Суто народне, дохристиянське походження має улюблене свято українців – Івана Купала, що з давніх-давен було святом літнього сонцевороту.
Щоправда, воно поєднане з церковним святом Різдва Святого Пророка Предтечі та Христителя Божого Івана. За церковними переказами, батьки Івана Хрестителя – Єлизавета й священик Захарія – з міста Хеврон. Вони аж до старості не мали дітей, але одного разу під час богослужіння Захарії явився архангел Гавриїл. Він став біля кадильного жертовника й провістив народження в Захарії сина, який стане провісником Спасителя. Захарія спочатку не повірив архангелу, і той його покарав за невіру німотою. Це покарання, однозначно, було й знаменням, що Гавриїл каже правду. Коли довгоочікувана дитина, нарешті, народилася, Захарія на папері написав, що сина зватимуть Іваном. І німота одразу спала.
Одночасно з Єлизаветою при надії була й Марія, майбутня мати Ісуса Христа. Коли народився Син Божий, Ірод наказав убити усіх немовлят. Дізнавшись про це, Єлизавета втекла разом із сином та сховалася в печері посеред пустелі. Захарія в цей час був у Єрусалимі. Ірод послав до нього вояків, щоб вони дізналися від нього, де ховається Єлизавета з немовлям. Оскільки священик у жодному разі не хотів видавати дружину, його було вбито прямо в храмі. Єлизавета мешкала в пустелі до самої смерті. А Іван Предтеча перебував під охороною Янгола. Коли ж трохи подорослішав, прийшов на проповідь про покаяння. Пізніше він виконав надзвичайно важливу місію – охрестив Ісуса Христа.
Іван Хреститель, Предтеча Господній, передує приходу в світ (а духовно – і в наші серця) Спасителя, є передвісником Нового Завіту – завіту смирення й любові. Іван Хреститель був “наповнений Духом Святим ще з утроби своєї матері”. Він очищав віру, повертав беззаконних до початку мудрості – страху Божого. Різдво Івана Хрестителя в духовному плані – це ні що інше, як пробудження совісті, голос “волаючого в пустелі” наших сердець пророка Господнього.
Після християнства давнє народне свято Купала в результаті “християнського нашарування” почало називатися подвійною назвою – святом Івана Купала.
Наші предки святкували Купала в час літнього сонцестояння: увечері, вночі і в самий день. Свято Купала відбувалося саме в період, коли сонце приходило до зеніту – найвище піднімалося над землею, давало найбільше тепла і світла, виявляло свою найвищу чудодійну силу для рослинного і тваринного світу та для людини. Вся рослинність досягала свого апогею, все нестримно росло, розцвітало, множилось, раділо життю.
Існувало повір’я, що сонце цього дня “грає” на світанку – переливається усіма кольорами веселки, занурюється у воду і знову з’являється на поверхні (немов купається). Зустріти сонце цієї миті – велике щастя для людини, що прокинулася зі святом у душі і спокоєм у серці. Разом із сонячним променем в її оселю мала зазирнути і добра доля. Вона не обходила і того, хто пірнав у купальську воду або хоча б умивався нею. Якщо до схід сонця дівчина зачерпнула цю воду з річки, озера чи криниці і, зазирнувши в її свічадо, бачила свою вроду, усі хлопці любитимуть її.
Від цього дня можна вже купатися в річках і озерах, вода вже достатньо прогрілася. Це свято – одне з найулюбленіших для молоді. За народними уявленнями, цього дня сонце має особливу життєдайну силу, а після сходу сонця вода набуває чудодійних властивостей, оскільки воно в цій воді викупалося. Тому вважається, що надзвичайно корисно викупатися вночі перед Купалом або рано-вранці в річці або навіть у росі – це додає здоров’я і краси. Ця вода, на переконання знахарів, ще й лікує від вроків, змиває біль, невдачі, непорозуміння – весь негатив, який накопичився в людській душі.
Це свято символізує народження літнього сонця – Купала і тим самим завершує панування весняного сонця – Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі – найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі – найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. Купала називають Богом плодючості й зображають з відповідними ознаками, що символізують чоловічий початок та силу.
Свято починається ввечері, напередодні Купала. Основним стержнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь як символ Сонця. Він має горіти цілу ніч – від заходу Сонця – Ярила до сходу (народження) Купала. Перед запаленням вогнища чотири чоловіки зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначають чотири сонця (чотири пори року). Потім всі сходяться до хмизу і запалюють вогнище, що символізує “сонячне сплетіння”.
