У неділю, 3 серпня, Україна вписала нову сторінку в історію спорту — вперше наші спортсменки здобули золоту медаль чемпіонату Європи з пляжного волейболу, який цьогоріч проходив у німецькому Дюссельдорфі. Тріумфальна перемога належить дуету Марини Гладун та Тетяни Лазаренко. Для мешканців Ярмолинець це досягнення стало особливо зворушливим: тут Марину підтримували її найпалкіші фанати — двоє синочків, Максвел і Самуель. Саме їм чемпіонка присвятила свою перемогу. Але про все по порядку.
Спорт — діло сімейне
Марина народилась у Сумах, у родині, де спорт завжди був на першому плані. Її батько, волейбольний тренер, з ранніх років привчав дітей до фізичної активності. Та попри те, що спорт був повсюди, Марина не відразу стала його частиною. Спершу батько працював лише з хлопцями, і під його керівництвом тренувався син — Валерій Самодай. Марина ж часто приходила на їх тренування, де годинами спостерігала з лавки за грою, нудьгуючи й не беручи активної участі.
Усе змінилося тоді, коли вона сама взяла до рук м’яч. Так почалося її захоплення, що з кожним днем міцнішало. Батько побачив бажання доньки і вирішив, що їй варто почати займатися професійно — під керівництвом інших наставників. Однак згодом, переконавшись у серйозності її намірів, сам взявся за тренування доньки. Саме з цього й розпочався довгий, наполегливий шлях до мрії.
На цьому шляху Марина знайшла справжню підтримку в чоловікові Максимові, родом із Ярмолинець. Він теж виріс у спортивному середовищі, де фізична культура була не просто захопленням, а стилем життя. Його дідусь Валерій Семенович Нашкольний — знаний у краї спортсмен, мама Ірина в молодості грала у волейбол, а батько Петро не залишає майданчик і сьогодні. Найсильніший вплив на хлопця мав дядько і хрещений — Сергій Нашкольний, який нині захищає Україну у лавах Збройних Сил. І хоч Максима й Марину поєднує багато спільного, зустріч їхня стала зовсім несподіваною.
Суми — Ярмолинці — Маямі
На той момент Марина вже кілька років жила в США: навчалася, працювала тренером, займалася з дітьми, брала активну участь у змаганнях із пляжного волейболу та грала за команду компанії EVP. Максим же працював у Чикаго диспетчером із вантажних перевезень, а у вільний час займався волейболом — спочатку класичним, а згодом і пляжним.
Одного року, святкуючи свій день народження, Максим вирішив поїхати у відпустку до Маямі. Саме там, на одному з пляжів, і сталася доленосна зустріч. Спочатку він познайомився з братом Марини — Валерієм, а невдовзі і з самою дівчиною. Коли Максим повернувся до Чикаго, вони не припинили спілкування — підтримували зв’язок через соцмережі, іноді приїжджали один до одного, долаючи відстань, яка здавалася нерозв’язною перепоною. Згодом Марина зважилася на важливий крок — переїхати до Максима. Їй пощастило, що головний офіс розташовувався у Чикаго, тож вона змогла продовжити свою роботу і тренерську діяльність уже там.
Їхнє спільне життя від початку було насиченим — змагання, нові проєкти, робота, переїзди, народження двох синів. Із усіма викликами вони справлялися так само, як на майданчику: із повною віддачею, самодисципліною й вірою в результат. Так сталося і цього разу — на вирішальних змаганнях у Дюссельдорфі, де головною опорою для Марини залишався Максим.
Перше історичне «золото»
У чемпіонаті Європи з пляжного волейболу Марина Гладун зіграла в парі із волейболісткою Тетяною Лазаренко. Попри свій юний вік, Тетяна вже є однією з найтитулованіших гравчинь України. На життєвому шляху спортсменки було чимало випробувань: її дім у Запоріжжі був зруйнований війною, а батько зараз служить у лавах Збройних Сил України. Сьогодні вона тренується у столиці, а разом із Мариною грають уже близько двох років, за цей час вони стали справжньою командою.
Цей чемпіонат став історичним не лише для дуету спортсменок, а й для всієї України — уперше наша команда на дорослому рівні вийшла до півфіналу чемпіонату світу. Цей прорив відкрив шлях до фіналу, де Марина Гладун і Тетяна Лазаренко зустрілися з сильним французьким дуетом — Клеменс Вієри та Аліною Шамеро.
Гра була виснажливою та напруженою до останнього розіграшу. Першу партію українки поступилися, але зібралися і в другому сеті зуміли переламати хід матчу, взявши партію на свою користь. У вирішальному сеті боротьба точилася за кожне очко, і за рахунку 13:13 Марина і Тетяна проявили неймовірну стійкість, реалізувавши матч-поінт — 15:14, здобувши «золото» на континентальній першості.
Ця перемога стала справжнім тріумфом — уперше за 24 роки на чемпіонаті світу у фіналі прозвучав гімн України. Свій успіх Марина Гладун присвятила дітям: «Максвелл, Самуелю, ця перемога — для вас. Ви — моє серце, моє все. Дякую, що ви є в мене. Ви — найцінніше».
Підтримка, що зігріває
Під час важливих змагань обидва сини підтримували маму перед екраном телевізора. Бути поруч із батьками фізично для них було б надто виснажливо, тож діти залишилися в Ярмолинцях, де вболівали за Марину із бабусею Іриною та дідусем Петром.
Якщо молодший Самуель поки просто радіє маминим перемогам, то 11-річний Максвел уже розуміє всі тонкощі гри, а тому переживає разом із нею.
«Старший онук, коли має нагоду, і сам активно займається пляжним волейболом, — ділиться Ірина Валеріївна. — Навіть брав участь у чемпіонаті України серед юнаків до 15 років. Тому він добре розбирається в грі, знає кожну пару, уважно стежить за результатами, про все нам розповідає. Цього разу дуже переживав за маму — настільки, що у найнапруженіші моменти просто не міг дивитися трансляцію й виходив із кімнати. Звісно, коли дізналися, що Марина здобула перемогу, ми всі були надзвичайно раді. Адже ця перемога — визнання її наполегливої праці, витримки та таланту. І вона відкриває перед нею нові горизонти та безліч можливостей для розвитку».
Попереду в Марини — участь у турнірі рівня «Челендж» у межах Світового туру, який цього разу відбудеться в Австрії. Після змагань Марина повернеться до України, де нарешті зможе обійняти своїх маленьких, але найпалкіших шанувальників. На досягнутому спортсменка не зупиняється: продовжуватиме наполегливо тренуватися та ділитися своїми знаннями, адже працює також і як тренерка. Нині її головна мета — участь в Олімпійських іграх. Віримо, що у 2028 році в Лос-Анджелесі замайорить український прапор, а ім’я Марини пролунає на головній спортивній арені світу.
Анастасія Граб, фото з відкритих інтернет-джерел.
