8 березня відзначить свій 75-річний ювілей ярмолинчанин, ветеран Органів внутрішніх справ, керівник з багаторічним стажем, полковник міліції у відставці Синютевич Всеволод Федорович.
Народився Всеволод Федорович 8 березня 1950 року в селі Плесна Шепетівського району у багатодітній сім’ї, в якій виховувались четверо хлопців і дві дівчинки. Батько — Федір Степанович, священик, мати — Емілія Станіславівна, працювала телефоністкою в місцевому вузлі зв’язку.
В 1957 році Всеволод пішов в перший клас. Шкільна програма давалась для нього досить легко. Особливо подобались історія, географія. Був активним відвідувачем бібліотеки.
З дитинства Сєва (так ніжно кликала мама) захоплювався рибальством. Тонкощі зазначеного заняття переймав від старших хлопців, від дядьків. Любив готувати вудки, снасті, варити прикормку для риби. Це захоплення у Всеволода Федоровича залишились і донині. Після закінчення в 1967 році Старосинявської середньої школи, розпочав трудову діяльність в м. Києві, на заводі художнього скла. Працював видувальником скляних виробів. Професію свою полюбив, подобалось видувати з розтопленої скляної маси різні фігурки, посуд.
В листопаді 1968 року 18-річний юнак Всеволод був призваний на строкову службу до Військово-морських сил. Після шестимісячного навчального центру отримав військову спеціальність радіотелеграфіст-оператор та продовжив службу на сторожовому кораблі Чорноморського флоту.
За цей період разом з командою корабля в складі 5-ї ескадри Військово-морського флоту тричі довелося нести бойову службу в Середземному морі. Двічі команда корабля брала участь в бойових діях в Республіці Єгипет з заходом в м. Олександрія; один раз в Сирії (м. Латакія). Головним завданням сторожового корабля з бортовим номером «888», під час перебування на бойовому чергуванні в Середземному морі, був супровід та здійснення візуального спостереження за діями кораблів 6-го американського флоту та його союзників.
Всеволод Федорович згадує, що корабель, на якому він ніс службу, в 1970 році першим зайшов у води Республіки Югославія, у місто Спліт, яке розташоване на березі Адріатичного моря, для відновлення відносин з колишнім срср. Закінчив строкову службу в листопаді 1971 року на посаді командира відділення радіотелеграфістів-операторів у званні старшини 1-ї статті. За участь в бойових діях в Єгипті та Сирії отримав статус учасника бойових дій.
Після демобілізації з ВМФ повернувся в селище Ярмолинці, де на той час проживали батьки.
Трудову діяльність розпочав на Дунаєвецькому арматурному заводі стерженьщиком.
Надалі стали в пригоді навики військової спеціальності — влаштувався працювати радистом на Ярмолинецькому вузлі зв’язку. Після робочого дня і в вихідні доводилось працювати на будівництві нового приміщення Ярмолинецького вузла зв’язку.
В Ярмолинцях Всеволод Федорович зустрів свою долю — чарівну наречену Валентину, з якою в червні 1973 року стали на весільний рушник. В коханні народили і виховали сина Всеволода.
Але була у чоловіка давня життєва мрія — піти працювати в міліцію. Для її здійснення він докладав усіх зусиль: зразково працював на підприємстві, був членом «Добровільної народної дружини» по патрулюванню селища Ярмолинці, брав участь у різних міліцейських заходах. Дружина Валентина підтримала бажання Всеволода.
В листопаді 1973 року мрія здійснилася — начальник Ярмолинецького відділу внутрішніх справ, майор міліції Чичановський Станіслав Васильович запропонував службу. І Синютевич В.Ф. одягнув формений одяг сержанта міліції. Пройшовши шестимісячну початкову підготовку при Львівській спеціальній середній школі міліції, Всеволод Синютевич приступив до виконання службових обов’язків.
Спочатку служив міліціонером конвойного відділення по охороні арештованих осіб в Скаржинецькій облпсихлікарні. Згодом був призначений на посаду командира цього відділення.
Досить часто доводилось заступати помічником оперативного чергового по райвідділу. Під час добових чергувань Всеволод Федорович зрозумів, що чергова частина — це мозок підрозділу, куди стікається уся інформація про стан справ в районі, області, що від чергової зміни залежить якість реагування на повідомлення, тобто кого із співробітників направити на ту чи іншу подію. Ведення службової документації чергової частини привчало до дисциплінованості, чіткості, правильності викладення інформації.
