А на Петра вода тепла,
Лиш би ся купати.
Ой, на Петра личко біле,
Лиш би цілувати.
29 червня християни західного обряду вшановують пам’ять апостолів Петра і Павла. Християни східного обряду відзначають це свято 12 липня.
До цього дня колись майже по всій Україні починали зажинати жито – справляли “зажинки”. Часом до Петра вже пекли перший хліб з нового врожаю. У більшості випадків з цим днем пов’язували закінчення літньої пори. Недаремно в народі казали: “Як по Петрі, то й по теплі”.
До свята Петра і Павла готувались колись на Поділлі заздалегідь: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, вбирали подвір’я. Ранком у цей день, зазвичай, всі йшли до церкви. Дівчата вбирали свої голови вінками з польових квітів, а особливо червоними маками. Повернувшись з церкви, люди частувалися мандриками. Мандрики – це пампушки, печені з пшеничного тіста, яєць і сиру. З цього приводу в народі побутує прислів’я: “На Петра зозуля мандрикою вдавилася”. Відносно цього існує легенда.
Апостол Петро, мандруючи по світу, вирішив перепочити під кроною дерева. Поклав поруч себе торбинку та й заснув. Тим часом непомітно підкралася зозуля, зазирнула в неї, побачила мандрику і вкрала. Проте як тільки почала її їсти, одразу ж вдавилася. У такий спосіб Бог покарав нечестиву птаху. Ось чому, стверджує легенда, після Петрового дня зозулі перестають кувати. І це дійсно так. А якщо кує зозуля й після Петра, то це, за народним віруванням, віщує нещастя.
Святий Петро часто згадується в народних віруваннях та легендах, особливо шанували Петра як покровителя жнив на півдні України, де початок косовиці зернових настає значно раніше. Так, на Херсонщині записана легенда про те, як Бог з Петром людей парували: “…Ідуть вони в жнива, сонце пече їх…, жито стоїть, як стіна; те жито дівка жне так, що й голови не підійме. Петро й каже: “Боже, поможи тобі, дівко!” Вона підняла голову, подякувала та й знову жне. Пішли вони на другу ниву, де сиротіла одинока полукіпка, а під нею в холодку солодко спала, аж похрипуючи, дорідна дівка. Подивився на неї Бог і святий Петро та й пішли далі. Дивляться: стоїть віз одпряжений, а під возом спить парубок – нап’яв собі холодок з віття. Хотів святий ціпком оперезати лінивця, а Бог каже: “Не займай, Петре, ходім!” Пішли вони й зайшли в пшеницю – вона стоїть як ліс; парубок жне її, пече його сонце, а він працює й голови не підійме. Петро й каже: “Боже, поможи тобі, хлопче!” Парубок підняв голову, подякував та й знову жне. Відійшли вони, а Петро каже до Бога: “Спаруй, Боже, цього парубка та оту дівку, що жито жне, і тих ледацюг спаруй”. А Бог відповідає йому: “Старий ти, Петре, та дурний. Як тих ледацюг спарувати, то вони й з голоду помруть. Цього парубка треба спарувати з ледачою дівкою”.
Так воно буває в світі, якщо чоловік – роботяга, то жінка – ледащо; а як жінка моторна, то чоловік – вайло… З тих пір, мовляв, так і повелося: чоловік і жінка в сім’ї одне одному протиставляються за ступенем працьовитості.
За християнським віруванням, Петро й Павло є також захисниками свійських тварин. Тому цей день здавна вважався святом пастухів. Оскільки корів випасали, переважно, підлітки, то найпишніше празникували на Петра й Павла діти.
На Бойківщині пастухи збиралися на пасовиську, будували “Петрівки” – невеличкі землянки чи загорожі, прикрашені зеленню, і готувалися до святкування. В обід до них приходили батьки з подарунками. Всі сідали за колективний обід, смакуючи ласощами і частуючи одне одного. Обов’язково їли молочне – щоб корови краще доїлися. Так тривало до самого вечора. Пастухи розповідали цікаві історії, співали пісень і бавилися в різні ігри. Корів в цей час доглядали батьки. Надвечір підлітки плели віночки з живих квітів і прилаштовували тваринам на роги. Перед тим, як вертатися додому, починали трубити в дуди, виготовлені з коров’ячих рогів. Ними сповіщали селян, коли виганяли череду в поле. Юних пастухів зустрічали всім селом. Цей звичай зберігся й дотепер у багатьох селах Прикарпаття та Карпат.
