­дал­лю чем­пі­о­на­ту Єв­ро­пи, Люд­ми­ла при­їха­ла до бать­ківсь­ко­го до­му у Со­лоб­ків­ці, де ра­зом із бать­ка­ми ма­ту­сю-при­зер­ку че­кав її п’я­ти­річ­ний син Вла­дис­лав. Со­лоб­ко­вець­ка се­лищ­на ра­да ор­га­ні­зу­ва­ла зус­тріч із ві­до­мою на увесь світ зем­ляч­кою, бо охо­чих пос­піл­ку­ва­тись, при­ві­та­ти, обій­ня­ти чем­пі­он­ку бу­ло чи­ма­ло. То­му, не зва­жа­ю­чи на до­що­ву по­го­ду, за­ла міс­це­вої му­зич­ної шко­ли бу­ла за­пов­не­на. Се­ред при­сут­ніх – чи­ма­ло ді­тей та під­літ­ків – уч­нів міс­це­во­го лі­цею, ад­же для них Люд­ми­ла – справ­жній прик­лад то­го, як іти до ме­ти та до­ся­га­ти її. Бу­ла на зус­трі­чі і на­ша ко­рес­пон­ден­тка. Все, що роз­по­ві­да­ла спорт­смен­ка – до ува­ги наших чи­та­чів.

Зем­ля­ки зус­трі­ча­ють Люд­ми­лу ра­діс­но і при­віт­но – як вдо­ма. Май­же усі – із кві­та­ми, щоб при­ві­та­ти, але не ма­га­зин­ни­ми, а із влас­них квіт­ни­ків. Це ще біль­ше до­дає за­тиш­ку та від­чут­тя до­му. Роз­мо­ву по­ча­ли лег­ко та не­ви­му­ше­но, звіс­но, то не прес­кон­фе­рен­ція, але за­пи­та­ти щось ба­жає чи не ко­жен. Ад­же ця зус­тріч – гор­дість для більш стар­ших од­но­сель­чан, кот­рі зна­ють та пам­’я­та­ють Люд­ми­лу ще ма­лень­кою, та ве­ли­чез­на мо­ти­ва­ція для мо­ло­ді, бо ж во­на – змог­ла!

“У про­фе­сій­но­му спор­ті – я з 16 ро­ків, від­ко­ли при­ї­ха­ла у Бро­ва­ри тре­ну­ва­тись і нав­ча­тись у спор­тив­ній шко­лі-ін­тер­на­ті. Там я за­кін­чу­ва­ла 10 та 11 кла­си. Ще у шко­лі я ви­ко­на­ла нор­ма­тив на зван­ня майс­тра спор­ту Ук­ра­ї­ни. Піс­ля її за­кін­чен­ня за­ли­ши­лась у Бро­ва­рах – всту­пи­ла на нав­чан­ня до ви­що­го учи­ли­ща фі­зич­ної куль­ту­ри і спор­ту, а ви­щу ос­ві­ту здо­бу­ла у На­ці­о­наль­но­му уні­вер­си­те­ті фі­зич­но­го ви­хо­ван­ня і спор­ту. Бу­ла за­ра­хо­ва­на од­ра­зу на 3-й курс, склав­ши ака­дем­різ­ни­цю”, – роз­по­ча­ла свою роз­по­відь Люд­ми­ла. Зга­ду­ю­чи ди­тинс­тво у рід­но­му се­лі, із за­па­лом роз­по­ві­да­ла про шко­лу та улюб­ле­но­го вчи­те­ля фіз­куль­ту­ри Ва­ди­ма Ана­то­лі­йо­ви­ча Ма­ко­гон­чу­ка, кот­рий умів не прос­то при­вити лю­бов до спор­ту, зок­ре­ма до бас­кет­бо­лу, а й за­па­ли­ти дух здо­ро­во­го су­пер­ниц­тва. Так са­мо по­вер­ну­лась спо­га­да­ми до пер­шо­го тре­не­ра із спор­тив­ної ходь­би Єв­ге­на Пет­ро­ви­ча Та­ра­ка­но­ва, який по­ба­чив у Люд­ми­лі не­ор­ди­нар­ні здіб­нос­ті та по­ра­див зай­ма­тись сер­йоз­но на більш про­фе­сій­но­му рів­ні.

