Саме сьогодні Україна з новою силою затребувала голосу Великого Кобзаря, його мудрості, незламного духу й пророцтва як непоборної зброї для захисту держави та перемоги над ворогом.
Кобзар поставив перед кожним українцем — воїном і партизаном, волонтером і медсестрою, конструктором і оператором високотехнологічної зброї, вченим і робітником, учителем і селянином, студентом і пенсіонером — знакове питання: що для нас рідна земля, власна домівка, держава, незалежність, свобода й життя людини як найбільші цінності? Війна стала суворою пересторогою для тих, хто намагався будувати Україну без Шевченкового заповіту, національної ідеї, патріотизму, рідної мови, духовних цінностей, власне, без українців. І сьогодні, коли країна опинилася перед смертельною небезпекою, як ніколи, актуальні і натхненні слова батька нації:
Не журися, Україно,
Панно синьоока!
Твоя воля як той сокіл,
Літає високо.
Її турки не спалили,
Ляхи і татари…
Бог поможе — розійдуться
І московські хмари!
Шевченкове слово супроводжує нас упродовж всього життя. Кожен із нас ще в дитинстві відкрив для себе «Кобзар» і час від часу неодмінно повертається до нього як до молитовника, по-новому осмислюючи в Шевченкових творах невичерпний зміст і знаходячи духовно-моральну підтримку, наснагу та впевненість. Кожнісінька українська дитина серед перших імен і прізвищ, які вона засвоює разом із власним, вимовляє «Тарас Шевченко», а вже в дитячому садочку чи початковій школі декламує його «Мені тринадцятий минало…» або наспівує «Реве та стогне Дніпр широкий…»
Так склалося (і в цьому є глибока символіка), що Тарас Шевченко помер наступного дня після свого дня народження, і от тепер для нас ці дати співпадають, ми їх відзначаємо одну за другою. Він прожив лиш 47 років, наповнених подіями, радощами і стражданнями, і у свій день народження ще приймав поздоровлення друзів у своїй майстерні. Наступного дня поета не стало.
За десять днів до свого відходу «на той світ… до Бога» поет написав свій останній вірш, яким нині закінчується «Кобзар». У ці нелегкі часи бачимо і чуємо Тараса, розуміємо: його поезії від першої («Думи мої…») і до останньої («Чи не покинуть нам, небого…») звучать пророче, вони повертають нас до нашої національної пам’яті. Правда і Воля України — понад усе! Це було мрією поета і найбільшим його бажанням.
Де, у якого народу ще був поет, щоб у «останню, тяжкую минуту» так думав про свою Батьківщину:
За неї Господа моліть!
Либонь, нема в нього поетичного чи прозового твору, де б він не переймався долею України, болем її згорьованого народу. Мрія бачити його вільним і щасливим — то, якщо хочете, генеральна лінія життя Кобзаря. Він вірив сам і вселяв цю віру в серця «малих отих рабів німих». «Я на сторожі коло їх поставлю слово», — писав він. І це слово, сповнене болю за рідну Матір — Україну, за її долю, сповнену синівською любов’ю аж до пожертви, стало на той час і на всі часи надійним щитом нашого народу перед загарбниками нашої землі, які, як колись, так і тепер, у нових історичних умовах, за допомогою найсучаснішого озброєння, інформаційних, технічних засобів намагаються зупинити процес національного самоусвідомлення нашого народу, нав’язати йому і надалі промосковський орієнтир.
Розпинателі України не скорили, не могли зламати волелюбний дух патріота, який, будучи в неволі, писав: «Караюся, мучуся, але не каюсь». Боялась його і московсько-комуністична імперія зла, одягаючи його в одяг атеїста, інтернаціоналіста, строго цензуруючи програми Шевченківських концертів, вилучаючи зі шкільних програм низку його творів, забороняючи читання його поезій біля пам’ятника Шевченка в різних містах.
Шевченко розкрив причини трагедії свого народу у поемі «Сон», назвав головних винуватців:
Це той перший,
що розпинав нашу Україну,
А вторая доконала
вдову-сиротину.
Кати! Кати! Людоїди!
Наїлись обоє, Накралися…
Гнівно викриває і засуджує поет усю сутність російської загарбницької політики. «Неситим оком на край світу заглядає, чи нема країни, щоб загарбать…»
І, як видно, росія путіна ще з більшою жадобою і жорстокістю продовжує політику експансії і поневолення інших народів. Вона не хоче змиритися з існуванням незалежної української держави, погрожує нам атомною зброєю.
Вивчивши добре історію України, Шевченко приходить до висновку, що тільки «у своїй хаті — своя правда і сила, і воля». Він закликає українців вивчати добре історію свого народу:
Та читайте од слова до слова,
не минайте ані титли,
Ніже тії коми, все розберіть…
та й спитайте
Тоді себе: Що ми?.. Чиї сини?
Яких батьків?
Ким? За що закуті?..
Шевченко закликає своїх земляків того часу і всіх нащадків до жертовної любові до Матері-України:
Свою Україну любіть,
Любіть її во время люте,
В останню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть!
Тарас Шевченко перестає бути поетом однієї доби — він наш повсякчасний провідник. Він виступав у той час проти поневолювачів, проти ворогів нашого народу серед своїх земляків. Його гнівні слова і сьогодні, в часи цієї страшної війни, спрямовані проти брутальних і підступних українців на нашій землі, які діють скрізь: і у Верховній Раді, і в органах самоврядування, і в багатьох партіях, прикриваючись інтересами народу. Багато з них працюють проти нашої держави під прикриттям «свободи слова», на замовлення господарів, з яких не всі живуть в Україні. Ці замовлення виконують спритні, шустрі, які через телепрограми різних каналів маніпулюють свідомістю людей.
В умовах війни чи не найважливішим є заклик Кобзаря, що єднання всіх здорових сил української нації в ім’я утвердження нашої незалежної держави:
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата —
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю!
Ми всі хотіли б дожити до здійснення Шевченкових ідеалів свободи і любові, коли справді нарешті:
…І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
Евеліна Радзінська, студентка ІІ курсу факультету управління, адміністрування і туризму Хмельницького національного університету
