Цьогоріч минає 135 років із дня народження Нестора Махна.
Радянська влада казала, що він – алкоголік, наркоман, неврастенік і бандит. Кіно й література робили з нього карикатуру. А він зібрав 80-тисячну армію, знищував усіх, кого вважав ворогом українських вільних трударів, і створив першу в світі анархічну республіку.
Нестор Махно, легенда і загадка українських визвольних змагань. Він прожив лише 46 років: тюрми, важкі хвороби, злидні, смерть у лікарні для бідних. Але в його житті були оті чотири роки відчайдушного злету, коли українці називали його батьком і йшли за ним на смерть.
26 жовтня 1888 року (за однією із версій) у родині Івана Родіоновича Махна та його дружини Явдохи Матвіївни в селі Гуляйполе народився п’ятий син. Наступного дня, як водилося, немовля охрестили у місцевій Христово-Воздвиженській церкві й нарекли Нестором. Саме тоді і з’явилася перша легенда про майбутнього селянського ватажка: під час обряду хрещення у батюшки раптом спалахнула риза, і він нібито вигукнув, що з малюка виросте розбійник, якого не бачив світ…
Народ тоді свято вірив попам і майже не ставив під сумнів їхні передвіщання. Зараз би, певно, батьки звернулися до одного з численних гороскопів, який щонайдетальніше розповів би про майбутнє їхнього сина. Наприклад, про те, що людям, які народилися того ж дня, властиві протиріччя, вередливість, егоїстичність, агресивність; що вони також і гостинні, сміливі у своїх задумах. Щоправда, ніколи не відомо, що вчинять у тому чи іншому випадку і як з ними поводитися… Загалом ж людям, які народилися у жовтні-листопаді, притаманні рішучість, спостережливість, організаторські здібності.
Життя Нестора Махна підтвердило багато з вищесказаного…
Бідний селянський син, що закінчив два класи церковно-приходської школи, а потім за допомогою відомого анархіста Воліна опанував курс педагогічного училища і 1903 року дістав місце вчителя в одному із сіл Маріупольського повіту. У 18 років зайнявся політикою – вступив в анархічну групу. Протягом двох наступних років мав три арешти: за незаконне зберігання зброї, звинуваченню в замаху на поліцейського, участь в експропріації “буржуйських коштів”.
На суді після третього арешту Нестор заявив, що як член революційної організації збирав гроші на революцію. Вирок – смертна кара. Мати пооббивала всі пороги, аби її сина не стратили. Над нею зглянулися і Нестор опинився в Бутирській тюрмі москви. У кайданах, прикований ланцюгом до стіни, він перебував там сім років.
Нестор ніколи не був красенем. Низький, худий, тіло – рана: туберкульоз, 20 шрамів від ворожих куль і шаблюк, важкі форми тифу і три клінічні смерті. Але натура! Було в ньому те, що сьогодні називають харизмом, ота скажена енергетика, яка так захоплює жінок.
Ще зовсім юним хлопцем у рідному Гуляйполі він познайомився з Настунею Васецькою. Так покохали одне одного, що дівчина чекала, доки він відбуде ув’язнення в Бутирській тюрмі. Вона і на людях називала його Сонечком, навіть повісила фото коханого в хаті над образами, варила йому дієтичні страви й виганяла з хати селян, аби не перевтомлювати Нестора. І Нестор поруч із нею став таким лагідним…
Обабився, забув про революцію – вирішили гуляйпільські хлопці й вивезли Настю й сина з міста. Несторові ж сказали, мовляв, злигалася дружина з чужим чоловіком, і нагадали, що революція важливіша за бабські спідниці.
А потім була Соня, донька багатого єврея, що заради Махна вихрестилася. Це вона вкрила його тачанку дорогими килимами, купила для неї чистокровних рисаків і вицяцькувану упряж. Кажуть, Махно млів у її присутності. Але Соні швидко наскучила революційна романтика, допікала також вічна небезпека – навіщо їй те горе?
Анархістка Маруся Никифорова небезпеки не боялася – сама її шукала. Не жінка – вогонь! Була засуджена царатом до 20 років каторги. Після жовтневого перевороту з револьвером й нагайкою воювала на чолі козачих кінних загонів. Погрожувала Нестору самогубством, якщо він відмовиться від революції. Для нього вона була товаришкою по боротьбі. Але війна і політика розвела їх. Проте, жінки були не на першому місці в житті батька, хоча й не на останньому.
Тюрма стала добрим політичним університетом: одразу після лютневої революції Нестор очолив вдома раду робітничих та селянських депутатів. У Гуляйполі його обрали також головою селянської спілки. Він діяв рішуче: вилучив у місцевих поміщиків документи на землю і спалив їх. А землю поділив між усіма (включно з поміщиками) з умовою: нові власники мали обробляти її самі. З його ініціативи відкривалися школи, шпиталі, майстерні, навіть театр.
