15 травня зустрічає своє 55-річчя колишній співробітник Ярмолинецького райвідділу
міліції, лейтенант міліції у відставці Пічкун Олександр Григорович.
Народився Олександр Григорович в селі Правдівка в сім’ї сільських трударів. Батько — Григорій Григорович, працював трактористом, потім — інженером в «Сільгоспхімії» в Ярмолинцях. Мати — Софія Савівна — домогосподарка, займалася вихованням п’ятьох дітей. Сашко був наймолодшим у сім’ї.
З 1977 по 1985 роки хлопчик навчався в Правдівській восьмирічній школі, середню освіту здобув в 1987 році в Шарівській середній школі.
Після школи Олександр вступив на навчання до Хмельницького професійно-технічного учи-
лища за спеціальністю «газоелетрозварювальник».
У червні 1988 року Пічкун О. Г. був призваний на строкову військову службу. Її розпочав у внутрішніх військах, в навчальному центрі в білорусії, місто барановичі. Подальшу службу проходив на посаді командира відділення 8-го оперативного полку ВВ МВС, місто Тбілісі, Грузія. Під час строкової служби Олександру Григоровичу довелося охороняти громадський порядок у місті Спітак, Вірменія, під час масштабного землетрусу, в Нагорному Карабасі. Демобілізувався в травні 1990 року і повернувся в рідну Правдівку.
Через декілька днів після приїзду додому звернувся в Ярмолинецький райвідділ міліції до замполіта — майора міліції Гайдамашка Володимира Яковича, з бажанням продовжити службу в міліції. Заяву про прийом на службу в Ярмолинецький РВВС погодив начальник райвідділу міліції майор міліції Теліцин Анатолій Миколайович. У червні 1990 року сержант міліції Пічкун О. Г. розпочав службу на посаді міліціонера патрульно-постової служби міліції (ППСМ). Для Олександра Григоровича робота була не новою, ази патрулювання територій та об’єктів він пройшов на Кавказі. Патрульні маршрути ППСМ на той час охоплювали селище Ярмолинці, станцію Ярмолинці, територію Скаржинецької облпсихлікарні. Десь біля одного року патрулював територію облпсихлікарні. Здавалося б, спокійний об’єкт. Але постійно доводилось відганяти з об’єкта наркозалежних осіб, що приїжджали з різних районів, особливо з міста Хмельницького, які чомусь думали, що в лікарні зможуть придбати психотропні таблетки або лікарські засоби з вмістом наркотиків. З навколишніх сіл вечорами приносили на продаж самогон для осіб, які примусово лікувались від алкоголізму. Але у тісній співпраці з медперсоналом лікарні таких осіб затримували, передавали дільничним інспекторам міліції. Доводилось затримувати осіб, які намагалися втекти з примусового лікування.
Під час патрулювання селища Ярмолинці та станції Ярмолинці вивчав неблагополучний елемент, доводилось контролювати роботу розважальних закладів, часи роботи закладів громадського харчування.
Патрульну службу сержант міліції Пічкун О.Г. ніс разом з патрульними Едуардом Кечком, Володимиром Смолінським, Олегом Халамендою, які в подальшому стали офіцерами міліції в рідному райвідділі. Під час патрулювання в різних службових ситуаціях вчилися один в одного, так як міліцейську службу розпочали практично одночасно. З вдячністю Олександр Григорович згадує старших офіцерів Всеволода Синютевича, Анатолія Бродського, Юрія Обуховського, Володимира Мидинського, оперативних чергових райвідділу Василя Богача, Валерія Короткова, Григорія Краснопортка, які завжди підставляли плече під час несення служби, допомагали розв’язувати різні конфліктні ситуації, які виникали на маршрутах патрулювання.
Прослуживши нетривалий період часу в міліції, Пічкун О.Г. зрозумів, що став повноправним членом великої міліцейської родини. Знав, що в будь-який час отримає допомогу, якщо в цьому буде необхідність, незалежно від того, чи то молодий співробітник, чи начальник відділення будь-якої служби, аж до начальника райвідділу.
Обов’язкову первинну підготовку сержант міліції Пічкун О.Г. проходив в м. Києві в навчальному центрі. Тут довелося в теорії розпізнати ази юриспруденції: як розрізнити адміністративний проступок від кримінального діяння, коли може працівник міліції застосувати спецзасоби (резиновий кийок, браслети), прийоми рукопашного бою, табельну зброю.
Пригадує Олександр Григорович, як в 1991 році був направлений в місто Старокостянтинів на охорону громадського порядку на території, де болгарська фірма будувала багатоповерхівки для контингенту військових, частини яких виводили з країн Європи. Перед виїздом в відрядження особисто проводив інструктаж начальник райвідділу міліції, майор міліції Теліцин А.М. На інструктажі Сашкові закарбувались слова керівника, з якими він прослужив усі роки в міліції, де б не доводилось бувати в відрядженнях: «Запам’ятай, що ти є співробітником Ярмолинецького райвідділу міліції. Будь-який негативний вчинок ляже плямою на весь колектив райвідділу перед керівництвом обласного управління міліції.»
