Андрія Володимировича Ткачука – тренера з футболу Ярмолинецької дитячо-юнацької спортивної школи знають та поважають покоління жителів Ярмолинеччини, які з ним спілкувалися, працювали, були його вихованцями, а пізніше – уже і власних дітей довіряли його тренерському досвіду та педагогічному таланту. Завжди – відкритий, щирий, усміхнений та енергійний, впевнений у собі та своїх юних спортсменах. Він навчає вперто іти до спортивних перемог, радість яких ділить із наполегливими хлопчаками, які вдосконалюють спортивний гарт під вмілим керівництвом тренера. Але у розмірений розклад трудових буднів увірвалася війна.
– Вранці 24 лютого Андрій одразу пішов до військкомату, – розповідає дружина Ольга Петрівна. – Правда, я про це дізналася уже значно пізніше. Увечері вдома запитала, як справи, чи був на роботі. Андрій на те лише відповів: “Яка робота? Бачиш, біда прийшла на нашу землю.” Наступного дня він знову пішов до військкомату, але уже не сам, а із сусідом, моїм рідним братом, своїм рідним братом і ще брат сусіда. Отак їх п’ятеро із нашого Шевченкового сіли в автівку і поїхали. Через кілька годин повернувся, бачу, щось збирає. Я запитала, що він збирає, чи потрібна допомога. На те Андрій відповів, що через півтори години його чекатиме автобус. Я поцікавилася, чи дали повістку. Він сказав, що ні, що їде добровільно, бо біда в країні.
Збирала речі в прямому сенсі “на ходу”. До речей поклала кілька банок домашніх консервацій – тушкованка, паштет, все що було під руками.
Сьогодні Андрій Володимирович виконує бойові завдання на лінії вогню. Про свого колегу та побратима розповідає директор Ярмолинецької ДЮСШ, учасник бойових дій Віталій Хоптяр: “Андрій – мій учень, мій вихованець. Але так склалося, що через роки ми стали колегами, з 1992 року працюємо разом в складі колективу Ярмолинецької ДЮСШ. За майже 30 років роботи Андрій Володимирович відкрив шлях до спорту сотням дітей та підлітків.
Це людина з великої літери, він виховує юнь в дусі патріотизму, любові до України, бо він сам такий є.
Чудовий спортсмен – футболіст, з першого дня виступає у складі відомої на Поділлі команди “Евеліна”. Проходив час, молодь поповнювала команду і разом із своїм учителем захищала її честь на змаганнях різних рівнів. А коли настав час і покликала Україна – Андрій Володимирович теж, не роздумуючи, пішов сам і став прикладом для інших. Ми постійно спілкуємося з Андрієм, і тоді, коли я у складі ЗСУ перебував на різних напрямках зони бойових дій, і тепер, коли він, образно кажучи, замінив мене на фронті. Він завжди був і є прикладом для своїх вихованців”.
Алла ГУМЕНЮК.
Фото із архіву родини Ткачуків.