Синютевич В. Ф. системно піднімав свій професійний рівень, отримував відповіді на питання, що значно перевищували обізнаність посади сержанта міліції. За рекомендацією керівництва райвідділу, для отримання вищої освіти, вступив на заочну форму навчання до Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, на престижний тоді історичний факультет.
Під час навчання в інституті Всеволод Синютевич, в звані сержанта міліції, був призначений на посаду дільничного інспектора. «Викликав начальник райвідділу Паславський Федір Сигізмундович — згадує Всеволод Синютевич, — Підеш працювати дільничним інспектором міліції на Михайлівську зону. Дільниця у тебе — складна, але враховуючи твої організаторські здібності, принциповість і вміння досягати поставленої мети, ти впораєшся.» На той час автопарк райвідділу нараховував чотири автомобілі — начальника РВ, чергової частини, ДАІ і автозак. Дійсно, дільниця дісталась одна з найскладніших та найвіддаленіших від райцентру — Михайлівсько-Баламутівська зона. Сюди входили села Монастирок, Михалківці, Іванківці, Михайлівка, Іванівка, Видошня.
Латентність злочинності на цій території Ярмолинецького району певною мірою залежала від того, що дільниця знаходилась на межі з Хмельницьким та Деражнянським районами, через її територію проходила дорога обласного значення. Працював разом з дільничним інспектором міліції Гранатюком Леонідом Олексійовичем та інспектором карного розшуку Богачем Василем Васильовичем. Вникаючи в роботу дільничного інспектора, враховуючи настанови начальника міліції Паславського Ф.С., сержант міліції Синютевич В.Ф. розумів, що на закріпленій дільниці він один несе найбільшу відповідальність за нерозкритий злочин, за несвоєчасно виявленого сімейного дебошира чи вогнище самогоноваріння, за різного роду правопорушення і зловживання в системі «Кооперації», за збереження продукції і майна місцевих колгоспів. Щоб краще володіти ситуацією, Всеволод Федорович підбирав з числа місцевих жителів людей, які могли сприяти в укріпленні законності, володіли різного роду інформацією в селі, знали характери неблагополучних громадян. Адже дільничний інспектор не міг одночасно перебувати в декількох селах одночасно і цілодобово. Враховуючи віддаленість адміністративної дільниці від райцентру, в основному доводилось жити на місці. А перебуваючи тут, Синютевич В.Ф. організовував вечірні і нічні засідки, направлені на профілактику порушень, затримання різного роду правопорушників, відвідував по селах клуби, коли там збиралася молодь, слідкував за дотриманням правопорядку. Найскладніше доводилось працювати з юнаками, підлітками, особливо з тими, котрі приїжджали до родичів з різних міст, які намагалися встановити своє верховенство над місцевими, часто провокуючи бійки, пошкодження майна.
Посаду дільничного інспектора міліції Синютевич В.Ф. поєднував з заочним навчанням в інституті. Це були, напевно, найважчі роки служби — декілька разів на рік на певний період доводилось залишати дільницю для здачі чергової сесії. Приїхавши з сесії через декілька тижнів, на адміністративній дільниці виникали якісь нові негативні явища, чи відновлювались старі.
Отримавши диплом педагога, а відтак — перше офіцерське звання — молодший лейтенант міліції, не забарилась і пропозиція від керівництва обійняти посаду інспектора в ІСН (інспекція в справах неповнолітніх), яка на той час входила в структуру відділення карного розшуку. Специфіку роботи з неповнолітніми допомогли освоїти колишні інспектори Сусляк Олександр Дмитрович, Осика Федір Михайлович. І зараз в селищі Ярмолинці можна зустріти неблагополучних на той час підлітків, які перебували на обліку в ІСН, але вдалося їх направити на правильний шлях життя. Хтось із вдячністю розуміє, що міліціонери в юному віці вирвали його з кримінального впливу, а дехто до цього часу ображається, тому, що рвався в злочинні авторитети. Багато доводилось працювати по розкриттю неочевидних злочинів з оперативниками відділення карного розшуку райвідділу Вознюком Іваном Никоноровичем, Стефанишиним Леонідом Григоровичем, Романовим Миколою Андрійовичем, першим заступником начальника РВВС Гульком Михайлом Павловичем.
