Жінки в українській армії – уже давно більше правило, ніж виняток. В період повномасштабної війни число жіноцтва в ЗСУ лише зростає. Причини цього – різноманітні. Героїня нашого матеріалу – старша солдатка 3-ї окремої танкової Залізної бригади Наталія Чаплій – пов’язала значну частину свого життя із службою у Збройних Силах завдяки прикладу свого батька – Миколи Володимировича Швеця.
“Я народилася у родині військового, де виховувалося загалом четверо дітей, – розповідає пані Наталія. – Батько для усіх нас завжди був прикладом. Він був прапорщиком, служив у повітряних військах. Дисципліна, порядок, охайність, відповідальність, працелюбність – ось ті риси, які ми бачили та намагались перейняти від тата. Пам’ятаю до сьогодні батькові військові чоботи, начищені до блиску, як дзеркало! Він завжди був добрим і привітним, з повагою та теплом ставився до власних батьків та старших людей взагалі. Єдине, про що ми завжди жалкували, що він “пропадав” на службі. Лише згодом я зрозуміла, що по-іншому він не міг, адже був надто відданий роботі.
Тривалий час тоді наша сім’я проживала в Естонії. З того часу маю гарні спогади про дружній естонський народ – тих людей, з якими жили поруч. Ще тоді вони у приватних розмовах в негативному ключі говорили про росіян, натомість українців поважали і казали, що Україна, так само як Естонія, є окупованою росією.
Знову ж таки, лише дорослою я зрозуміла в повній мірі сенс того, що відбувалося тоді. Тому не здивувалася, що Естонія разом із двома іншими прибалтійськими країнами першими скинули із себе російське ярмо. А нині – це країна, яка є нашим надійним партнером та допомагає нам боротись із московською агресією. Ось такі спогади із мого дитинства”.
Пані Наталія – людина цікава та багатогранна, має творчу натуру. За цивільною спеціальністю вона – технолог швейних виробів, сама любить конструювати та моделювати одяг. Але так склалося, що з 1994 року вона – на службі у ЗСУ.
“Чи це приклад батька? Тут у нас все цікаво було. Коли я одружилася, мій батько, радше, став прикладом для мого чоловіка. І Олександр вирішив пов’язати свою долю з армією. Закінчив школу прапорщиків та розпочав службу. Разом з ним ми проживали у різних куточках України, там, де він служив. Отож, якось природно виникла ідея: а чому не військо? Усе у цій сфері для мене було знайоме і близьке, тому вирішила спробувати”.
Наталія Чаплій проходила службу у різних військових частинах. У 2013 році уже вийшла на пенсію за вислугою років. Але у 2019 році, коли 3-тя окрема танкова бригада сформувалась та розпочала діяльність у Ярмолинцях, все ж вирішила повернутись до служби.
“Чи пам’ятаю день, коли розпочалась війна, тобто 24 лютого 2022 року? Звісно, пам’ятаю. Уже за кілька днів були тривожні передчуття, тому що розмов про ймовірну війну, про тривожні валізи було більш ніж достатньо і у ЗМІ, і серед людей. Але, звичайно, у такий розвиток подій не вірилося взагалі. У ту ніч я прокинулася від тривожного дзвінка із частини, було оголошено збір. Звичайно, було багато роботи, завдань, які необхідно виконувати. Оскільки я мала досвід роботи із резервістами, долучилася до проведення мобілізаційних заходів.
Перші дні були дуже напружені, працювали практично цілодобово, маючи по годині-дві, щоб просто відпочити. А уже 8 березня я у складі першого ешелону відбула на Харківщину, у район Барвінкового, там ми організовували роботу, в тому числі щодо ведення необхідної документації. Через місяць повернулася сюди, у Ярмолинці. Хочу сказати, що до 3-ї танкової служити після початку війни пішов мій чоловік, який на той час був військовим пенсіонером. Нині за станом здоров’я він звільнений зі служби”.
Цікаво, що військовослужбовицею стала і донечка Наталії та Олександра – Вікторія, яка теж несе службу в одній із військових частин.
“Ми підтримали вибір нашої донечки, – розповідає Наталія Миколаївна. – Я бачу поряд із собою щодня багато жінок, котрі служать на різних посадах, в тому числі задіяні у підрозділах, які безпосередньо беруть участь у бойових діях. За 22 роки моєї служби в армії у цьому плані ситуація кардинально змінилася – тоді жінок-військових були одиниці. Але я весь час почувалася органічно і на своєму місці. Тому і вибір Вікторії прийняла”.
Наразі Наталія Чаплій разом із усіма бійцями 3-ї окремої танкової Залізної бригади служать народу України, віддають цьому служінню сили, досвід з єдиним бажанням – наблизити Перемогу України.
До Дня Збройних Сил України колектив редакції газети “Вперед” щиро вітає увесь особовий склад нашої легендарної 3-ї окремої танкової Залізної бригади. Зичимо міці і сили, здоров’я і витривалості, захисту Божого на усіх шляхах, і, звісно, Перемоги, яку Ви, наші славні лицарі, щодня виборюєте!
Алла Гуменюк.