Да­лі бу­ли зма­ган­ня та на­го­ро­ди різ­них ґа­тун­ків: ко­ман­дні, осо­бис­ті, ес­та­фет­ні. У 2013 ро­ці Люд­ми­ла ста­ла чем­пі­он­кою Єв­ро­пи се­ред мо­ло­ді, а у 2014-му уже здо­бу­ла сріб­ну ме­даль чем­пі­о­на­ту Єв­ро­пи се­ред до­рос­лих. 2015 рік при­ніс ще од­ну при­зо­ву єв­ро­пейсь­ку ме­даль за блис­ку­чий вис­туп на чем­пі­о­на­ті сві­ту.

Від­вер­то роз­по­ві­ла Люд­ми­ла і про про­фе­сій­ні труд­но­щі, зок­ре­ма у 2016-2017 ро­ках бу­ла дис­ква­лі­фі­ка­ція (спорт­смен­ка наз­ва­ла це ве­ли­кою під­ста­вою). Але ці ро­ки при­нес­ли ус­піх осо­бис­тий – на­ша зем­ляч­ка од­ру­жи­лась та на­ро­ди­ла си­на. До­лю об­’єд­на­ла із юна­ком із су­сі­дньо­го се­ла Глуш­ків­ці. Сьо­год­ні чо­ло­вік, бать­ки (її та чо­ло­ві­ка), ро­ди­на сес­три Олек­сан­дри є для Люд­ми­ли на­дій­ним міц­ним ти­лом, зав­дя­ки яко­му вда­єть­ся тре­ну­ва­ти­ся, їз­ди­ти вис­ту­па­ти на зма­ган­нях. Піс­ля дек­рет­ної від­пус­тки спорт­смен­ка ви­ко­на­ла олім­пійсь­кий нор­ма­тив та бра­ла участь в іг­рах у То­кіо. На жаль, че­рез ряд при­чин вис­туп був не зов­сім вда­лий.

Що­до чем­пі­о­на­тів Єв­ро­пи, то у Мюн­хе­ні Люд­ми­ла по­ка­за­ла чет­вер­тий ре­зуль­тат. При­чи­ною став пе­ре­не­се­ний ко­ро­на­ві­рус, що все ж тро­хи впли­ну­ло на за­галь­ний стан.

“Я со­бі до­сі не мо­жу про­ба­чи­ти те чет­вер­те міс­це, – пос­мі­ха­ю­чись, роз­по­ві­дає Люд­ми­ла, – То­му тут, у Ри­мі, прек­рас­но зна­ю­чи, яка я у рей­тин­гу, яку під­го­тов­ку я прой­шла уже цьо­го ро­ку (я тре­ну­ва­лась в Ан­та­лії, го­рах Кир­гиз­та­ну, Фран­ції), я кон­тро­лю­ва­ла усю дис­тан­цію по хо­ду. Ко­ли пе­ред ста­ді­о­ном ми зай­шли у ту­нель, я не ви­пус­ка­ла свою кон­ку­рен­тку із по­ля зо­ру. На са­мо­му ж ста­ді­о­ні, ко­ли за­ли­ши­лось 300 мет­рів до фі­ні­шу, я оці­ню­ва­ла свою ходь­бу і ро­зу­мі­ла, що на її 2 кро­ки я роб­лю 3, а за мет­рів 200 я зро­зу­мі­ла, що від­стань між на­ми ско­ро­ти­ла­ся, а за 100 мет­рів уже бу­ла впев­не­на, що я змо­жу її “діс­та­ти”. Хо­ча уже піс­ля фі­ні­шу ос­та­точ­но по­ба­чи­ла, що ви­пе­ре­ди­ла су­пер­ни­цю ли­ше в “кліт­ках”, спо­чат­ку чо­мусь зда­ва­лось, що то бу­ло мет­рів де­сять. То­му то був ве­ли­кий ри­зик. Мож­ли­во, і не вда­ло­ся б, як­би не під­ня­та ру­ка вго­ру Ла­у­ри Гар­сії-Ка­ро, во­на тро­хи роз­сла­би­лась і втра­ти­ла ритм, не по­ба­чив­ши ні­я­кої заг­ро­зи”.

