День медсестри, який ми відзначатимемо 12 травня, ще не набув достатньої популярності в Україні. Міжнародна спільнота вшановує працю медсестер ще з 1965 року.
А через дев’ять років було ухвалено рішення відзначати День медсестр 12 травня, у день народження Флоренс Найтінгейл – британської реформаторки сестринської справи, засновниці першої школи медичних сестер, письменниці, місіонерки, феміністки, громадської діячки. У самій же Великій Британії дата святкування відрізняється від міжнародної на кілька днів – 21 травня. Саме цього дня 1780 року народилася Елізабет Фрай – англійська соціальна активістка, реформаторка тюремної справи Англії (щодо утримання ув’язнених жінок та їх дітей), яку ще називали свого часу «Ангелом тюрем».
Змінювалися часи, але і нині, в епоху розвитку технологій у галузі медицини, робота медсестер залишається важливою, відповідальною та досить нелегкою.
Ін’єкції, перев’язки, щеплення, крапельниці, готовність обладнання, невідкладна допомога в екстрених ситуаціях – за це і ще багато чого відповідають медсестри у лікарнях. Традиційно цю роботу переважно виконують жінки і вона не вважається важкою. Певно, тому, що все ж таки недостатньо широко іде дискусія про ризики медсестринської роботи. А вони є: цілодобові чергування, невисокий рівень зарплати, фізичні навантаження, робота із інфекційними хворими. Попри це серед наших землячок є ціла плеяда медсестер, ветеранок сестринської справи, котрі віддали роботі у місцевих медзакладах десятки років професійного життя. Із окремими з них поспілкувались напередодні свята і пересвідчились: свою роботу вони сприймають і виконують як спосіб служіння людям, країні.
«Добре слово, увага – дуже цінні у процесі лікування»
Ірина Заболотна – медсестра денного стаціонару КНП «Ярмолинецька багатопрофільна лікарня». Професійний досвід – майже 20 років.
Більшу частину із цього періоду пропрацювала у Хмельницькому обласному шпиталі ветеранів – спочатку у поліклініці, згодом – у реанімаційному відділенні. Трапилась нагода перейти на роботу ближче до дому, бо разом із родиною проживає у селі Соколівка. А професію обрала за прикладом старшої сестри. На робочому місці нині завдань вистачає. Бо у денний стаціонар скеровують хворих різних профілів, співпрацювати доводиться, відповідно, із багатьма лікарями.
– Попри суто професійні обов’язки я завжди намагаюсь зігріти хвору людину увагою, теплом, чуйним ставленням. В моєму житті був непростий період, коли я перебувала тривалий час у лікувальному закладі як пацієнтка. Тому свої відчуття відтоді транслюю для себе як потреби пацієнтів. Тож знаю, що добре слово, увага –дуже цінні у процесі лікування.
Зволікання у критичних ситуаціях неприпустимі
Медсестра відділення інтенсивної терапії Ганна Левонтюк не за чутками знає, що таке цілодобові чергування та робота, по суті, із найважчими хворими. Поряд із цим на громадських засадах виконує обов’язки старшої медсестри відділення. Постійна напруга, непередбачувані ситуації та необхідність діяти швидко та рішуче не створюють для Ганни на робочому місці дискомфорту. Навпаки – каже, що більше ніж за 10 років у своїй професії не розчарувалась, а утвердилась, так само, як і у покликанні – допомагати людям у критичні моменти.
Уже не сама наша героїня, а колега розповідає випадок: «На першому поверсі у поліклініці сидів хворий, чекаючи черги для проведення призначених обстежень. Раптово йому стало зле і чоловік втратив свідомість. Серед стихійного зібрання людей навколо нього я вмить побачила Аню, яка уже робила чоловікові непрямий масаж серця. Вона просто проходила коридором. Тобто, для неї неважливо, чи то людина у її відділені, чи в коридорі, чи на вулиці, коли потрібна допомога, Аня, не роздумуючи, її надає».
Добре слово – цілющий лік
Оксана Сотник працює у Ярмолинецькій багатопрофільній лікарні з 1981 року. З дитинства мріяла здобути вищу медичну освіту, але спроба вступити до медінституту була невдалою. Рік працювала санітаркою, а опісля стала студенткою Хмельницького медучилища. За період роботи спробувала себе у різних відділеннях, найдовше – у гінекологічному. Наразі займає посаду маніпуляційної медсестри терапії із неврологічними ліжками. Тобто хворих – багато, а пацієнтам переважно – за 70.
