9 серпня виповнюється 105 років від дня народження Володимира Баранова.
На фронтах Другої світової війни мужньо і самовіддано билися з фашистськими загарбниками наші земляки – жителі Хмельниччини. У боротьбі з ворогом 18 тисяч краян удостоєні високих державних нагород, 17 – стали повними кавалерами ордена Слави, а 84 найвідважніших – Героями Радянського Союзу. Тільки за форсування річки Дніпро десять подолян удостоєні цього високого звання.
Сьогодні з гордістю приємно констатувати, що серед плеяди Героїв війни є і наш земляк, родом із села Стріхівці, яке нині перебуває у складі Солобковецької сільської територіальної громади, Володимир Петрович Баранов. Йому 9 серпня цього року виповнилося би 105 років. А народився Володимир Петрович у 1919 році. Після закінчення Стріховецької семирічної школи продовжував здобувати агрономічну освіту в сільськогосподарському технікумі. Трудову діяльність розпочав агрономом машинно-тракторної станції, але невдовзі, у 1940 році, був призваний на строкову службу до лав Збройних сил. В армії закінчив курси молодших лейтенантів. З перших днів війни воював на Західному, Центральному і Першому Українському фронтах. Командував взводом, а потім – ротою протитанкових рушниць.
Особливо відзначилися бронебійники під командуванням ротного лейтенанта Володимира Баранова при форсуванні рік Десна, Снов і Дніпро. Так, 16 вересня 1943 року рота в числі перших військових підрозділів полку переправилась на правий берег Десни, вибивши фашистів із укріпленого пункту і закріпившись на маленькому плацдармі. Ворог кинув проти них піхотний батальйон і десять танків, постійно контратакуючи, намагаючись скинути відважних воїнів у річку. Бронебійники Баранова зуміли вистояти, відсторонити натиск ворога, що дало можливість головним силам полку переправитися через Десну, значно розширити зайнятий плацдарм, а потім перейти в наступ.
На світанку 21 вересня рота з боєм увійшла в місто Щорс (сьогодні – Сновськ). Гітлерівські вояки почали невпорядковано і хаотично відступати по єдиному мосту через річку Снов. Командир, залишивши в місті взвод для знищення залишків ворожого гарнізону, переправився з основними силами через Снов і, як було висвітлено в його бойовому повідомленні штабу дивізії, “відігнав гітлерівців від берега, а в селі Ловінь встиг відрізати шлях їх відступу”. Раптовими і рішучими діями бронебійники не дали ворогу підірвати в місті залізничне депо і закріпитися на західному березі річки. Слідом за ними підрозділи 55-ї стрілецької дивізії стрімко кинулися до Дніпра.
У ніч на 27 вересня рота лейтенанта Володимира Баранова однією з перших переправилась через Дніпро. Місцем переправи було вибрано значну зміну прямолінійного руху течії води в річці південніше містечка Любен. Ближче до правого берега знаходився невеликий острівець, і бронебійники вдало використали його для швидкого кидка вперед. Спочатку вони – хто на плотах, а хто плавом – добралися до острівка, потім по мілководдю вбрід вийшли на правий берег і з боєм зайняли потрібну висоту, звідкіля добре проглядалась ворожа оборона. Лейтенант Баранов провів належну розвідку і повідомив своєму командуванню достеменні дані про супротивника. На опорні позиції ворога обрушився шквальний вогонь нашої артилерії. Дивізія, в складі якої воювала рота бронебійників під командуванням Баранова, успішно форсувала річку Дніпро…
Ця розповідь – лише про три епізоди із бойового життя військового підрозділу лейтенанта Баранова. Сам Володимир Петрович оцінював їх як звичайні, адже вони повторювались у подібних ситуаціях майже у всіх військових підрозділах, яким доводилось у числі перших долати водні перешкоди.
У поданні на звання Героя Радянського Союзу вказується: “Лейтенант Баранов у боях за звільнення України від німецько-фашистських загарбників проявив відвагу, героїзм, високу військову майстерність”. Крім цієї найвищої нагороди, він ще удостоєний трьох бойових орденів і багатьох медалей.
Дійсно, Володимир Баранов і його бойові побратими отримали суворе загартування в боях. Сам Володимир Петрович переніс три поранення. На його окопи неодноразово йшли ворожі танки, і він на собі особисто переносив міць броні та вогню. Влучні кулі його протитанкової рушниці пропалювали броню, зупиняли багатотонні громадини танків. Роту Баранова перекидали на самі відповідальні ділянки бойових дій і завжди його бронебійники зупиняли ворожі наступи танків.
…Бронебійники. Їх бачили на безмежних фронтових дорогах. Вони рухалися на кінних візках, на вантажівках, а здебільшого – пішки, у взводних і ротних колонах, як правило, попарно: попереду – навідник, за ним – його помічник. Їх називали бійцями, для яких не було нічого неможливого.
Відгриміла війна. Бойові побратими лейтенанта Баранова повернулися до відбудови народного господарства. А Володимир Петрович після звільнення в запас повернувся з-під Берліну в рідне село. Працював у Стріховецькому колгоспі агрономом, як кажуть, ніс хліборобську вахту. Після одруження із сім’єю проживав у сусідньому селі Андріївка. Часто зустрічався та вів бесіди з молоддю, у навчальних закладах – із учнями. Брав активну участь у відзначенні святкових та історичних дат в обласному та районному центрах, у селах Стріхівці, Тарасівка та Андріївка. Користувався заслуженим авторитетом і повагою серед своїх земляків-ярмолинчан.
Помер у 1980 році. Похований на цвинтарі в селі Андріївка. Для увічнення пам’яті земляка його іменем названа одна із вулиць в селі Андріївка, на стіні Стріховецької школи, в якій він навчався, вміщено меморіальну дошку з його прізвищем. В історико-краєзнавчому музеї в Ярмолинцях і школі знаходяться його родинні експонати, біографічні дані.
Життєвий і бойовий шлях Володимира Баранова – повчальний приклад служіння рідній Україні. Особливо це важливо, як ніколи, сьогодні, коли наш героїчний і волелюбний український народ, його Збройні Сили ведуть запеклу і мужню боротьбу з російськими агресорами за свою незалежність, державний суверенітет і територіальну цілісність нашої країни, з самого початку повномасштабного вторгнення путінських окупантів боронять Богом дану нашу Святу землю, даючи рішучий відсіч московітам.
А ще розповідь про нашого Героя-земляка – це приклад значного внеску українців у перемогу у Другій світовій війні, який сьогодні знецінює російська пропаганда. Пам’ять про відважного земляка – Володимира Петровича Баранова – житиме у наших серцях.
Петро Коцюба, член ради Хмельницької обласної організації ветеранів України. Фото взяті із відкритих Iнтернет-ресурсів та Facebook-сторінки бібліотеки-філіалу в с. Стріхівці.
