5 квітня 1710 року козацька рада в Бендерах обрала гетьманом Пилипа Орлика. Справ у молодого гетьмана виявилося чимало. Чи не найважливішою з них була складена Орликом разом із козацькою старшиною угода, що увійшла до історії як державна конституція під назвою «Конституція прав і свобод Запорізького війська». Беручи булаву, новоспечений гетьман урочисто проголосив: «Я, Пилип Орлик, новообраний запорізького війська гетьман, присягаю Господові Богу, славленому в святій Трійці на тому, що будучи обраний, оголошений і виведений на знаменитий уряд гетьманський вільними голосами, за давніми правами та звичаями військовими…»
І раніше гетьмани, беручи булаву, укладали з козацтвом певні угоди, але ще ніде, як у договорі та Конституції Орлика, так повно не відбивалися народні ідеали і мрії про справедливий устрій суспільного життя. Цей унікальний історичний документ, написаний латиною і тогочасною українською мовою (щоб весь світ знав, за що борються козаки, і щоб зміст Конституції дійшов до найширшого загалу), є яскравим свідченням сподівань і прагнень українського суспільства.
Молодий гетьман запропонував українському народові ще незнані у світі демократичні засади суспільного життя. Це була модель вільної, незалежної держави у формі козацької республіки, де забезпечувалися виборність усіх державних посад знизу вверх, підзвітність, проголошувалася нечувана і немислима у феодальному суспільстві політика соціального забезпечення убогих удовиць, сиріт та інших знедолених.
Конституція Пилипа Орлика складалася зі вступу та 16 статей. Вступ починається з пояснення причин того, чому Україна розриває відносини з московською державою. Зазначається, що коли український народ визволився з-під польського панування, то він, як рівний до рівного, прилучився до московської держави, уклавши з нею угоду, якою мали регулюватися відносини двох самостійних держав. Однак не так сталося, як гадалося. Одразу по смерті Хмельницького москва виявила свої справжні наміри, намагаючись під різними приводами накинути на «народ вільний козацький, собою ніколи не завойований, невольниче ярмо». І далі, «…бажаючи довести свій лихий намір до завершення і віддаючи злом на добро, замість удячності й поваги…за незчисленні відваги і воєнну криваву працю, хотіли неодмінно перетворити козаків у регулярне військо, міста забрати у свою область, права і вольності поламати. Запорізьке Низове військо викоренити і ймення його навіки загладити…»
У Конституції Пилипа Орлика чітко простежується непорушність трьох складових чинників правового суспільства, а саме — єдність і взаємодія законодавчої (виборча Генеральна Рада), виконавчої (гетьман, генеральна старшина і обрані представники від кожного полку) і судової влади.
Україна мала підлягати владі гетьмана, але влада останнього не є самодержавною. Визначальну роль в управлінні мала відігравати Рада, що складалася з генеральної старшини, полковників, по одному представнику від полку (людей значних, «старанних, благорозумних і заслужених») та посланців від Запоріжжя. Рада повинна була збиратися тричі на рік — на Різдво, Воскресіння Христове та Покрову. Вона мала вирішувати всі найважливіші питання. Без її згоди не приймалося жодне рішення. Вона мала право контролю і критики діяльності гетьмана. Термінові справи вирішувались на малих радах гетьмана з генеральною старшиною, яка владна була винести гетьманові догану за неправильний вчинок, і він не повинен був ображатися чи мстити. На малих радах вирішувались також дипломатичні справи і затверджувалася дипломатична пошта. Всі адміністративні посади мали бути виборними, гетьман лише затверджував вибрані кандидатури.
А ось ідуть статті, які, на теперішнє наше розуміння, чітко спрямовані на соціальний захист населення. «Козачі вдови й осиротілі козацькі діти, козацькі вдови і жінки без присутності самих козаків, коли в походах або будуть перебувати на будь-яких службах, щоб не притягалися до всіляких посполитих повинностей і не утягувалися вимаганням податків — домовлено і постановлено.»
Православ’я проголошувалося державною релігією, а також передбачалася автокефалія української церкви при формальному підпорядкуванні Константинопольському патріархові.
16 статей Конституції Пилипа Орлика передбачали встановлення національного суверенітету і визнання кордонів Української держави, обґрунтовували національно-державні права українського народу перед європейськими державами, забезпечували демократичні права людини.
Конституція Орлика стала вищим виявом української політичної думки ХVII століття, фактично проголосивши Україну незалежною демократичною республікою.
Вікторія Радзінська, студентка 2 курсу факультету PR, журналістики та інформаційної політики Київського національного університету культури та мистецтв