Люд­ми­ла від­по­ві­ла на чис­лен­ні за­пи­тан­ня при­сут­ніх: про те, що важ­ли­во на тре­ну­ван­нях і при під­го­тов­ці до зма­гань, про жит­тя і нав­чан­ня у спор­тив­но­му ін­тер­на­ті, про най­дов­шу дис­тан­цію, яку спорт­смен­ці до­во­ди­лось про­хо­ди­ти. Люд­ми­ла роз­по­ві­ла про но­вий вид ес­та­фе­ти – змі­ша­ну, яка має ма­ра­фонсь­ку про­тяж­ність та ді­лить­ся на двох лю­дей: чо­ло­ві­ка і жін­ку. Та­ку дис­тан­цію Люд­ми­ла до­ла­ла із Сер­гі­єм Світ­лич­ним на чем­пі­о­на­ті сві­ту цьо­го ро­ку.

Ці­ка­ви­ли зем­ля­ків і пи­тан­ня про те, чи мож­на пи­ти во­ду спорт­сме­нам на дис­тан­ції, чи впли­ває тем­пе­ра­ту­ра по­віт­ря на ре­зуль­тат зма­гань та ще ба­га­то ін­ших ці­ка­вих дріб­ниць, про які за­пи­та­ти в учас­ни­ці зма­гань рід­ко ви­па­дає мож­ли­вість. Із по­ва­гою го­во­ри­ла Люд­ми­ла про свою су­пер­ни­цю у Ри­мі: “Во­на – трьох­крат­на чем­пі­он­ка Єв­ро­пи, во­на ви­хо­ди­ла на старт як лі­дер­ка се­зо­ну в Єв­ро­пі, дос­від­че­на, ти­ту­ло­ва­на і ду­же дос­той­на су­пер­ни­ця. З їхньо­го бо­ку бу­ло за­яв­ле­но про­тест, але суд­дівсь­ка ко­ман­да виз­на­ла мій ре­зуль­тат, пе­рег­ля­да­ю­чи ві­део. То­ді по­ду­ма­лось, що як­би мож­на бу­ло об­мі­ня­ти цю ме­даль на Patriot для на­ших во­ї­нів ЗСУ, я б це із за­до­во­лен­ням зро­би­ла. Їм пот­рі­бен ре­зуль­тат, а нам ду­же пот­рі­бен Patriot. Ме­ні зов­сім не шко­да”.

“Про що ду­ма­єш, ко­ли про­хо­диш дис­тан­цію?” Люд­ми­ла зіз­на­єть­ся, що та­ке пи­тан­ня час­то став­лять їй на зус­трі­чах. Що­до кон­крет­ної дис­тан­ції, ка­же, що про­май­ну­ла дум­ка про си­на… По­ду­ма­ла, що, мож­ли­во, він ди­вить­ся за­раз на неї, але мож­ли­во, і ні, бо ві­ро­гід­на від­сут­ність елек­три­ки че­рез во­ро­жі обс­трі­ли. Ще, ка­же, ко­ли на 16-му кі­ло­мет­рі ста­ва­ло важ­ку­ва­то, по­ду­ма­ла, що на­шим хлоп­цям в око­пах на­ба­га­то важ­че. “Ця дум­ка про­ле­ті­ла, щоб ме­не сти­му­лю­ва­ти, пев­но. А за­га­лом на дис­тан­ції ду­ма­ти ні­ко­ли, нас­прав­ді, це не так ба­га­то ча­су…”