Подальшу службу Синютевич В.Ф. продовжив на посаді оперативного чергового Ярмолинецького райвідділу. Також виконував обов’язки інспектора дозвільної системи. Робота чергового по міліції — це цілодобова рутина: прийом громадян, реєстрація заяв чи повідомлень, слідкування за термінами розгляду виконавцями, це і прийом-видача зброї, слідкування за її станом, правильне реагування на повідомлення про злочини, зустрічі різних перевіряючих з УМВС, МВС, прокуратури. З обов’язками оперативного чергового Синютевич В.Ф. добросовісно і відповідально справлявся.
У березні 1992 року капітана міліції Синютевича В.Ф. начальником райвідділу міліції Теліциним Анатолієм Миколайовичем, за погодженням з керівництвом УМВС, було призначено на посаду начальника найчисельнішого підрозділу в райвідділі — дільничних інспекторів міліції. На той час у відділі ДІМ РВ працювало 19 інспекторів, які обслуговували 62 населених пункти. Тут працювали «зубри» служби ДІМ із досить тривалим стажем: Халаменда Володимир Володимирович, Герасимчук Михайло Миколайович, Лабань Олексій Іванович, з Молдови перевівся досвідчений Чорнодоля Іван Іванович. Всеволод Федорович зробив ставку на старших дільничних інспекторів, які були розприділені по зонах в районі, вони навчали молодших, менш досвідчених працівників. Постійні заняття з особовим складом ДІМ із вивчення відомчих наказів, змін в законодавстві, кваліфіковані складання протоколів, враховуючи недоліки, зазначені судами, прокуратурою, вивели відділення ДІМ Ярмолинецького РВ на перші місця по показниках в області. Начальник ВДІМ Синютевич В.Ф. особисто допрацював зміст «Паспорта адміністративної дільниці», в якому було більше необхідної інформації щодо дільниці чи осіб, які представляють оперативний інтерес для правоохоронних органів. Він ввів систему замінності дільничного інспектора у разі його відсутності.
Як любить стверджувати Синютевич В.Ф.: «Кожний дільничний інспектор міліції того часу з Ярмолинець — це готовий, як мінімум, заступник начальника будь-якого райвідділу!».
Дуже болісно переживав керівник, коли із служби ДІМ молодого, навченого співробітника забирали для проходження служби в інший підрозділ. Це, як правило, в карний розшук. Але з цим доводилось миритись, знаючи, що в колеги відкриваються перспективи подальшого службового росту.
У січні 1998 року майор міліції Синютевич В. Ф. був переведений в обласне управління міліції на посаду старшого інспектора з особливих доручень УАСМ (управління адміністративної служби міліції). А вже в квітні 1999 року підполковника міліції Синютевича В.Ф. було призначено на посаду заступника начальника УАСМ — начальника відділу ДІМ УМВС. Перебуваючи на щомісячних нарадах в МВС, Синютевичем В.Ф. були внесені пропозиції по удосконаленню роботи служби дільничних інспекторів міліції. Деякі пропозиції були впровадженні в практику роботи ДІМ по Україні. На зазначеній посаді Синютевичу В.Ф. Міністром внутрішніх справ України Кравченком Ю.Ф. було присвоєно чергове звання — полковник міліції.
У січні 2000 року полковник міліції Синютевич В.Ф. вийшов на пенсію за вислугою років, при обчисленні 30 календарних років служби. Надалі наш ювіляр працював на посаді головного спеціаліста УАСМ УМВС по вільному найму до серпня 2006 року. І на сьогодні Всеволод Федорович продовжує працювати радником керівника однієї з охоронних структур області. Неодноразово за роки служби нагороджувався відомчими відзнаками та грамотами УМВС, МВС України.
У переддень славного 75-річного ювілею, полковник міліції у відставці Синютевич В.Ф., звернувся до колег: «Я хочу згадати добрим словом, перш за все, працівників, які цілодобово несли нелегку службу, не жаліючи своїх сил і енергії, а також висловити подяку всім працівникам органів внутрішніх справ, що розділили випробування і проблеми, які випали на нашу долю. Щастя і здоров’я бажаю всім на довгі роки!»
То ж у день славного 75-ліття прийміть, Всеволоде Федоровичу, щирі вітання від колег! Бажаємо, щоб життя Ваше і надалі грало всіма барвами веселки і дарувало найкращі миті, в яких не буде поспіху і суєти, стресів і тривог, а будуть тільки тепле сонце, мирне небо, радісні посмішки рідних і друзів!
Микола Степанишен, голова ради громадської організації «Ярмолинецька асоціація ветеранів та пенсіонерів правоохоронних органів», полковник міліції у відставці