Головні персонажі свята – Купало й Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божество. Напередодні – 6 липня – дівчата збирались у лісі чи на луці і виготовляли потай опудало – Марену. Ляльку в зріст людини плели з соломи і вбирали, наче живу людину: одягали вишиту жіночу сорочку, підв’язували плахту і фартуха, скріплювали однією чи двома крайками, а шию прикрашали намистом; на нього одягали сап’янці.
Парубки, у свою чергу, готували інше опудало – Купала. Це була в зріст людини лялька з соломи. Для цього тичку з перекладиною обкручували кулем, поверх зодягали штани, сорочку, бриля, до рук приправляли батога або кия, робили вуса та бороду. Нерідко, щоб опудалові надати виразніших форм, голову виліплювали з білої глини і висушували на сонці. За очі правили вуглини, а щоки розфарбовували яскравими барвниками.
У нас на Поділлі раніше дівчата виготовляли Купала з вербової гілки, прикрашали цю гілку квітами та стрічками, а потім водили навколо неї хороводи, співали купальські пісні:
Зійди, сонце, на Купала,
Стогни, земле, на Івана!
Досхочу натанцювавшись навколо Купала й Марени, молодь урочисто їх спалювала або несла до річки, співаючи пісень. Потім усі ставали гуртом на березі і кидали їх у воду (топили):
Ой, купався Іван та у воду упав,
Було ж тобі, Іваночку, не купатися,
Зі старими бабами розпрощатися,
З молодими дівками цілуватися.
Натомість розпочиналися ігри біля вогнища. Спочатку хлопці по старшинству – поодинці й попарно – перестрибували багаття, а потім – дівчата. Вважалося за честь кожному “очиститись вогнем”, тричі перестрибнувши через нього. Якщо парубкові вдалося стрибнути якнайвище, це віщувало гарний врожай на родинному лані, щонайспритніше – прибуде здоров’я, а якщо скочить у вогонь – протягом року трапиться нещастя, зачепить ногою дрова – накличе в оселю неладки. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною, то неодмінно пошлюбляться і в злагоді проживуть свій вік. Тому цим іграм, в яких, окрім молоді, брали участь чоловіки та молодиці, надавалося особливе значення.
Хлопці ловили дівчат, тягли їх до води, обливали. Не відставали від хлопців і дівчата, бо “негоже на Купала сухому бути”.
Непомітно надходить північ, дівчата тікають від хлопців, щоб ворожити. Звичайно, це вже буває пізньої ночі. Дівчата дістають заздалегідь приготовлені свічі, запалюють їх, і кожна ліпить до свого віночка, а потім ті вінки пускають на воду. І ось у теплу купальську ніч на спокійній поверхні води пливуть десятки вінків із золотистими вогниками, віщуючи дівочу долю. А дівчата в цей час ідуть понад річкою й співають:
В гаю зелененькім
Соловейко щебече, соловейко щебече.
Там дівчина мила віночок пустила
З барвіночку, з барвіночку.
Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку,
За миленьким, за миленьким…
“Як були ми ще дівчатами, то пускали на воду вінки, – розповідає баба Килина. – Це робилося вночі на Купала. Запалюємо свічки й пускаємо, щоб вінки пливли за водою. То є така ворожба: якщо вінок пливе добре і свічка горить, то дівка заміж піде, а якщо вінок крутиться на місці – ще дівуватиме. Якщо відпливе вінок далеко й пристане до берега, то в нас казали, що туди дівка заміж піде”.
Хлопці в таких дійствах участі не брали, а лише здаля або з протилежного берега уважно спостерігали за діями дівчат.
Серби переконані, що купальські вінки захищають оселю й усіх, хто в ній мешкає, від злих сил. Саме тому вони вішають ці вінки десь у хаті або в господарських будівлях.
Болгари кладуть купальські вінки в кадильницю і окурюють ними хворих.
Купальська ніч – чарівна ніч. В цю ніч ходить щастя по землі, а разом із ним і темні лихі сили. У ніч під Купала господарі і господині в селі не спали, бо нечиста сила могла заподіяти лиха в господарстві, зіпсувати корову чи коня або ж оселитися в цю ніч в хаті. Ще за два дні до Купала дівчата обтикають навколо хати попід стріхи лопухом, якого й боїться лиха сила. Відьми ж збиралися на своє улюблене місце – Лису гору, щоб заховати місяць, викрадений напередодні, та розпочати свій верескливий шабаш. Ось чому господар у стайні та на пасіці накидав полину, осикових гілок, клав гострим лезом догори сокиру у воротах та проводив риску крейдою. Господиня клала ніж на порозі, а як лише смеркне, вона йшла до обори й підкурювала худобу чарівним минулорічним зіллям, щоб відьма не переступила. Дівчата в цей день носили часник за поясом.