1918 рік – початок страшної бійні на територіях України. Омріяну Нестором революцію треба захищати. Він називав себе анархістом і під анархією розумів не відсутність влади взагалі, а лише влади однієї частини суспільства над іншою. Влада має належати не політичним партіям, не суспільним класам, не представникам якогось етносу, а всьому народу. “Ми, діти революції і сини трудового народу, будемо творити свою свободу в себе на місцях. З’єднуємося у вільні громади, розсудливо і справно обговорюємо наші господарські та суспільні справи і спільно вирішуємо їх”.
Махновська республіка – це територія сучасних Запорізької, Херсонської, Дніпропетровської областей. Утворювалась вона під гаслом: “З пригнобленими проти гнобителів – завжди!” Вища влада в ній належала з’їздам рад районів, рішення яких набували сили після схвалення сільськими сходами. Вищим виконавчим органом з’їзду була Військово-революційна рада, під контролем якої перебувала навіть військова та цивільна діяльність штабу Махна. Економіка – проста: землю – селянам, заводи – робітникам. Ніяких грошей! Усе, що вироблено, належить усім трудящим і становить один спільний фонд. Бо приватна власність – це відродження капіталу та експлуатації, а загальне багатство трударів забезпечить демократія, а не диктатура пролетаріату й червоний терор. Із такою ідеологією Махно мусив протистояти проти всіх.
Однозначним ворогом були білогвардійці: якщо Врангель чи Денікін пропонували Нестору співпрацю, він просто вішав їх посланців. Він бив німців і війська Антанти, бо вони – окупанти. Він бив Скоропадського, бо той був “поміщиком”. Із Більшовиками та армією УНР все було не так однозначно. Вони ж бо “свої”. Махно проголошував: “Хай живе Українська Незалежна Республіка!” і разом із Петлюрою воював проти білих і більшовиків, але нещадно критикував Симона за буржуазність і схильність до авторитаризму.
Така сама дружба була в нього з більшовиками. Разом із ними він громив Денікіна, отримав від москви орден червоного прапора. Але Нестору не подобався червоний прапор і політика військового комунізму. Злякавшись сили Махна, москва кидає проти нього армію Яніра з артилерією, бронепоїздами, агропланами. Нестор знищує червоні підрозділи. Але перипетії війни незбагненні: восени 1920-го Махно допомагає більшовикам розбити Врангеля в Криму (саме його хлопці першими формували Сиваш). Замість вдячності червоні почали тотальне винищення махновців. У серпні 1921 року після виснажливих боїв з армією Фрунзе важкопоранений Махно вивів 77 своїх бійців на територію Румунії.
Пізніше він скаже: “Я – непримиренний ворог партії комуністів-більшовиків, і я доти не припиню різати комунарів, доки в Україні не буде надана можливість легально діяти іншим партіям. Весь більшовизм у росії набув певного розбійницького характеру і, тримаючись на розстрілах і багнетах, не має ніякого коріння у масах. Я вважаю, що більшовики сплюндрували нашу революцію…”
А як же рідні Нестора? На Гуляйпільщині, де проживала багатодітна родина Махна, частенько згадували про козацьку вольницю – героїчну Запорізьку Січ. Тож закономірно, що саме тут дістали підтримку анархістські ідеї. Чотири брати – Карпо, Омелько, Савка та Григорій – поблажливо ставилися до молодшого, Нестора, жили дружно. Як і сотням тисяч інших ровесників-селян, довелося їм служити в царській армії. Савка брав участь в російсько-японській війні, Омелько та Григорій – у імперіалістичній. У роки громадянської, коли часто брат йшов на брата, усі вони, крім Карпа, брали активну участь у махновщині. Усі, зрештою, й загинули, при чому від рук тих, з ким батько воював: Омелька розстріляли німецькі карателі, Карпа замордували білокозаки, Григорія вбили денікінці, а Савку – червоні.
Опинившись за межами радянської держави, Махно, як він сам згадував, полегшено зітхнувши, зміг лише вимовити: “Я за кордоном…”
Румунська влада проігнорувала вимогу більшовиків видати їм Махна: мовляв, ми видаємо тільки карних злочинців. І органи ВЧК Дзержинського вирішили було шляхом терористичного акту ліквідувати “бандитського батька”. На початку 1922-го майбутній партизанський командир, а нині чекіст Дмитро Медведєв проникає на територію Румунії, щоб убити Махна, де за відомостями, що надійшли, мала відбутися зустріч Махна з представниками румунської розвідки. Однак батько в умовне місце не прибув, завдяки чому лишився живим. Медведєв перестріляв усіх румунів, які зібралися на явочній квартирі. Це був один із семи провальних замахів на Махна, які організувала москва.
