У свій час були люди, в яких життєвий шлях, без перебільшення, був справжнім героїчним подвигом. Нелегко було зберегти себе як особистість, заслужити повагу й авторитет оточуючих. Саме таким був ветеран війни і праці, учасник бойових дій Другої світової війни, Почесний громадянин селища Ярмолинці, Почесний ветеран України, Почесний голова ради Ярмолинецької районної ради ветеранів, кавалер багатьох бойових і трудових орденів та медалей Андрій Якимович Грищишин, якому би 20 травня 2025 року виповнилося від дня його народження 105 літ.
Народився Андрій Якимович в 1920 році в селі Іванківці Городоцького району в простій селянській сім’ї. Босоноге дитинство, важка і непосильна селянська праця в місцевому господарстві та в домашньому обійсті, шкільні та юнацькі роки пройшли в рідному селі. Тут з медаллю здобув середню освіту. В 1939 році вступив на навчання до Вінницького педагогічного інституту, де з першого курсу був призваний на строкову службу до армійських лав. Служив у Прибалтиці у танковому полку, де швидко опанував науку механіка-водія, радіотелеграфіста, вивчив артилерійські премудрості.
На початку 1941 року, в передчутті найгіршого, танковий полк, в якому служив Андрій Грищишин, рушив до кордону. Чергування кривавого 22 червня, першого дня війни, випало якраз на його долю. Коли колона танків під’їжджала до кордону, звідки лунали постріли і вже підвозили перших поранених, сталося непоправне — вибухом знищило танк командира взводу, наступним керував Андрій Якимович. Тоді колона відступила, та вже за декілька днів він прийняв свій перший бій. Тих боїв у нього було чимало — і під атаками ворожих літаків, і під наступом танків. Допоки міг воювати, то змінив три екіпажі. Коли ж сам при обороні москви отримав важке поранення, тоді ворожий снаряд громом пробив броню його танка… Прийшов до свідомості лише у шпиталі, так і не дізнавшись, яка доля спіткала двох інших членів екіпажу. Кілька уламків лікарі з шиї дістали, а один вирішили не чіпати, залишивши його, як «пам’ять» фронтовику, бо закривав він собою стінку важливої артерії. Так і носив цю «пам’ять» до кінця свого життя.
Чотири місяці Андрій Якимович перебував на лікуванні в одному з військових шпиталів міста володимирово московської області. Після лікування, з квітня 1942 року, навчався на курсах підготовки офіцерських кадрів, потім займався, як старший інструктор, підготовкою механіків-водіїв танків та забезпечував їх участь у бойових діях на фронтах Другої світової війни в 9-му окремому навчальному полку в місті володимирово. Демобілізувавшись із лав Збройних сил у червні 1946 року в званні лейтенанта, працював механіком лісопильної установки та лісником у Ярмолинецькому держлісгоспі. З 1951 по 1954 роки перебував на партійній роботі, потім, до 1959 року, очолював ярмолинецький колгосп. Без відриву від виробництва навчався і закінчив Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут, здобувши спеціальність вченого агронома.
Наступних 26 років А. Я. Грищишин працював директором Ярмолинецького хлібоприймального підприємства, яке своїми досягненнями було відоме не тільки на Хмельниччині, а й в Україні. Технічно грамотний, вмілий організатор і талановитий керівник, він багато зробив для зміцнення матеріально-технічної бази підприємства, постійно впроваджував у виробництво новітні й прогресивні технології приймання і переробки зерна сільськогосподарських культур, власні раціоналізаторські пропозиції, які давали вагомі економічні ефекти. За багаторічну й сумлінну працю, досягнуті успіхи в роботі, крім бойових орденів Вітчизняної війни 2-го ступеня, Богдана Хмельницького 3-го ступеня та медалей «За бойові заслуги» і «За Перемогу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років», нагороджений трудовими урядовими нагородами: орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани» і медаллю «За трудову доблесть». За раціоналізаторські ідеї у 1964 та 1983 роках на Виставці досягнень народного господарства в москві він два рази ставав переможцем і отримав бронзові медалі.
Андрій Якимович брав активну участь у громадському житті колишнього району. Неодноразово обирався депутатом районної і селищної рад. Ветеранською діяльністю займався з 1987 року, з часу створення районної організації ветеранів. Постійно його обирали до складу ради та її президії. В жовтні 1991 року на звітно-виборній конференції районної організації ветеранів був обраний головою ради. Протягом восьми років показав себе здібним організатором ветеранської справи. Повсякденну увагу приділяв соціальному та економічному захисту законних прав та інтересів ветеранів війни та праці, зумів налагодити тісні зв’язки та належну співпрацю з владними структурами й органами місцевого самоврядування з метою поліпшення життя, стану здоров’я і побуту членів організації. Вирішував питання військово-патріотичного і національного виховання молоді на кращих традиціях старших поколінь, постійно докладав чимало зусиль для сприяння увічнення перемоги над нацизмом.
Як член президії районної ради ветеранів, не зважаючи на свій поважний вік, постійно брав активну участь у засіданнях президії, ветеранських зібраннях із обговорення питань та прийняття відповідних рішень, добросовісно ставився до виконання ветеранських доручень. Із самого початку окупації росією території Криму та бойових дій на Сході України, з ініціативи Андрія Грищишина та учасника бойових дій Другої світової війни Григорія Хитряка (також уже покійного), президією районної ради ветеранів було прийнято звернення до всіх ветеранів краю — надати посильну грошову і матеріальну допомогу нашим українським військовим. У цьому напрямку була проведена належна організаторська та агітаційно-масова робота серед ветеранства, яка дала позитивні результати. Ними надавалась потрібна допомога воїнам Збройних Сил України і добровольчих загонів в отриманні зібраних грошей, сучасного обмундирування, амуніції, продуктів харчування тощо, а також внутрішньо переміщеним особам, які вимушено залишили свої домівки в Криму та на Донбасі й потребували житла, речей першої необхідності, харчів, одягу та взуття.
Андрій Якимович постійно брав участь у підготовці та відзначенні державних свят, пам’ятних й історичних дат, у вшануванні пам’яті ветеранів війни і праці, знаних людей району. Користувався заслуженим авторитетом і повагою серед усіх мешканців Ярмолинеччини, в тому числі молодих військовослужбовців місцевого гарнізону, де щорічно бував на святкових заходах і зустрічах.
Він зумів успішно подолати 100-літній життєвий рубіж, а майже через три місяці, 8 серпня 2020 року, його серце зупинилось і душа відлетіла в піднебесся, залишивши білий земний світ. Для Андрія Якимовича доля подарувала чимало життєвих випробувань, нелегких буднів, вчила не падати до землі, а міцно й впевнено крокувати по ній до поставленої мети, не схиляти голову перед труднощами, вміти слухати людей, серцем і душею долучатися до їх проблем. Життєвий шлях його — приклад нам усім, сущим жителям нашого краю, для наслідування у ці нелегкі часи сьогодення, коли ведеться кровопролитна і жорстока війна з путінськими окупантами. Він був справжнім господарником, керівником й організатором, сім’янином, працелюбом, наставником, творцем добра, наділений надзвичайно прекрасними людськими рисами, вірою і правдою служив рідному краю, своєму українському народу, залишивши по собі у спадок помітний слід, добрі справи. Світла пам’ять про нього назавжди житиме в благородних серцях ветеранів, жителів Ярмолинеччини та сусіднього колишнього Городоцького району. Хай Бог посилає йому Царство небесне і Вічний спокій його душі.
Петро Коцюба, голова ради організації ветеранів Ярмолинецької селищної територіальної громади
