Є жінки, які навіть у досить поважному віці не відчувають своїх років. Це стосується симпатичної Марії Юхимівни Слимко, мешканки Ярмолинець.
Я знаю її давно і тому вирішила зробити щось приємне у її ювілей, написати цю статтю.
Народилася Марійка 20 березня 1945 року у родині робітників — батька Юхима Пантелеймоновича та матері Парасковії Федорівни. Вони виховали двох доньок — старшу Зіну (нині покійну, вічна їй пам’ять) та нашу героїню.
Від батьків вона запозичила такі цінні риси, як доброта, милосердя, чуйність, необхідність завжди говорити правду, що, власне, стало її життєвим кредо.
Дівчинка з дитинства була непосидючою, як кажуть в народі, шибутною, дотепною, допитливою, одним словом, холерик за темпераментом, якому подавай усе і зараз. Іноді це ставало не на її користь, але ж усе не буває ідеальним.
У школі дівчина перевагу надавала, як не дивно, англійській мові, яку вчила охоче і знала її досконало, зазвичай, в межах шкільної програми. Тому виношувала мрію стати перекладачкою. Двічі вступала до Чернівецького університету, але з усіх екзаменів не вистачало кількох балів, хоч з іноземної мови було «відмінно».
Але невдачі не зупинили Марійку, і вона, згадавши пораду своєї першої учительки, яка бачила дівчинку у майбутньому своєю колегою, вступила до Кам’янець-Подільського педінституту на факультет початкових класів.
Загальний стаж роботи Марії Юхимівни становить 52 роки.
Погортавши її трудову книжку, дуже здивуєшся: Покутинці, Летичів, Стара Синява, Чемерівці (35 років), Перегінка, Ярмолинецька СШ №2 і навіть Чемеровецьке медучилище (10 років) на посаді вихователя гуртожитку. Можна собі уявити, скільки дитячих душ пройшло крізь її серце?! І результати її плідної праці не забарились. Вона отримала Почесну грамоту Міністерства Освіти України, знак «Відмінник освіти України», має звання «Учитель-методист» (Чемеровецька СШ).
Підсумовуючи вищесказане, відзначу, що ця учителька пережила 13 директорів та 12 переїздів до місця роботи. Неймовірно, але факт, бо так складались життєві обставини.
Марія Юхимівна дуже пишається своїми доньками та онуками. Старша Анжела з чоловіком мешкають в Ярмолинцях, а їхня донька Юля працює у Стамбулі (Туреччина) лікарем-дієтологом. Друга донька — Оксана — учителює у Чемерівцях, її чоловік Володя та старший син Сашко боронять нашу державу, а молодший син Андрійко навчається у Національному університеті «Львівська політехніка».
Заповітною мрією Марії Юхимівни є якнайшвидше закінчення війни та повернення додому живими зятя та онука Сашка.
Мені подумалось, що така цікава, активна, неординарна людина повинна мати багато друзів. Яким же було моє здивування, коли дізналась, що у Марії Юхимівни є лише одна подруга з Чемеровець, з якою 35 років поспіль триває ця дружба. Це — Галина Фіголь, сама-сама-сама… Бо, як було зазначено вище, Марія цінує у людях чесність, відвертість, відкритість і правдивість. Цим параметрам і відповідає її Галинка. Є ще одна особа, яка на тривалий час зайняла своє достойне місце у Маріїному серці. То її таємниця, до якої ніхто не має права доторкнутись.
Марії властиві дотепність, велике почуття гумору, які займають доцільне місце і у її власних віршах та піснях, і у різноманітних заходах, що проводились свого часу за її участю, вносячи якусь інтригу та новизну. Я не згадала про її гарний голос, який зачаровував аудиторію.
Нині Марія Юхимівна продовжує своє активне життя, долаючи пішки певний кілометраж по Ярмолинцях, порається по господарству, допомагає немічним та хворим сусідам, не відмовляючи нікому, хто попрохає про допомогу. А як же інакше? Це ж її життєве правило. Одним словом, старість не торкається цієї жінки.
Отож, Марієчко, щиросердно вітаю з твоїм ювілеєм! Зичу тобі здоров’я і довгих літ; нехай зоря надії ще довго світитиме тобі; щоб ніколи не знала горя і біди; хай Бог милосердний з високого неба дарує усе, чого тобі треба, а Матінка Божа, Цариця Свята дарує щасливі та мирні літа.
Галина Борович, селище Ярмолинці
