20 лютого — День Героїв Небесної Сотні.
Євромайдан увійшов не лише до історії України, а й до світової історії, як знакова подія, як символ незнищенного волелюбства, героїзму великої нації українців. Ми гучно заявили світові про своє бажання будувати вільну, демократичну, процвітаючу державу. Ми довели це у протистоянні бандитському режиму. Щодня доводимо мужністю, подвигом, потугою своїх кращих синів і дочок, які грудьми заслоняють шлях московському агресору в Україну. Назад, у рабське минуле, кримінально-бандитське імперське ярмо вороття немає, бо межу, позначену кров’ю, перейти не дозволить народ.
Однією з найстрашніших сторінок у новітній історії України став жорстокий розстріл учасників Революції Гідності на Майдані Незалежності у самому центрі столиці України. Саме тоді, на Майдані, піднялася віра, що душі загиблих, невинно убієнних за Україну, унаслідують Царство Боже, бо вони віддали життя за волю народу і справедливість. Тому їх почали називати Небесною Сотнею. Подвиг Героїв Небесної Сотні увіковічнили і в наших Ярмолинцях. У центрі селища, на подвір’ї храму Преображення Господнього Православної Церкви України знаходиться пам’ятник Героям Небесної Сотні. Він встановлений з ініціативи настоятеля храму благочинного наших громад отця Миколая Ковалика. І це не випадково, бо отець Миколай разом із своїми старшими синами був на Майдані, а в криваві дні 18-21 лютого не лише бачив загибель Героїв, а й відспівував невинно убієнних Героїв України. Його ж син Василь керував під час Революції Гідності взводом Правого Сектору. Зараз сини отця Миколая боронять нашу землю від московських окупантів в лавах ЗСУ.
«Щодо пам’ятника Небесній Сотні, то вигляд його прийшов в уяву сам по собі і є символічним. Гірка з каміння символізує Українську Голгофу, Ангел — саму Небесну Сотню, а Хрест — то справді той хрест, який Україна несе на шляху до свободи. Біля ніг Ангела — агнець, який символізує чистоту душі, унизу — книга з граніту з надписом: «Героям Небесної Сотні», — розповідає отець Миколай.
З чого все розпочиналося в Україні? Саме з того, що народ прозрів і усвідомив, що лише спільними зусиллями можна змінити життя на краще. Такою об’єднуючою силою в столиці України став Майдан — зі своїм устроєм, майже родинними стосунками, певними правилами поведінки. Він самоорганізувався патріотично налаштованими людьми з усіх куточків України. Нескінченною лавиною йшли людські потоки та щонеділі збиралися на народне віче сотні тисяч небайдужих українців.
У багатьох вперше прибулих на Майдан пробуджувалась національна свідомість, з’являлась гордість за свій народ, який показав готовність до самопожертви за волю і незалежність своєї країни. Творцями, які змінюють історію України на невеличкій території Майдану в дощ і сніг були звичайні люди. Кожен, хто приходив, знаходив свою нішу, яку заповнював часточкою особистого внеску. Через Майдан пройшли сотні ярмолинчан, які щонеділі приїздили до столиці.
Далі поведу розповідь про Сергія Боднарчука із міста Старокостянтинова, Героя Небесної Сотні, великого патріота, українця, мого однодумця та побратима. Долі наші не раз перепліталися. Згадую його постійно і часто, але спілкуюся з Сергієм тепер вже на духовному рівні.
Вперше з Сергієм зустрілися в Хмельницькому — це було на початку 90-х минулого століття. Народний дім, засідання товариства «Родовід» (читай «Просвіта»). Розговорилися. Багато спільних друзів: рідним для обох є місто Кам’янець-Подільський, де пройшли наші студентські роки. Коли я закінчував Кам’янець-Подільський педінститут, він починав навчання (1978) на першому курсі фізико-математичного факультету цього вишу. Тут Сергій познайомився з Тетяною — студенткою філології. У 19 років одружилися. Їм виділили маленьку кімнату в напівпідвальному приміщенні студентського гуртожитку. Тетяна згадує: «Там, у підвалі, тривав наш медовий місяць, який не закінчувався впродовж 33 щасливих років подружнього життя, продовжувався до пострілу снайпера…».
Сергій Боднарчук назавжди запам’ятався мені у вишиванці і з усмішкою. Так сталося, що ми разом їздили в Київ на могили політв’язнів — Стуса, Тихого, Литвина (прах яких привезли в Україну з Сибіру).
Були на з’їзді Конгресу Українських Націоналістів, він — делегатом, я — запрошеним. У 2005-2009 роках Сергій Боднарчук очолював Старокостянтинівську міську організацію КУН.
З червня 2009 року — голова Старокостянтинівської організації ВО «Свобода». Пов’язав своє життя із українським козацтвом, курінний українського козацтва, нагороджений посмертно Козацьким Хрестом «За козацьку мужність на Майдані». Сергій захоплювався історією України, багато читав, був надзвичайно ерудованою людиною, чтен ВУТ «Просвіта ім. Т. Г. Шевченка.
Загинув 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутська від кулі снайпера, коли виносив поранених. Посмертно Сергію Боднарчуку присвоєно звання Героя України. Його дружина, Тетяна Боднарчук, написала книгу, присвячену чоловікові, «Кохання, розстріляне снайпером», до якої увійшли спогади авторки про коханого чоловіка, Героя Небесної Сотні, Героя України, патріота, голову Старокостянтинівської міської організації ВО «Свобода», націоналіста, члена виконкому комітету Старокостянтинівської міської ради, вчителя фізики Старокостянтинівської гімназії. А також видання вміщує спогади побратимів, свободівців, друзів, однодумців, колег, учнів, жителів громади міста про Людину, що віддала своє життя за майбутнє України.
Про народження хмельницького майдану, участь у Революції Гідності хмельничан та жителів області написано чимало. Майдан починався з невеликої групи молоді, яка зібралася у ніч з 21 на 22 листопада на Майдані Незалежності, щоб заявити про свій протест обурення діям тодішньої влади, яка обманула сподівання народу. А вже 22 листопада вийшло пів сотні людей і саме цього дня я востаннє зустрівся з Сергієм Боднарчуком, який разом з народним депутатом Ігорем Сабієм, у якого Сергій був помічником-консультантом, прийшли підтримати хмельницький майдан, який тільки почав зароджуватися.
Сьогодні багато людей розчарувалися в тому, що маємо після Революції Гідності, але якби її не відбулося, то такої держави, як Україна, вже б не існувало, тому що плани знищити Україну як державу московськими імперськими чиновниками складалися в кремлівських кабінетах давно, а почали здійснюватися з приходом до влади путіна.
Зрадників, україноненависників, на жаль, вистачає і сьогодні, які готові за 30 срібників продати рідну землю. Ще сьогодні багато хто з поплічників зеківського режиму вдає із себе ледь не поборників демократії. А тоді потрібно було витримати і зловісний блиск в очах відвертих ворогів, і цькування нишпорок.
Минуло вже 11 років з того часу, але біль не вщухає, пам’ять береже кожну мить тих днів, коли скорботна мелодія народної лемківської пісні «Плине кача» рвала душі тих, хто творив Революцію Гідності.
Слава Україні! Героям Слава!
Микола Побережний