У східних регіонах України існував звичай на Петра “заполіскувати дійниці”. Жінки обідали гуртом, а потім рвали трави, що мають жовтий цвіт, і годували ними корів: “щоб жовте молоко було”.
Найбільший ярмарок краю на Петра-Павла розгортався саме в наших Ярмолинцях – він так і називався – Петропавлівський ярмарок. На ньому, у свій час, Богдан Хмельницький разом з Максимом Кривоносом та турецьким ханом вибирали коней – про що розповідає у своїй славнозвісній трилогії Михайло Старицький.
Святі апостоли Петро і Павло по-різному прийшли до Христа, але обидва як мученики загинули в Римі за часів імператора Нерона. Апостоли подорожували різними країнами, розповсюджуючи Христове вчення серед народів, обидва вважалися “стовпами” Церкви Христової і вшановувалися як Первоверховні.
Петро, який раніше мав ім’я Симон, був сином рибалки і братом апостола Андрія Первозванного, який і привів його до Христа. Серед апостолів саме Петро вирізнявся особливою відданістю Христові і вірою у Нього як у Месію. Він перший визнав Христа істинним Сином Божим – Спасителем, за що був удостоєний імені Петро, яке означає “камінь”. На цьому “камені Петрової віри” Христос пообіцяв створити Церкву, яку не переможуть ворота пекла.
Апостол Петро пережив часи розпачу і зневіри, коли тричі відрікся від Христа перед його розп’яттям. Свою слабкість Петро пережив дуже важко. Щиро розкаюючись у здійсненому, він докорінно змінився, тож після Воскресіння Христос знову доручив йому бути провідником апостолів. Наприкінці життя апостол Петро повернувся до Риму, де і прийняв мученицьку смерть через розп’яття. Апостол побажав, щоб його розп’яли головою донизу, оскільки вважав себе недостойним померти так само, як помер на хресті Учитель. Апостол Петро – перший Папа Римський (33-67 роки).
На відміну від апостола Петра, святий Павло не був знайомий із Ісусом Христом за життя й не був у числі його перших дванадцятьох апостолів. Здобувши початкову освіту в Тарсі – місті Кілікійської провінції, яке славилося своєю грецькою академією, далі навчався в Єрусалимі, у відомій раввинській академії у знаменитого вчителя Гамаліїла – знавця Закону, а також любителя грецької мудрості. Павло спочатку був ворогом Христа, вважав Його лжепророком і переслідував християн. До свого навернення Павло, тоді Савл, був фарисеєм. Після свого навернення він став відомим проповідником Христа. Господь, вбачаючи у Павлі, як і в Петрі, велику силу духу і відданість ідеї, чудесним чином з’явився йому і покликав до служіння. Яскраве світло, яке засліпило Павла, і голос “Савле, Савле, чому ти переслідуєш Мене?” докорінно змінили його життя. Павло став відданим послідовником Христа, проповідником християнства.
Два послання до християн залишив після себе святий апостол Петро, а апостолу Павлу належить один із найважливіших для християн творів – Книга дій апостольських, а також послання апостола Павла (13 книг Нового Завіту).
Народні прикмети на Петра-Павла, а також прислів’я та приказки:
– якщо на Петра один дощ – врожай непоганий, два – добрий, а три – багатий;
– як іде на Петра дощ, то буде гнити картопля;
– як на Петрів день спека, то на Різдво мороз;
– до Петра не сподівайся тепла, а по Петрові – та й по теплові;
– по Петрові на дворі пусто, а на полі густо;
– коли на Петра сльота, то буде в літі багато болота;
– за Петра сонце повертається на зиму, а літо – на жару, а з Спиридона Сонцеворота (25 грудня) сонце повертається на літо, а зима – на мороз;
– якщо цього дня дощить, значить, похмура погода буде ще протягом тижня.
Микола ПОБЕРЕЖНИЙ, голова районного осередку “Просвіта” ім. Т.Г.Шевченка.
