Сьогодні відзначаємо День пророка Іллі. Цей святий – один із найбільш великих пророків Старого Заповіту. Він народився в Палестині за дев’ять століть до народження Ісуса Христа. Ще змолоду присвятив себе служінню Богові, навіть оселився серед пустелі та вів аскетичне життя в пості та молитвах. За церковними переказами, пророк Ілля за свою завзяту службу во славу Господа був живим узятий на небо – відправився туди у вогненній колісниці.
За народною міфологією, Ілля є наступником Перуна, і з цим в’яжеться багато вірувань та легенд, як от: “Грім гримить, то Ілля по небесному мосту в огненній колісниці їде”. “До Іллі дощ ходить зі своїм вітром: за вітром і проти вітру, а після Іллі тільки за вітром”. “До Іллі хмари ходять за вітром, а після Іллі – проти”.
Від цього дня в Україні бувають так звані горобині ночі – нічні грози з блискавками та громом. Коли іде гроза, забобонні люди відганяють від себе котів і собак, вірячи, що в цих тваринах ховається нечиста сила.
Якщо в цей час грім запалить хату, то селяни колись вірили, що таку пожежу нічим погасити не можна, бо ж: “Як Бог запалив, то чоловік не погасить”. Під час грози селяни запалювали перед образами “страсну свічку”, щоб грім хати не спалив.
В одній із народних легенд розповідається: колись дуже давно чорти перестали Богові коритися. Бог розгнівався й наказав святому Іллі прогнати нечисту силу із неба. Ілля сумлінно поставився до виконання наказу – він і досі ганяється за чортами по небу, а підтвердженням тому – блискавки і грім, що він у нечисту силу пускає.
Свято пророка Іллі запам’яталось з дитинства саме тим, що батьки забороняли купатися в ставку, бо, якщо не потягне на дно утопленик, то неодмінно на спині вербові гілки виростуть. Але, правду кажучи, ми мало вірили в такі застороги. Купалися, звичайно, недовго – все ж в голові були думки про мерців-утоплеників та вербове гілля… Та й вода вже була не тепла: як-не-як, а таки повернуло на останній місяць літа. Покоротшали дні, похолоднішали ночі.
Пізніше прочитав легенду, чому в цю пору заборонялося дітям купатися. Начебто, в цей день Ілля бере під свою опіку воду і дозволяє купатися в ній лише праведним душам, тобто таким, що вже одійшли з цього світу, а також “обмити грішникам свої гріхи”.
За іншими віруваннями, після Іллі всі духи-душі оселяються у горах, скелях, водах і лісах, але після жнив Ілля проганяв їх з полів, оскільки він є опікуном житніх кіп та їх захисником, одним словом – покровителем урожаю. Ця роль Іллі наштовхнула багатьох дослідників на думку, що християнство замінило язиченського Перуна – бога блискавки та грому – на Іллю Громовержця.
Коли київський престол обійняв Володимир Великий, він почав будувати пишний пантеон Перуну. Проте невдовзі – парадокс історії – той же князь Володимир, котрий так ревно вшановував Перуна, з прийняттям християнства жорстоко наглумився над своїм кумиром, і Перуна за його наказом прив’язали коневі до хвоста і тягли до Дніпра, а дванадцять людей сікли буковими різками, викрикуючи всілякі прокльони, в яких ганьбили “істукана, що обдурив їх”.
Натомість, скинувши ідола в Дніпро, князь написав: “Коли задержиться де (ідол), відтручайте його від берега, доки не перепливе порогів, а потім полишіть його!” Кияни ж, усупереч наказам, все ж бігли берегом, волаючи: “Видибай, видибай, наш міцний Боже”. Як стверджує переказ, місце, де Перун начебто і справді сплив останній раз, названо Видубичі, на честь “видибання” Перуна. Так воно зветься й дотепер.
Головне місце після Перуна зайняв святий Ілля. Він управляє громами і убиває чортів, управляє духами, градом і урожаєм.
В одному з переказів розповідається, що пророк їздить колісницею по небу, збирає пшеницю, перемелює її на борошно і пече з неї калачі. А щоб діти не боялися грому, то їх заспокоювали: “То Бозя чемним діткам калачі везе”.
В одній дитячій оповідці стверджується, що святий Ілля засіває з неба ниви золотими зернами. Якщо господарі працьовиті і шанують свого пророка, то він таких ощедрює гарним і чистим збіжжям: коли ж нехтують ним – засіває ниви кукілем і стоколосом…
Але найбільше на Іллі остерігалися негоди жниварі. Вони уважно стежили за сонцем, зірками, зміною вітру, повадками свійських тварин та комарів, придивлялися до рослин. За довголітню історію наші пращури навчилися у багатьох випадках безпомилково завбачувати погоду. Скажімо, лише за виглядом місяця вони уміли визначати наступну днину: якщо місяць у кружку, то несе воду в ріжку, коли повний – бути сонцю, щербатий – незабаром задощить, відквасив черево – на затяжне непогіддя, круті ріжки в молодика – невдовзі чекай мокви, а положисті – віщують гожі дні тощо.
Але від того, що знатиме хлібороб про день завтрашній, йому не легше, бо у жнива, як мовиться, ні свят, ні негод не визнають, недарма мовиться: “Дощ іде не там, де ждуть, а там, де жнуть, не там, де просять, а там, де косять” чи “Дощу тут ждуть, а він іде, де жнуть”.
Ілля вважався зберігачем усіх трьох етапів жнив – зажинок, власне жнив та обжинків. На переважній більшості території України це свято співпадало з обжинками. З цього приводу казали: “На Іллі новий хліб на столі” чи “То не газда, що на столі нема свіжого хліба на Іллі”. У деяких селах, завершуючи косовицю, залишали на обочині жмут колосся, яке називали бородою Іллі.
Згадка про бороду не випадкова. Традиційно в Україні зажинки завершувалися поетичним дійством – в’язанням “бороди”. Зробивши “бороду”, в її підніжжя клали окраєць хліба й дрібок солі, а поряд засівали вим’ятим з кількох колосочків зерном подзьобаний кінцем серпа клаптик землі або ж розкидали зерно по ниві, приказуючи:
– Сійся-родися, жито-пшениця, всяка пашниця, краща, ніж торік!
Після Іллі, звичайно, починається озимий посів жита і пшениці.
На Іллю жінки до схід сонця йшли на городи в одній сорочці й стискали голівки капусти, приказуючи:
– Святий Ілля, складай головки тугі та білі так, як я.
У цей день дехто не випускав в поле тварин, бо “гади всюди ходять”, не вживали картоплі, бо “то великий гріх”. Кажуть, у цей день “нечиста сила всіх комарів з’їла”. Воно й справді так: під цю пору вже зникають ці надокучливі комахи.
На початку серпня спостерігається найактивніший зорепад. Якщо на Іллю зірка падає і згоряє, то одні вважають, що то “відьма підхопила її і сховала в глечик”, а інші стверджують, що то “Україна втрачає дівчину”.
Якщо цього дня хмари з’являються зрання, то наступного року вродить хліб на ранніх посівах, в обід – середніх, а ввечері – пізніх.
Микола ПОБЕРЕЖНИЙ, голова районного осередку “Просвіта” ім. Т.Г.Шевченка.
