Сьогодні відбувся пам’ятний захід у Соколівському ЗЗСО I-III ступенів – відкриття меморіальних дошок на честь загиблих Героїв – учнів школи.
Суботній день подарував теплий подих весни. А у Соколівці він став справжнім Днем пам’яті, бо зібрав на подвір’ї місцевої школи ледь не все село. Люди прийшли, щоб взяти участь у меморіальному заході – відкритті пам’ятних дошок на честь Героїв – своїх односельчан, котрі навчались у цій школі, жили поряд, котрі віддали свої такі ще молоді життя за волю та незалежність України.
Розпочали захід ведучі: учитель історії – учасник бойових дій, Герой України Дмитро Чавалах та психологиня закладу Леся Голуб. Звучали імена Героїв-соколівчан, які навіки залишаться закарбованими не лише на гранітних дошках, а й у пам’яті земляків: Андрій Бернада, Артем Бондар, Володимир Гуменюк, Володимир Дубчаков, Едуард Кечко, Сергій Кобильник, Хоптяр Сергій, Тетяна Шутяк.
Мітинг відкрили спільним виконанням Гімну України. Почесне право відкрити меморіальний комплекс надали батькам та рідним Героїв, а також директорці школи Аллі Заболотній. Спадає жовто-блакитне полотно, яке відкриває усміхнені обличчя, знайомі та рідні для усіх присутніх. Біль і сльози, зворушливі слова і пам’ять – люди були єдині у спільному горі, бо це – їхні односельчани. Освятили меморіал благочинний Ярмолинецького округу ПЦУ о. Миколай Ковалик та місцевий настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці о. Володимир Сакуляк за участі учасниць сільського церковного хору.
Про кожного із загиблих Героїв розповіли ведучі мітингу. Сергій Вікторович Хоптяр народився 27 травня 1996 року. Після закінчення школи навчався у Ярмолинецькому профліцеї. Протягом 2014-2016 років брав участь у боях на Сході України. 19 серпня 2016 року під час обстрілу поблизу селища Зайцеве отримав смертельне поранення. Указом Президента України від 25 листопада 2016 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня – посмертно. Іменем Сергія Хоптяра у селі названо одну із вулиць.
Сергій Григорович Кобильник народився 2 червня 1987 року. Закінчивши школу, працював у «Продоб’єднанні». У 2005 році був призваний на строкову службу, а згодом підписав контракт та служив прикордонником. Революція Гідності 2014 року, у якій він брав активну участь, надихнула його до рішучих дій. Сергій прийняв рішення стати на захист рідної землі від московської орди. Протягом 2014-2021 років – учасник бойових дій на Сході України. За роки служби старшина Сергій Кобильник був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитероистичній операції» (2016 р.), медаллю «За особливу службу» (2017 р.), медаллю «Захисник Вітчизни» (2018 р.), нагрудним знаком «За зразкову службу» (2019 р.), відзнакою командувача об’єднаних сил «Козацький хрест» II ступеня. 9 грудня 2021 року підступна хвороба забрала життя Героя.
Володимир Володимирович Гуменюк народився 13 травня 1975 року. По завершенні навчання у школі вивчився на столяра, бо цю працю по-справжньому любив. Золоті руки майстра залишили слід для людей: виготовляв різноманітні вироби з дерев. Попри те працював на різних роботах. Був мобілізований навесні 2015 року. З 2021 року у складі 24-ї окремої механізованої бригади ім. короля Данила виконував завдання із захисту України на Луганському напрямку, був командиром кулеметного взводу. Нагороди Героя: нагрудний знак «Захисник України» (2015 р.), відзнака «Хрест «Воля» (2016 р.), медаль «За честь, за волю» (2017 р.), нагрудний знак «За зразкову службу» (2018 р.), відзнака командира 24-ї окремої механізованої бригади ім. короля Данила (2019 р.), медаль «За особливу службу» III ступені (2020 р). З березня 2022 року аж до вересня 2023 року Володимир офіційно значився у списках зниклих безвісти. Факт загибелі майстера-сержанта Володимира Гуменюка було підтверджено за результатами експертизи ДНК.