На чем­пі­о­на­ті Єв­ро­пи з лег­кої ат­ле­ти­ки у Ри­мі Ук­ра­ї­ну пред­став­ля­ли 28 спорт­сме­нів, які вис­ту­па­ли у різ­них дис­цип­лі­нах. Во­ни ра­зом при­вез­ли 6 ме­да­лей. Крім Люд­ми­ли Оля­новсь­кої, на п’є­дес­тал під­ні­ма­лись Ярос­ла­ва Ма­гу­чіх (зо­ло­то, стриб­ки у ви­со­ту), Іри­на Ге­ра­щен­ко (брон­за, стриб­ки у ви­со­ту), Вла­дис­лав Лавсь­кий (сріб­ло, стриб­ки у ви­со­ту), Олег До­ро­щук (брон­за, стриб­ки у ви­со­ту), Ми­хай­ло Ко­ман (брон­за, ме­тан­ня мо­ло­та). Ряд силь­них спорт­сме­нів не вис­ту­па­ли че­рез трав­ми (Ма­ри­на Бех, Вік­то­рія Тка­чук – обид­ві з Хмель­нич­чи­ни).

Шко­ля­рам ці­ка­во бу­ло по­чу­ти ре­ко­мен­да­ції від чем­пі­он­ки сто­сов­но хар­чу­ван­ня. І во­ни бу­ли та­ки­ми: без фаст-фу­ду, га­зо­ва­ної во­ди, чип­сів, на­то­мість дос­та­тньо ово­чів, м’я­са, яке має бу­ти від­ва­ре­ним або за­пе­че­ним. Що­до тре­ну­вань, то для Люд­ми­ли во­ни на­ра­зі скла­да­ють 150-170 кі­ло­мет­рів на тиж­день.

За­пи­ту­ва­ли і про те, як пе­ре­жи­ває час­ті роз­лу­ки із ма­мою ма­лень­кий Вла­дис­лав­чик: “Я зав­жди го­во­рю йо­му прав­ду, ні­ко­ли не об­ма­нюю сто­сов­но то­го, ко­ли при­ї­ду. Час для нас ви­мі­рю­єть­ся у “ніч­ках”, то­му ка­жу, що ме­не не бу­де 15 чи 17 “ні­чок”. А за­га­лом він справ­жній мій по­міч­ник і го­лов­ний вбо­лі­валь­ник”. А сам Вла­дис­лав­чик зіз­нав­ся, що хо­че зай­ма­тись ве­лос­пор­том.

По­го­во­ри­ли і про по­зи­тив­ні зру­шен­ня у Фе­де­ра­ції лег­кої ат­ле­ти­ки Ук­ра­ї­ни, обов’яз­ки пре­зи­ден­та якої за­раз ви­ко­нує, у не­да­ле­ко­му ми­ну­ло­му, про­фе­сій­на спорт­смен­ка, при­зер­ка Олім­пійсь­ких ігор, чем­пі­он­ка сві­ту і Єв­ро­пи Оль­га Ва­ле­рі­їв­на Са­ла­ду­ха. Во­на до­сить ба­га­то змі­ни­ла, зок­ре­ма, у пла­ні умов та тре­ну­вань для спорт­сме­нів – ба­га­то збо­рів ор­га­ні­зо­ву­ють­ся за кор­до­ном.

Що ж, за­ли­ша­єть­ся по­ба­жа­ти Люд­ми­лі Оля­новсь­кій пе­ре­мог на Олім­пійсь­ких іг­рах у Па­ри­жі. Вбо­лі­ва­ти­ме­мо!

Ал­ла Гуменюк.