Ольга Василівна Врадій, учителька початкових класів Ярмолинецького ліцею №1 імені Сергія Слободяна, вже понад 25 років веде своїх учнів світом знань, щодня даруючи їм турботу, натхнення і тепло серця, залишаючи у пам’яті дітей найсвітліші спогади про шкільні роки. Сьогодні вона — класна керівниця 1-А класу, і кожен її день сповнений уваги до маленьких школярів, їхніх перших успіхів та відкриттів.
Напередодні професійного свята — Дня вчителя — поспілкувалися з Ольгою Василівною про її шлях у педагогіці, сучасних учнів та власну мотивацію працювати у освіті.
— Чому вирішили обрати саме педагогічну сферу? Яким був Ваш професійний шлях?
— Я добре пам’ятаю, що мрію стати вчителькою мала ще з дитинства й жодної іншої професії навіть не розглядала. Великий вплив на цей вибір зробила перша вчителька Ганна Олексіївна Кучерява, яка стала в той час для мене справжньою рольовою моделлю і прикладом справжньої відданості своїй справі. Ми, першокласники, дуже її любили та наслідували у всьому. Саме це й визначило моє подальше рішення працювати з молодшими школярами.
Тому після закінчення 10 класу вступила до Кам’янець-Подільського педагогічного ліцею, а згодом — до Кам’янець-Подільського педагогічного університету за спеціальністю «Початкове навчання, педагогіка і методика середньої освіти, музика». Свою кар’єру розпочала у 1999 році у рідній школі: спочатку працювала педагогом-організатором, а з 2000 року й до сьогодні — вчителькою початкових класів.
— Що найскладніше у роботі педагога, а що подобається найбільше? Яку головну задачу ставите перед собою у роботі із учнями?
— Найскладніше у роботі вчителя початкових класів — не просто навчити дітей читати, писати чи рахувати, а допомогти їм розуміти сфебе, мислити, відкривати нове й навчатися самостійно. Найбільше тішить бачити допитливі оченята школярів, та чути безліч чудернацьких запитань, на які обов’язково потрібно дати відповідь.
У роботі з учнями для мене важливо не лише давати знання, а й виховувати справжніх Людей і патріотів, які люблять свій край і прагнуть робити його кращим.
— Чи є у Ваших класах якісь особливі традиції? Чи вони змінюються від класу до класу?
— Маленькою, але дуже цінною для мене традицією стало на кожне випускне свято вишивати для кожного учня маленький рушничок-оберіг — на згадку про першу вчительку та чотири роки, проведені разом. І так уже шостий випуск отримує від мене маленькі сувеніри.
— Чи є момент зі шкільного життя, який запам’ятався Вам найбільше?
— Особливо запам’ятався випадок, коли ми з учнями вирішили впорядкувати зону відпочинку у лісі. Осіннім днем зібрали все необхідне приладдя, розділилися на невеличкі групки і старанно прибирали свої ділянки: згрібали листя, підмітали ґрунт, наводили порядок. До нас приєдналися працівники лісового господарства і запропонували посадити кілька рослин, що захопило дітей ще більше. Після спільної роботи ми влаштували невеликий пікнік. Жодна дитина не залишила після себе сміття — всі були втомлені, але щасливі й задоволені від спільної справи.
— Як би Ви охарактеризували сучасних учнів? Чим вони відрізняються від тих, з якими Ви починали працювати?
— Не можна сказати, що сучасні діти зовсім інші, проте зараз у них набагато більше можливостей: сучасні гаджети, новітні навчальні програми після реформи НУШ. Викладати стало цікавіше, але й часу на підготовку тепер потрібно більше. Із початком війни діти одразу подорослішали — ми часто говоримо на теми, які раніше не були дитячими, і вони все розуміють. Війна відібрала у них частину дитинства, а навчання поділилося на онлайн та офлайн. Для маленьких школярів дистанційне навчання складне, воно потребує підтримки батьків і технічних засобів. Тому переконуюся, що дітям дуже важливе «живе» навчання та справжнє спілкування.
— Що сьогодні Вам дає мотивацію продовжувати працювати у школі?
— Єдиною моєю мотивацією роботи в школі була, є і буде — безмежна любов до дітей.
Спілкувалася Анастасія Граб
