У січні 2022 року Яніна Iванівна Дзівановська завершила книгу “Дім нашого дитинства” про Антоновецьку школу, де зібрала дані за 100 років її роботи. Звичайно, є сторінки про видатних людей, які навчались в школі, принесли славу Україні. А через місяць розпочалась війна, яка змусила жінку продовжити розділ “Гордість школи”.
Розпочати свою розповідь хочу про тиху, спокійну, завжди врівноважену дівчинку, яка прийшла до мене в 5 класі – Таню Яворську (Гайдамашко). Завжди – поруч: збере зошити, запише дату на дошці, після уроку перевірить, чи ніхто нічого не забув, чемно відповідає… Подумки малюю образ майбутньої вчительки. Одного разу запитала, чи, бува, не зробила вже свій професійний педагогічний вибір. І була дуже здивована відповіддю:
– Ні. Вчителькою не буду.
– ???
– По-перше, не маю стільки терпіння, як Ви. Інколи наказала би декого за поведінку, а Ви – лише усміхаєтесь їм… По-друге, мені дуже подобається медицина. Коли я з батьком приходжу в лікарню, бачу, з якою повагою його вітають, як старанно працюють медсестри, іноді і мене вчать, як і що робити, щоб допомогти і врятувати людину.
Так відповіла мені маленька дівчинка Таня.
Йшли роки. Я лиш спостерігала, як важко було їй вести до школи маленького братика Ігоря, нести його портфель, долаючи глибокі сніги та широкі весняні баюри з сусіднього села Голохвасти. Як терпляче, по-сестринськи наставляла його (після закінчення школи обрав шлях військового, закінчивши Київський ліцей імені Богуна). Як старалась самостійно, без репетиторів допрацьовувати матеріал, який важко вдавався.
Наполегливо і вперто йшла Таня до мети, яку впевнено долала крок за кроком. Вже на святі Останнього дзвоника запитала у неї:
– Ну, як? Не змінилось бажання стати лікарем?
– Навпаки, вирішила остаточно.
Пройшли роки. Таня здобула освіту. Після закінчення Хмельницького Базового Медичного коледжу, а потім медичного факультету Тернопільського національного медичного університету, таки стала лікарем. А ще вийшла заміж за мого сусіда. Такого ж серйозного і солідного молодого чоловіка Віталія. У них народилась маленька донечка. Таня встигає скрізь. Та здивуванню не було меж, коли одного разу побачила таку картину: ідуть по вулиці дві чарівні дівчинки. Одна – ще маленька, білява, вітерець розвіває кучерики. Радісно обіймає старшу – струнку, тендітну світлокосу, але у військовій формі. Раді обоє без меж. У старшій впізнаю свою улюбленицю Таню.
Виявляється, Тетяна Гайдамашко – військова лікарка 3-ї окремої танкової Залізної бригади. На запитання, чи важко, відповіла по-військовому коротко: “Звичайні будні військової частини. Хворих мало, в основному превентивна робота”.
Та ніч 24 лютого 2022 року змінила усе. Не побоялась тендітна дівчинка звалити на свої плечі нелегку ношу. З перших днів війни офіцер, начальниця медичної служби 3-ї окремої танкової – у горнилі війни. В її команді – знаючі, сміливі, вольові, мужні чоловіки і жінки, оптимістичні фахівці, на яких можна покластись у найважчу хвилину: водії, досвідчені лікарі, яких з честю називають “Янголи в білих халатах”. На її плечах тримається багато, тому що вона ніколи не боялася відповідальності: терпляча і вимоглива, мужня і відважна. За це і має заслужені нагороди.
Нещодавно голова Хмельницької обласної ради Віолета Лабазюк від імені депутатського корпусу ради вручила Тані Грамоту обласної ради та нагрудний знак “За врятовані життя та відданість Українській державі”. Були ще й інші відзнаки. Та найголовніше – робота. Радість врятованих життів воїнів та мирного населення.
Важко переживає втрати, коли душа кричить, а показувати цього не можна… Радіє, що все таки, попри обстріли, вдається рятувати воїнів. Коли виникає потреба, сідає за кермо і сама вивозить поранених. Іноді страшні будні сьогодення вдається скрасити короткочасною зустріччю з рідними. Мати взяла на себе обов’язки із виховання маленької донечки. Допомагають рідні чоловіка. Цього року дочка стала першокласницею. Пішла до школи без супроводу мами. Очі Тетяни Олександрівни при цих словах наповнюються слізьми. У березні, коли бабусі, дідусь, прабабуся сиділи за столом на дні народження онучки, радості не було. Бо ж доня чекала маму. І дочекалась! Вже до вечора Тетяна дісталась домівки. Дорослі всі плакали, дивлячись, як находу знімаючи важкий бронежилет та форму, вона перетворювалась в найщасливішу тендітну матусю в обіймах донечки. Хоч зустріч була короткою, та доня встигла розповісти, як вона долає свої перші сходинки в 1 класі.
Відповідальність не дозволяє довше побути вдома. Поспішає наша Таня туди, де найстрашніше. Захопила з собою дещо, що зібрали волонтери, дещо “вибила” сама. І – в путь.
З болем спостерігаю та слідкую за своїми учнями, які стали захисниками України, воїнами… Щиро вірю, що повернуться всі. А особливо наші мироносиці – жінки. Чекаю повернення і Тетяни Гайдамашко.
Тані і всім своїм учням, які на передовій, які лікують, які ремонтують військову техніку, збирають кошти, волонтерять, готують смаколики, самостійно виховують дітей, підтримуючи батьків, присвячую такі рядочки:
Любі діти мої, добрий день!
Я альбом свій шкільний відкриваю.
І за кожного учня щодень
Перед Богом стою і благаю.
Наша зустріч в онлайн – як у школі сучасній.
Ви – на карті значки: Харків, Київ, Костополь,
Миколаїв, Одеса, Херсон, Бахмут й Попасна,
Піски, Суми, Чернігів, Ізюм, Мелітополь…
Ви – в окопах тісних, бліндажах і палатках,
Міцно зуби зціпивши, зберігаєте спокій.
У шоломах міцних, гімнастерках, медичних халатах –
Ви за мир стоїте. Особисте усе залишивши на потім…
Відкриваю постійно я список імен
Тих дівчаток і хлопців, що вчила.
І молюся, молюся я Богу щодень,
Щоб війна та страшна закінчилась.
Ви – опора для нас: Таню, Ігорю, Юро, Вадиме, Андрію,
Олександре, Віталику, Петре, Сергію,
Валентине, Володю – я на вас покладаю надію.
Поверніться живі – я про це лише мрію.
Я горджуся, що Ви цей етап у житті переносите сміло.
Що науку шкільну Ви безстрашно підтвердили ділом.
Най знання Ваші, розум і в бою загартоване тіло,
Не зачеплять ні слово, ні зброя і ніяка ворожа сила.
З повагою ваша вчителька Яніна Iванівна ДЗВІАНОВСЬКА.
Фото із офіційної Facebook-сторінки 3-ї окремої танкової Залізної бригади та шкільного альбому авторки.
Дуже гарно і душевно