Володимир Валерійович Дубчаков народився 20 червня 1985 року. Після здобуття середньої освіти у школі навчався в Подільській аграрній академії, яку закінчив у 2007 році, здобувши спеціальності агронома та економіста. Згодом закінчив Харківську юридичну академію та тривалий час працював судовим виконавцем. У 2015 році закінчив Академію сухопутних військ. З жовтня 2015 року по липень 2016 року брав участь в АТО (Луганська область). В мирному житті працював керівником Хмельницького регіонального управління продажів ТОВ «Політехніка». У 2022 році добровольцем пішов до військкомату – пішов захищати Україну від московських окупантів. Був командиром інженерно-саперного взводу штурмового батальйону 5-го окремого штурмового полку Сухопутних військ ЗСУ. 6 липня 2022 року від підступної хвороби обірвалось життя воїна, батька, чоловіка, сина…
Андрій Миколайович Бернада народився 6 березня 1990 року. Навчався у Соколівській та Ярмолинецькому технологічному ліцеї, далі здобував освіту у Національному університеті державної податкової служби в Ірпені, де на кафедрі військової підготовки пройшов навчання та здобув первинне офіцерське звання. Усе складалось добре: власна справа, любляча родина, народження первістка, але війна внесла свої корективи. З початком повномасшатбного вторгнення рф і розгортанням бойових дій на підступах до столиці приєднався до сил місцевої тероборони. Далі – участь у бойових на південному напрямку. 1 вересня 2022 року лейтенант Андрій Бернада отримав смертельне поранення. Був нагороджений Пам’ятною Грамотою та Подякою Головнокомандувача ЗСУ.
Тетяна Володимирівна Шутяк народилася 24 січня 1996 року. Була всебічно обдарованою, працелюбною та відповідальною. Чудово навчалася, брала участь та ставала переможницею предметних олімпіад різних рівнів, грала на гітарі, співала, була прекрасною спортсменкою та лідеркою учнівського самоврядування. Після закінчення школи із золотою медаллю Таня вступила до Одеської юридичної академії, де вивчала кримінальну юстицію. Отримавши диплом, стажувалась в апараті ВРУ, згодом стала помічницею тоді ще народного депутата України Дениса Монастирського. Потім працювала заступницею керівника патронатної служби Міністерства внутрішніх справ України. Тетяна Шутяк загинула під час трагедії у Броварах, де розбився гвинтокрил надзвичайників, що прямував на Харківщину. Наша землячка була серед тих, хто знаходився на борту повітряного судна. Це був ранок 18 січня 2023 року. Таня Шутяк у 2022 році була нагороджена відзнакою Міністерства оборони України, медаллю «За сприяння Збройним Силам України», заохочувальною відзнакою «Вогнепальна зброя», нагрудним знаком «За зразкову службу», пам’ятним знаком «За доблесть».
Артем Юрійович Бондар народився 2 травня 2004 року. Навчався у школі, а потім – у Кам’янець-Подільському ліцеї та в вищому професійному училищі №11 (місто Хмельницький). Ще у 17 років вирішив, що піде на війну. Коли ж юнакові виповнилося 18, підписав контракт і вирушив на захист України. Служив у складі бригади «Едельвейс» – 10-ї ОТШБр. Не доживши 19-ліття 9 днів, юний Герой загинув 23 квітня 2023 року у районі міста Бахмут. Похований 17 травня 2023 року на Алеї Слави у місті Хмельницький.
Едуард Едуардович Кечко народився 25 червня 1990 року у селі Томашівка. Навчався у Соколівській школі та Ярмолинецькому технологічному ліцеї. Фах учителя фізвиховання у Кам’янець-Подільському університеті ім. І. Огієнка. Після закінчення університету вступив на військову службу за контрактом. З 2014 року брав участь в АТО. Другу вищу освіту здобув у Київському інституті МВС, продовжуючи службу, захищаючи рідну землю від окупантів. Трагічно загинув 12 червня 2023 року. Нагороди Героя: пам’ятний нагрудний знак «За зразкову службу» (2014 р.), нагрудний знак «Об’єднані сили» (2018 р.), знак пошани «Захиснику Луганщини» (2018 р.), медаль «Десять років сумлінної служби» (2020 р.), почесна відзнака командира військової частини (2023 р., посмертно).
Пам’ять загиблих земляків, а також усіх, хто віддав життя за Україну, присутні вшанували хвилиною мовчання. Перед учасниками зібрання виступили присутні голова Ярмолинецької селищної ради Андрій Шутяк, його заступник Іван Березовський, мати загиблої Тетяни Шутяк Валентина Петрівна.
Директорка Соколівського ЗЗСО I-III ступенів Алла Заболотна вручила усім рідним Героїв Подяки та сувеніри. Пам’ять земляків, які загинули, захищаючи Україну, вшанували покладанням квітів до меморіалу під скорботну мелодію пісні «Плине кача».
Мерехтливий вогонь лампадок, живі квіти та щирі слова молитви… Пам’ять – житиме, а душі Їх у блаженстві перебуватимуть…
Алла Гуменюк.