«Старші люди хочуть уваги. Із ними необхідно поговорити, розрадити, підтримати словом. Тоді й ліки діють ефективніше».
Мрію матері стати лікаркою втілила її донечка Іванка, котра нині працює у цьому ж відділенні.
Поряд із Оксаною Іванівною на роботу до терапевтичного відділення уже 31 рік приходить Алла Муляр. Стати медсестрою Алла Михайлівна мріяла з дитинства.
«Я робила «ін’єкції» усім своїм іграшковим звіряткам. А щоб «ліки» були ефективніші, зафарбовувала звичайну воду у різні кольори. Такі вподобання, певно, винесла зі свого досвіду – в дитинстві багато хворіла та часто перебувала у лікарні.
Сьогодні завдання медсестри – не лише старанно виконати призначення лікаря, а й допомагати людям міцніти у прагненні жити та боротись з недугами. Це і робимо ми, медсестри, бо ми є найближчими до пацієнтів. Важко залишатись на цілодобові чергування, це і відповідальність, і навантаження. Тому мене дивують люди, далекі від медицини і від лікарні, котрі вважають, що працювати добу через три – то велике благо. 24 години у відділенні – виклик, який не завжди компенсують наступні три доби. Чого вартує лише поставити 38-40 крапельниць на добу та простежити за усіма хворими, які їх отримують…»
Щеплення – надійна профілактика
Лідія Костянтинівна Павонська, очевидно, має найбільший досвід медсестринської роботи. Змінювалося підпорядкування пункту щеплень (нині він діє у складі Ярмолинецького Центру ПМСД), а от пані Лідія уже 46 років незмінно приходить сюди на роботу. Маленьких пацієнтів своїх любить і пам’ятає, сьогодні зустрічає уже дітей тих, кого раніше приводили на щеплення батьки.
Основне завдання медикині – проведення планових щеплень, планування, звіти, ведення обліку дітей двох громад (Ярмолинецької та Солобковецької) від 0 до 18 років. Роботу свою любить, бо ще зі школи мріяла працювати у сфері медицини. Навчалась у Кам’янець-Подільському медучилищі.
– От, потрапила до дітей, – посміхається Лідія Костянтинівна і вболіває за збільшення народжуваності.
Попри складність та відповідальність зізнається, що змінювати роботу ніколи не хотіла. А усім необхідним для проведення щеплень пункт забезпечений та успішно проводить імунізацію юних мешканців громад.
«Випадкових людей тут не буває»
Головна медсестра КНП «Ярмолинецька багатопрофільна лікарня» Інна Лукасевич має у підпорядкуванні 105 медсестер, котрі забезпечують роботу лікувального закладу.
«Медсестри – це важлива ланка у загальному процесі роботи лікарні, – розповідає Інна Володимирівна. – Вони не лише виконують призначення лікарів, але й трапляються ситуації, коли невідкладна та долікарська допомога – це зона їхньої відповідальності, в тому числі і в частині прийняття рішень. Тому медсестра ніколи не втратить свою цінність. Наша лікарня має напрацьований роками досвід роботи медсестринської ланки, тому є базою практики для кількох медколеджів Хмельниччини – Чемеровецького, Кам’янець-Подільського, Хмельницького».
Інна Володимирівна – медсестра із 40-річним стажем. За спеціальністю – акушерка, починала трудову діяльність із Хмельницького перинатального центру, більше 20 років пропрацювала старшою акушеркою у пологовому відділенні Ярмолинецької лікарні, згідно контракту працювала за кордоном.
Отже, обов’язки головної медсестри закладу для неї узагальнюють увесь попередній досвід, бо поєднують і господарські питання, і проблеми забезпечення ліками та матеріалами, і медсестринство.
«Впевнена, що випадкових людей у цій професії не буває», – каже Інна Володимирівна.
Вітаючи із професійним святом, хочеться щиро подякувати усім нашим медсестрам за відданість справі, яку обрали, за вірність виконанню професійних обов’язків та любов до людей.
Алла Гуменюк. Матеріал створено у партнерстві з Волинським прес-клубом.