Після повернення з відрядження, сержант міліції Пічкун О. Г. був переведений для подальшого проходження служби в ізолятор тимчасового тримання (ІТТ) постовим міліціонером, на той час начальником ІТТ служив старшина міліції Мазур Анатолій Францович. Тут Саша відчув більш високу відповідальність довіреної ділянки роботи. Основний період часу на посту знаходився в приміщені ІТТ із затриманими чи арештованими особами наодинці. Періодично від осіб, які перебували в камерах ІТТ, поступали прохання передати записку (на кримінальному жаргоні «малява») на «волю» для родичів, чи спільників. Поступали прохання передати записки і з «волі» в камеру. Але Олександр Григорович завжди пам’ятав слова присяги, про честь міліцейського мундиру. Про такі пропозиції доповідав заступнику із оперативної роботи і вже через співробітників проводили різні комбінації, які допомагали виявляти спільників злочинів, місця схованок речових доказів чи викраденого майна.
Ще в шкільні роки Сашкові до душі припала учениця їхньої восьмирічки Людмила. Потім разом колгоспним автобусом їздили в Шарівську середню школу для здобуття середньої освіти. В автобусі ніхто не смів сідати біля Людмили, всі знали, що це місце — Саші. Коли в 1988 році Сашка проводжали в армію, то Людмила в шалаші сиділа по праву руку від рекрута, перев’язала його хустиною (за прикметами, якщо наречена перев’язала рекрута хустиною, то обіцяла чекати його вірно!) Після демобілізації з армії Олександр Григорович влаштувався на службу в міліцію. А 2 листопада 1991 року наречені Олександр і Людмила стали на весільний рушник. Через рік народили продовжувача прізвища — сина Вадима. Через 11 років після сина дочекалися донечки Наталки, яка сьогодні є студенткою факультету міжнародних відносин та права Хмельницького національного університету. Нині Людмила Петрівна працює вчителькою Правдівського ЗЗСО І-ІІІ ст. імені Павла Лохвицького. Син Вадим пішов по стопах батька — став правоохоронцем, закінчив Національний університет внутрішніх справ. З початку російської агресії Вадим в складі міліцейського підрозділу боронив незалежність нашої України на сході під час АТО-ООС. На сьогодні капітан поліції Пічкун Вадим Олександрович несе службу в відділенні поліції № 3 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області.
У грудні 1991 року сержант міліції Пічкун О.Г. був відряджений для охорони громадського порядку, терміном на три місяці, в зону Чорнобильської АЕС. Службу проходив разом із співробітниками Городоцького, Деражнянського райвідділів міліції, на КП (контрольний пункт) «Детятки» в селі Бички. Протяжність патрулювання була в один бік від КП 8 кілометрів, в інший — 9 кілометрів. В зоні патрулювання доводилось затримувати осіб, які виносили заражені особисті речі евакуйованих осіб, предмети побуту, запчастини до власного транспорту чи до сільгосптехніки. Деякі з затриманих розуміли, що несуть додому біду, коли їм дозиметром показували ступінь опромінення предметів і відмовлялися від своїх задумів. Інші «несуни» знали про загрозу для здоров’я від предметів з Чорнобильської зони, але вони зазначені предмети несли на продаж чи обмін на алкогольні напої. Таких «несунів» передавали в місцевий райвідділ міліції для прийняття відповідних заходів.
В 2000 році за рекомендацією заступника начальника райвідділу, підполковника міліції Кушніра Сергія Петровича, сержант міліції Пічкун О.Г. вступив на заочну форму навчання до Львівського інституту внутрішніх справ, який успішно закінчив в 2005 році.
В 2004 році сержанту міліції Пічкуну О.Г. начальником УМВС генерал-майором міліції Макогончуком В.А. було присвоїно перше офіцерське звання — молодший лейтенант міліції. Одночасно було призначено на посаду інспектора дозвільної системи райвідділу. Освоїти премудрості зазначеної посади допомагав заступник начальника райвідділу, підполковник міліції Кушнір Володимир Францович, який раніше працював на зазначеній посаді. Служба Олександру Григоровичу подобалась через спілкування в великою кількістю нових людей: мисливців, керівників режимних підприємств. Доводилось часто бувати на природі, відвідуючи мисливські угіддя, здійснюючи перевірки дотримання правил полювання. Під час служби на посаді інспектора дозвільної системи молодший лейтенант міліції Пічкун О.Г. став більше контактувати з дільничними інспекторами міліції, оперативними співробітниками. Взагалі — нова посада, нові обов’язки подобались. Намітив плани подальшого кар’єрного росту. Але…
Але в зв’язку з сімейними обставинами службу в міліції довелося залишити. В березні 2005 року лейтенант міліції Пічкун О.Г. вийшов на пенсію за вислугою років. Згадуючи роки служби в міліції, Олександр Григорович хоче подякувати усім співробітникам, з ким довелося нести службу, брати участь в засідках, затриманнях. Зі слів пенсіонера ОВС Пічкуна О.Г., він хоче подякувати всім начальникам райвідділу, під керівництвом яких довелося нести службу.
На сьогодні пенсіонер міліції Пічкун Олександр Григорович працює охоронцем в приватній структурі, з дружиною Людмилою ведуть домашнє господарство, допомагає дочці Наталці в закінчені вишу.
Саша бере активну участь в життєдіяльності громадської організації ветеранів та пенсіонерів міліції Ярмолинеччини, разом з колегами-пенсіонерами, чим може, допомагає своїм колегам, їх дітям, які в ЗСУ боронять незалежність України.
Хай багатими на добро та людську щедрість будуть всі твої дні, шановний колего — Олександре Григоровичу! Зичимо миру, добра та щастя усій Вашій родині! Нехай доля зігріває Вас теплом рідних, міцним здоров’ям, безмежним щастям, душевною рівновагою!
Микола Степанишен, полковник міліції в відставці, голова ради ГО «Ярмолинецька асоціація ветеранів та пенсіонерів правоохоронних органів»
