Цей рік рясний на ювілеї наших поетів-автографців. Ось і березень приніс 80-річчя з дня народження Лесі Миколаївни Статкевич із Савинець.
ЇЇ поезії написані від душі і з великим знанням життя. Багато своїх добірок Леся Миколаївна створила з нагоди днів народження рідних, близьких, односельців. Нерідко люди самі приходять до неї з проханням написати римоване вітання для ювіляра. Поетесу часто запрошують прочитати свої вірші на урочистих подіях села чи райцентру. І вона ніколи нікому не відмовляла, адже має не тільки талановиту, але й добру та відкриту душу.
Її вірші — це не просто рими, а справжній діалог із душею, у якому кожен знаходить щось своє: ніжність, біль, мрії, спогади, надію. Вони наповненні світлом, вірою в добро та незламною силою духу. Від поетеси просто віє позитивом. Віршує про те, що лягає на душу, що хвилює її серце: про природу, кохання, проблеми сьогодення, на патріотичні теми.
Поетеса висловлює глибоке переживання за долю України, зокрема за її східні терени, де війна та біль торкнулися кожної родини. Душа болить за землю, що вражена страшною війною, за людей, чиї серця сповнені тривогою та втратами. Цей біль поетеса передає у своєму вірші «Ні! — скажемо війні», в якому звучить заклик до миру, єдності та відродження рідної землі, до повернення спокою та благополуччя на простори України.
Народилася поетеса 8 березня 1945 року в с. Чорниводи Городоцького району. До поезії її підштовхнула робота. За освітою Леся Миколаївна — вчителька-філологиня, закінчила Кам’янець-Подільський педагогічний інститут (тепер — Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Згодом приступила до педагогічної праці у Савинецькій школі.
Саме там, серед дитячих голосів і щирих почуттів, народжувались її перші поетичні рядки. Вчила віршувати Леся Миколаївна і своїх учнів. Перебуваючи на заслуженому відпочинку, не втомлювалася милуватися красою світу та переносила свої думки у власні поезії. Натхнення вона черпала в рідному краї, людях, яких зустрічала, та подіях, що відгукувались у серці.
Окрім того, Леся Миколаївна є активною учасницею літературного клубу «Автограф», який діє при Ярмолинецькій центральній бібліотеці та об’єднує творчих жителів краю. ЇЇ вірші друкувались у літературному альманасі «Медобори» та у місцевій газеті «Вперед» та знайшли відгук у серцях читачів.
У своєму селі Леся Миколаївна відома не лише поезією, а й майстерністю вишивальниці. У творчому доробку мисткині — вишиті картини, що оживають яскравими барвами, сорочки, рушники… У кожному візерунку закладена любов до рідної землі та українських традицій. ЇЇ вишивки, як і вірші, наповнені глибоким змістом, символами традицій та народної мудрості.
Пані Леся написала гімн для рідного села Савинці.
Чудова земле, серцю мила,
Савинеччино моя,
Сади вишневі, хлібні ниви,
І спів чарівний солов’я!
Пшеничні, житнії поля,
Мій рідний краю, калиновий,
Моя Подільська сторона,
Завжди з тобою розмовляю
В снах кольорових й наяву,
Тебе, мій рідний краю,
В своїх віршах оспівую.
Здійсняться мрії Тарасові —
Ввійде у силу «Заповіт»,
Прийдем до світлого, нового,
В обіймах наших — цілий світ…
Тож українська пісня, лийся,
Поклич коханих до вінця,
Поплач від щастя й більше смійся,
Теплом збагачуй всі серця!
Тобі роки ці я дарую,
Трудом прославлений народ.
Відновим село, відбудуєм,
Сягнем незвіданих висот!
У 2016 році Леся Миколаївна за участь у поетичному конкурсі від газети «Омріяні Вісті» корпоративного видання Агрохолдинг виборола почесне ІІ місце, за що отримала в подарунок хлібопіч.
Від усього колективу бібліотеки щиро вітаємо Вас зі святом, шановна ювілярко!
Ваша творчість — це невичерпне джерело натхнення, глибини та світла. Ваші поезії наповнюють серця читачів теплом, мудрістю і любов’ю до рідного слова.
Бажаємо Вам міцного здоров’я, невичерпної енергії, тепла рідних людей і радості від кожного дня. Нехай муза ніколи не полишає Вас, а Ваше слово ще довго звучить у серцях шанувальників!
З повагою та найкращими побажаннями, колектив Ярмолинецької центральної бібліотеки.
Добридень, Вкраїно моя!
Зібрались додому лелеки
Довкола свого вожака,
Летіли довго і далеко,
Була дорога нелегка
Забракло силоньки в пташини,
Хоч трохи би їй відпочить,
Лелече серце, мов в людини
То плаче гірко, то щемить.
Вже Україна недалеко,
Все ближче й ближче до мети
-Збери всі силоньки, лелеко,
До свого дому долети.
Журавлик журці помагає,
ЇЇ підтримує крилом.
Ось Батьківщина їх вітає,
Уже попереду Дніпро.
Були без їжі, без зупинок,
Журавка все перенесла
На ріднім березі спочинок,
То ж зовсім близько до села.
-Лелечко, пташечко весняна
Моя ти рідна, золота, —
Журавлик радий, і кохану
Крилом до серця пригорта.
Все ж ти знайшла у собі сили,
Щоб подолати путь важку…
Цілує птах подругу милу
Курличе ніжне їй «кру-кру».
У ріднім гніздечку лелеки.
Радію із ними і я.
Прощай, край чужий і далекий,
Добридень, Вкраїно моя!
Вірші Лесі Статкевич
