22 вересня – день партизанської слави України.
Неньку нашу боронили Різні люди в різний час, То козак вільнолюбивий, То стрілець, ще раньше - князь. У двадцятім же столітті Була армія така, Що служила Україні. Звалась армія - УПА.
За свою історію Україна пережила різні окупаційні режими, однак такого лиха, яке приніс і приносить їй московський тоталітарний комуністичний режим, ніколи раніше не зазнавала.
Почалася Друга світова війна. У західні області України прийшов 1939 рік – “чорний вересень”. Немов мітлою червона москва вимітала все, що було передове: інтелігенцію, студентів, господарів (так званих куркулів). Перестали існувати всі політичні партії і суспільно-політичні товариства.
Залишилася у глибокому підпіллі тільки Організація Українських Націоналістів (ОУН), яка, незважаючи на численні жертви, безперервно продовжувала визвольну боротьбу. А коли місце московського тоталітарно-більшовицького окупанта зайняв у 1941 році німецько-фашистський окупант, стало ясно, що Україні ніхто не допоможе і треба розраховувати тільки на власні сили і можливості.
Враховуючи вкрай складне міжнародне становище, ОУН охопила всі ділянки життя українського народу, взяла на себе всю відповідальність за збройну національно-визвольну боротьбу і її наслідки. Це була нелегка, але вкрай необхідна справа. Такі починання ОУН підтримав тоді майже весь український народ західних областей і в деякій мірі східних і південних регіонів.
ОУН сформувала з добровольців похідні групи пропагандистів, які відразу вслід за німецькою армією підпільно йшли на східні та південні терени, щоб проповідувати слова правди обдурюваному десятками років народові. Багато учасників цих груп гинули від рук німецької окупаційної влади, та й не тільки від неї. На їхнє місце ставали все нові й нові борці-патріоти, яких не лякали ні труднощі, ні смерть. Ці жертви, як показав час, не були марними. Вони дали певні зачатки відновлення національного відродження. І це дозволило створити на ідейній основі взірцеву армію і підтримувати ідеальну дисципліну.
Українську Повстанську Армію часто називають армією без держави. І це дійсно так. Феномен УПА в світовій історії – неповторний, адже вона, не маючи власної держави, ніякої зовнішньої допомоги, за винятком внутрішньої, від рідного народу, живучи фактично під землею в криївках, бункерах, схронах, до того ж слабо озброєна, вела 12 років визвольну нерівну криваву боротьбу з двома могутніми загарбниками України: наддержавами – фашистською Німеччиною та червоним московським більшовизмом, які з дореволюційним російським царатом століттями жорстоко поневолювали наш український народ, плюндруючи його землю, нищили культуру, фальсифікували історію.
У різні роки Другої світової війни, коли москаля з України було вигнано, нашу державу почав брутально топтати фашистський чобіт. Новий окупант жорстоко розправився над українським визвольним рухом, над членами бойової організації ОУН під проводом Степана Бандери, над українським державотворенням. Арешти українських патріотів Романа Шухевича, Олени Теліги, Ярослава Стецька, Степана Бандери та багатьох інших бумерангом повернулися проти фашистів.
У ліси Волині, Полісся, а згодом – Карпат пішли тисячі озброєних українців із сіл і міст, а особливо молоді, в більшості студентської. На Волині і Поліссі вже в 1942 році виникає озброєна Поліська Січ, яку організовує Тарас Боровець (Бульба). Вона веде активну боротьбу з фашистами, більшовицькими партизанами, що тероризували місцеве українське населення.
Символічно 1 (14) жовтня 1942 року, з ініціативи Романа Шухевича, який втікає з фашистської тюрми, та інших революційних членів ОУН у День Покрови Пресвятої Богородиці народжується наша славна повстанська армія УПА. Її перші збройні формування стають зародком у подальшому понад стотисячної збройної сили героїчної і незламної УПА.
Дотримуючись військових традицій нашого славного минулого з давніх часів, усіх вояків УПА називали козаками. Полки в повстанській армії ділилися на окремі курені. Кожен курінь мав свою назву: “Сіроманці”, “Рубачі”, “Бурлаки”, “Тигри” та інші. Командували частинами ройовий, чотовий, сотенний, курінний. Кожен член УПА при вступі приймав, як колись за козацьких часів, видумане прізвище або псевдо. Це було необхідно, щоб не наводити на небезпеку жорстоких переслідувань членів родини.
УПА діяла за партизанською тактикою. Кожен загін мав своє місце. Звичайно, що крім величезної числової переваги, ворог мав над повстанськими загонами ще технічну: тобто артилерію, танки, літаки. Щоб змогти цю перевагу ворога бодай частково зрівноважити, партизани діяли малими групами, використовуючи для своїх дій всі природні перешкоди й ніч. У землянках, у тіні крислатих дерев, готували повстанці свою зброю. А як темрява сповивала села й міста, виходили вони із своїх криївок. І спокій ночі прорізували свисти куль. Це українські повстанці розплачувалися з московськими та німецькими окупантами за грабіж української землі, за болісний стогін катованих батьків і братів, за сльози зневажених матерів і сестер.
Головним командиром УПА був генерал на псевдо Тарас Чупринка, який із 43 років життя 27 віддав гострій напруженій боротьбі за волю. Правдиве прізвище генерала – Роман Шухевич. Сім років він керував безпосередньо визвольною боротьбою українського народу. Під його проводом УПА й збройне підпілля в Україні здобули незаперечні політичні успіхи. До найбільших успіхів зараховано факт, що ця боротьба виправдала ідею самостійної України. Загинув Роман Шухевич 5 березня 1950 року як герой в бою з московськими військами в селі Білогорща біля Львова.
Дружину командира УПА було вислано в Сибір, а дітей забрали до будинку безпритульних. Активна боротьба продовжувалася і після смерті генерала. За підтримку УПА з 1941 по 1951 рік із Західної України було депортовано 8 тисяч сімей (29 тисяч осіб).
Про героїчну боротьбу національного підпілля на наших землях в післявоєнний час (с. Женишківці Віньковецького району), розповідає Василь Горбатюк у своєму романі-хроніці “Ще настане ваша пора”.
За час свого панування над поневоленою Україною московський окупант у печерній злобі до борців України по-злочинному зруйнував їхні могили, відшукуючи їх повсюдно з допомогою своїх яничарів, хохлів без роду та імені. Незважаючи на терор загарбників, могили повстанців люди берегли, приховували і таємно доглядали, а в день Пресвятої Покрови прикрашали їх вінками і живими квітами.
До цієї теми на сторінках нашого часопису не раз звертався краєзнавець із села Соколівка Петро Добрянський, розповідаючи про догляд за могилами героїв УПА на теренах нашої громади (району), про членів ОУН-УПА.
Тепер, коли на гарячій крові полеглих повстанців воскресла Україна, на могилах героїв УПА ставляться пам’ятники із національною символікою. У військових частинах ЗСУ поряд з державними прапорами майорять і бойові – червоно-чорні знамена УПА. Не дивлячись на всі труднощі військового часу, будуємо Україну у своїх домівках, у своєму оточенні. Будуємо її в серцях молоді, підростаючого покоління, виганяємо зневіру з душ маловірних.
Свято віримо ЗСУ, і буде осягнута і здійснена наша мета – Перемога над московськими загарбниками. Віримо, що правда і справедливість переможуть. Нам у всьому допоможе Всевишній.
Слава Україні!
Микола Побережний, голова районного осередку товариства “Просвіта” ім. Т.Г.Шевченка.