Згодом Румунія дозволила Нестору з сім’єю виїхати в Польщу. Там також отримали радянську ноту з вимогою видати Махна як кримінального злочинця. Анархісти Європи публічно закликали Варшаву не видавати Нестора більшовикам. Щоб позбутися клопотів, Варшава вирішила організувати показовий політичний процес проти більшовиків, де фігурував Махно. Нестора і його вагітну дружину заарештували й звинуватили в антипольських зв’язках із Москвою. Процес тривав кілька місяців, Варшава робила гучні заяви щодо антипольських дій совєтов, однак антипольських намірів Махна довести не змогла. Навпаки, мала визнати: навесні 1920-го саме завдяки діям махновців армія Будьонного не змогла окупувати Варшаву. Нестора звільнили.
За кілька місяців у москві помер ленін. У Махна з’явилася надія, що Україна вибухне повстаннями і він із хлопцями повернеться додому. Але повстань не було! Поляки ж, налякані войовничими заявами Нестора, узяли його під пильний нагляд. Усі ці обставини спричинили глибоку депресію. Нестор спробував вчинити самогубство – лікарі ледве врятували йому життя.
Найбезнадійніші роки він прожив у Парижі, куди йому вдалося переїхати у квітні 1925-го. Великі проблеми почалися наступного року, коли москва вбила Петлюру. Його загибель налякала Нестора: він розумів, що може стати наступною жертвою чекістів. І от питання: чому не став? Найвірогіднішою версією є наступна: Махно на всю Європу критикував Троцького, цього “червоного мільйонера”, пропонував переоцінку його вчення, фактично підсилюючи наступ сталіна на запеклого ворога, можливо це його врятувало.
Його ненавиділи й цькували емігранти, адже він ніколи не підтримував жодної політичної партії. Батько працював в друкарнях, теслею, робітником у театрах і кіностудіях, плів такі модні серед французів лапті. І якби не допомога європейських анархістів, сім’я не звела б кінці з кінцями. Його рятує тільки праця в емігрантських газетах.
До речі, про сімю і її подальшу долю: красуня з університетською освітою Галя Кузьменко, вчителювала в селі. Із депутацією селян прийшла вітати Махна з днем народження, погодилася піти з ним танцювати, а потім і дружиною стати. Махновці звали її матінкою – поважали. Вона вміла і душу розрадити, і з кулемета стріляти. Кажуть, що Нестор не був щасливий з нею, мовляв, вона любила в ньому революційного ватажка. Але факти свідчать про інше: вона була з ним у боях, поїхала з ним в еміграцію, сиділа в польській тюрмі й там народила доньку Олену, вона була наймичкою і швачкою у Франції, щоб заробити йому гроші на ліки, по неї він послав перед смертю, щоб востаннє взяти за руку. 1927 року вони офіційно розлучилися і жили нарізно, але сходилися знову, підтримуючи добрі стосунки й залишаючись парою…
У вересні 1945 року дочка й дружина Махна були заарештовані НКВС. Олена, як виявилось під час допитів, навіть не знала, ким насправді був її батько. Вона вважала, що Махно вчителював і “просто брав участь у революційних подіях”. Не дивлячись на те, що дочка й матір не визнали себе винними в антирадянській діяльності, їх було засуджено відповідно до 5 і 8 років ув’язнення. По смерті сталіна звільнили за амністією. Г.А.Кузьменко разом з дочкою жили в Джамбулі (Казахстан), працювала на бавовняному комбінаті до виходу на пенсію. Тільки 1978 року Галя могла повернутися в Гуляйполе, щоб померти на батьківщині.
І за кордоном Нестор Махно мріяв зібрати армію, щоб боротися з червоною москвою. Не вийшло. Він помер у паризькій лікарні в липні 1937-го. На кладовищі Пер-Лашез його ховали анархісти Америки, Франції, Іспанії, Італії, Німеччини, називаючи великим вчителем.
Кілька десятиліть життя Нестора Махна, а також з моменту смерті і донині, його називають “Батьком” в знак визнання його численних заслуг. Таке звернення раніше було широко поширене серед козаків, а також жителів станів. Причому “Батьком” Махна називали не тільки його прихильники, а й противники, що свідчить про ще більшу повагу, а можливо, навіть страх перед його персоною.
Львівські газети написали, що якби свого часу Махно порозумівся з УНР, Україна відбила б навалу більшовиків.
Микола ПОБЕРЕЖНИЙ, магістр козацтва.
