Як і щороку, осінні місяці асоціюються у редакціях із стартом передплати друкованих видань на наступний рік. Як і щороку – хвилювання і тривога за долю видання. Але цьогорічна передплатна кампанія, яка офіційно стартуватиме 1 листопада, стане не лише особливою, а, без перебільшення, фатальною. Певно, для більшості друкованих видань – взагалі, а для газети “Вперед” – зокрема.
Скарги на неналежну доставку газети до передплатників масово надходять до редакції з початку реформування “Укрпошти”, яка, згідно заключених договорів, має за обов’язок доставляти друковане видання до споживача. За це (тобто доставку до абонента) із редакцій стягуються кошти (теж згідно договору), причому наперед за увесь термін передплати. Якщо видання передплачене на рік – то за рік, якщо на пів року – то за пів року відповідно. Тобто, редакція десь біля третини передплатних коштів витрачає саме на доставку газет. Натомість пересувні відділення, які заїжджають у села на півтори-дві години про газети частенько забувають.
Із повідомлень, які сиплються до редакції, як осіннє листя за вікном, складається така загальна картина: люди обступають ту автівку, яка з’являється у селі часто не за графіком, і стареньким доводиться чекати її годинами, намагаючись дістати, в першу чергу, рахунки на оплату комунальних послуг, пенсію, інші виплати. Про газети мова не йде, бо вони усі (не лише наша) спільним стосом лежать у автівці, і дошукатись свого примірника вдається або надто наполегливим, або кому пощастить. Часто люди уже добровільно відмовляються від газети, мовляв, добре, що рахунки знайшлися, а без газети якось же обійдемось, може, наступного разу пощастить більше.
Скажу чесно, що ранньої весни скарг було більше, люди розповідали, як газети просто залишали мокнути на сходах місцевих магазинів чи інших громадських споруд. Небайдужі підбирали, “народною поштою” один одному передавали. Наразі скаржаться менше. І це не через те, що обслуговування покращилось, а люди не передплатили газети на друге півріччя. Хто ж передплатив, телефонує, розповідає про те, як непросто доводиться отримати часопис і розмову зазвичай завершує словами: “Вибачте, я люблю нашу газету, але передплачувати більше не буду, бо несила наздоганяти ту автівку, десь шукати її серед усього поштового збіжжя, та ще й нерідко чути: “А ви для чого ту газету виписуєте?”
Що можна відповісти на таке одкровення? Люди говорять правду. Для чого передплачувати, якщо отримати часопис – цілісінька проблема.
Втішнішою була ситуація у селищі Ярмолинці, бо тут працювали листоноші. Невипадково це речення пишу у минулому часі. Була і працювали. Бо уже 6 місяців більша частина селища залишилася без цих послуг. Причина – банальна. Немає листонош: попередні – розрахувались, а охочих працювати за пів року не знайшлося. Так пояснює ситуацію керівництво точки базування “Укрпошти”, що у Ярмолинцях. Людям, які передплатили газету “Вперед”, пропонують забирати її на пошті, мовляв, нікуди вона не дівається, а нести до помешкань просто немає кому. Люди обурюються і знову телефонують до редакції. Нам залишається лише руками розвести. Бо ж важко пояснити землякам, що коли люди не отримують газету, то це, найперше, наш біль, бо уся праця редакційного колективу, кошти (немалі) за друк, які ми проплачуємо друкарні – усе зводиться нанівець. Адже жителі громади, задля яких ми працюємо, не отримують продукту, за який заплатили, редакція не отримує послуги із доставки газет, яку теж наперед оплатила “Укрпошті”. І знову та ж фраза у слухавку: “Більше газети передплачувати не буду, бо вона не йде”…” Або ж: “Зробіть щось, бо я щотижня чекаю газети, не уявляю Ярмолинець без “Вперед”, а її не несуть. Для чого ж передплачувала?”
Після таких спілкувань втрачається не лише настрій, а й будь-який стимул працювати. Виходить, що поштовики – партнери, із якими десятиліттями співпрацювали, працюють тепер проти нас, адже, не доставляючи періодичні видання, вони не сприяють, а навпаки, перешкоджають передплаті.
Якої передплати 2024 року чекати, коли частина Ярмолинець пів року не отримує передплаченої газети? Більше того, на 2024 рік пошта збільшує ціну за доставку друкованих видань більше, ніж вдвічі! Відповідно, і передплатна ціна газети вимушено зросте, принаймі на різницю тарифів “Укрпошти” у 2023-2024 роках. Отже, відповідь на поверхні: передплатники не поспішатимуть оформлювати абонементи на газету.
Нерозв’язане питання із поштовим відділенням на станції Ярмолинці, яке теж майже пів року не працює, а відкривають його лише раз на тиждень на кілька годин, збираючи неймовірні черги. Причина та ж – немає працівників, вакансії не заповнюються.
Зайве тепер говорити про умови договорів, згідно яких пошта зобов’язана доставляти періодику, про іміджеві та й фінансові втрати редакції, про те, що люди втрачають доступ до інформації та власні кошти, якими передплатили друковані видання. Здається, це зрозуміло усім, в тому числі і тим, хто взяв на себе зобов’язання доставляти газети до абонентів та узяв кошти за цю послугу.
Про усю цю “кухню” вимушено розповідаю читачам, щоб вони розуміли, хто за що відповідає і хто кому надійний або ж ненадійний партнер. Бо ж очевидно, що розв’язати проблему, швидше усього буде непросто. Більше того, щодня усе нагальніше назріває питання: чи житиме газета “Вперед”, якій через кілька тижнів виповниться уже 92 роки? Чи вбережемо видання, яке читали і читають (до кого доходить) ще наші батьки та дідусі з бабусями? А хотілося б, дуже хотілося б зберегти і далі розвивати відомий жителям Ярмолинеччини інформаційний бренд. Як це зробити – питання риторичне. Без Вашої, шановні земляки, підтримки, в тому числі без сприяння органу місцевого самоврядування буде вкрай складно. Надії не втрачаємо.
Алла ГУМЕНЮК, директорка ПП “Редакція газети “Вперед”.
