У п’ятницю, 31 січня, жительці села Савинці Ганні Василівні Ніколаєвій виповнилось 100 років!!! «Ювілей — кругліший не буває», — так написала у соцмережі її онучка Алла Забавська, вітаючи рідненьку. А справді, такий визначний день народження став подією не лише для села, а й для усієї громади.
Привітати Ганну Василівну приїхали заступник Ярмолинецького селищного голови Іван Березовський, староста села Юлія Кучер , голова ради ветеранів громади Петро Коцюба, а також сільський актив — директор місцевого Будинку культури Володимир Супрун, завідуюча бібліотекою- філіалом Світлана Герасімова, представники ТОВ «Контінентал Фармерз Груп» Тетяна Вусатюк та Майя Кузьмінська, якому ювілярка здає в оренду свій земельний пай. Усі — з квітами, подарунками та щирими словами вітань. Ганна Василівна гостей приймала увесь день, на вечір приїхали онуки і правнуки з міста. Тому настрій в іменинниці — чудовий, про життя своє, довге і непросте, розповідає охоче. Ось і нам вдалось трішки послухати, поспілкуватися з ювіляркою та її прекрасною родиною.
Народилась та зростала Ганна Василівна у рідних Савинцях. Каже, що батька свого не пам’ятає, бо помер він голодною смертю у важкі роки геноциду українського народу. З матір’ю залишилося троє дітей, невдовзі сестричка померла, а брата уже у роки фашистської окупації під час Другої Світової війни забрали на примусові роботи до Німеччини. Остарбайтерська доля не минула і самої Ганни Василівни. Але про роботу у Німеччині згадує без негативу, каже, що потрапила до добрих господарів, які і годували, і одягали, і дозволяли допомагати односельчанам, котрі працювали на заводах.
На примусових роботах перебувала протягом трьох років, ледве дочекалася, поки повернеться до рідного села. Тут працювала у колгоспі, найбільше — ланковою городньої бригади. У ланці трудилося 20 жінок, для усіх них Ганна Василівна була доброю порадницею та наставницею. Згадує бабуся, як у важкі часи на всю ланку видали їй у колгоспі відро вівса, яке потрібно було розділити між жінками. Ділила склянкою, щоб усім вистачило в однаковій мірі. Пізніше життя потроху налагоджувалося. Ланка Ганни Василівни у колгоспі була в пошані — овочі родили гарно завдяки дбайливим рукам сільських господинь.
Навіть тепер, зізнається ювілярка, що роботу свою любила завжди, бо працювати біля землі уміла з дитинства. Дорогою на колгоспний лан трудівниці співали пісень, попри труднощі та негаразди. — Співали щодня, багато співали, — каже ювілярка.
Ті пісні, сумні та веселі, Ганна Василівна пам’ятає дотепер (Господь зберіг добру пам’ять та гострий розум до століття!). У присутності гостей заспівала журливої, про те, як дівчина чекає зустрічі із коханим. А загалом, онучка ювілярки — Алла Миколаївна Забавська розповіла, що бабуся співає часто, згадуючи молоді роки, а вона тим часом записала уже більше сотні тих пісень, щоб зберегти у родині ці неперевершені бабусині скарби.
Особисте життя довгожительки склалося щасливо — разом із чоловіком Михайлом Івановичем прожили у парі 73 роки! Господарювали у власній садибі, любили працювати на городі, у саду. А що вже говорити про хатинку, хоч невеличку, але чепурненьку! Діти та онуки розповідають, що бабуся — вправна господиня, порядок та чистоту в домі завжди любила та підтримувала, так само навчила своїх дітей. Завжди готувала смачненьке, особливо уже на пенсії, коли часу було більше. Спільно із чоловіком народити, зростили та виховали троє дітей. Має бабуся шестеро онуків, семеро правнуків та одного праправнучка.
Певно, за добре серце та чуйне ставлення до людей Господь подарував і Михайлу Івановичу (прожив 94 роки), і Ганні Василівні довголіття. Підіймаючи келихи за здоров’я ювілярки, у той день гості зичили їй життєвої сили ще на багато років, бо ж хоче старенька дочекатися миру в Україні, каже, що добре зараз живеться, найкраще за всі її довгі роки, єдина біда — що «звір б’є людей». Так метафорично говорить Ганна Василівна про війну в Україні, яка і справді бореться із страшним звіром-нелюдом. Дай Боже, щоб переможний день настав якнайшвидше і побачила наша 100-літня ювілярка, а з нею і весь український народ, мирне небо над рідною землею.
Алла Гуменюк