Як підтверджують наукові джерела, раніше всюди в Україні лікарські рослини заготовляли лише на Купала. У Купальську ніч польові та лісові трави набирають виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної сили.
Іще не скоро сонце покажеться на небі, ще триває Купальська ніч, а бабусі й відьми вже крадькома, щоб їх не побачили, йдуть до лісу збирати зілля, яке в цю ніч набуло винятково чарівних і цілющих властивостей. До кожної рослини були свої примовляння та молитви. “Святоянське зілля” – так називали купалівські трави – не годиться брати голіруч, “бо силу втратить”. Найцілющішим вважалося таке зело, яке віднайдене до сходу сонця або “при росі”. Молоді дівчата збирали зілля для кохання – тирлич-зілля, сон-траву, ромен-зілля, васильки.
Заготовлені трави пов’язували в пучечки і вішали під сволоком, де вони зберігалися до наступного сезону. Окремі з них ще освячували в церкві на Маковея та Спаса.
Існує вірування, що в ніч напередодні Івана Купала дерева переходять із місця на місце й шумом гілля розмовляють між собою. Хто має цвіт папороті, той може бачити, як розходяться дуби, й чути, як ведуть вони свою тиху розмову; може зрозуміти мову всякого створіння; може бачити, де заховані в землі скарби і здобувати їх.
Наші стародавні предки про спорові рослини, мабуть, нічого не знали, а тому й вірили, що кожна рослина повинна мати квітку, а що в папороті квітки ніхто ніколи не бачив, то й виникло багато легенд про таємничу квітку папороті.
Микола Гоголь використав народні перекази про цвіт папороті в своєму оповіданні “Вечір напередодні Івана Купала”. На підставі народних вірувань письменник описує, як мав би виглядати той цвіт папороті, він пише: “Дивиться – червоніє маленька брунька квітки і, як ніби жива, рухається. І справді дивно! Рухається і стає все більша, більша і червоніє, як жевріюча вуглинка. Спалахнула зірочка, щось тихо затріщало, і квітка розгорнулася перед його очима, ніби полум’я, освітивши й інших біля себе”.
Відтак купальське свято об’єднувало чимало дійств, пов’язаних з побутовим та громадським життям. Це чи не найпоетичніший обряд нашого народу. Не дивно, що свято, незважаючи на постійні заборони з боку християнства та войовничих атеїстів, які силоміць розганяли людей, коли ті збиралися на купальські вогні, а культпрацівникам було суворо заборонено організовувати свято Купала, все-таки збереглося.
А як же святкувати Івана Купала на Ярмолинеччині? Вперше, на зорі нашої незалежності, велике районне свято Івана Купала відбулося в селі Томашівка, де колективним сільгосппідприємством керував Петро Павлович Драгомерецький. Світлої і щирої душі була людина, великий пошановувач художньої культури (самодіяльності) та дозвілля людей. З його ініціативи збудували в центрі села, біля ставка та річки Ушиці “Купальське містечко”.
Згадаємо ті події. За сценарієм, свято розпочав фольклорний колектив “Кудрявчик” під керівництвом заслуженого працівника культури України Петра Широкого, який виконав старовинну купальську пісню:
Ой, летіло помело
Через наше село
Стовпом дим…Сіло спочивати на Кирилову хату…
На святі були задіяні всі працівники культури та аматори сцени району. Все проходило за старими обрядами – опудала з соломи Купала і Марени, купання у ставку, ворожіння, віночки, хороводи та забави біля вогнища…
На купальське свято зійшлося все село – від дітей до літніх людей, а також люди з навколишніх сіл. Працювали продуктові крамниці, атракціони розваг для дітей. Так людно в Томашівці ще не було.
До ранку молодь розважалась під музику, яку їм дарував вокально-інструментальний ансамбль під керівництвом Михайла Самолюка.
На багато літ Томашівка в ці святкові дні стала зоною відпочинку та центром купальських дійств.
Микола ПОБЕРЕЖНИЙ, голова районного осередку “Просвіта” ім. Т.Г.Шевченка.
