Прощання із загиблим на війні поліцейським — нашим земляком Віктором Зюбрієм відбулося у Хмельницькому
Трагічна звістка сколихнула Хмельниччину: 21 січня внаслідок ворожого обстрілу загинули поліцейські, серед яких наш земляк, уродженець села Шарівка Віктор Дмитрович Зюбрій.
47-річний підполковник поліції Віктор Зюбрій був заступником командира роти поліції особливого призначення ГУНП в Хмельницькій області. 22 роки віддав службі в рідному підрозділі. Колеги характеризують його як надійного та відповідального наставника і побратима. У Віктора Зюбрія залишились батьки, дружина, 17-річна донька та 10-річний син.
Прощання відбулося в понеділок у Свято-Георгіївському храмі Хмельницького. Віктора Зюбрія поховали на Алеї Слави в обласному центрі.
«Їхній подвиг — це приклад мужності, відваги та безмежної любові до України. Вони боролися не лише за землю, а й за наші цінності, за наші родини, за майбутнє наших дітей, — сказав на прощанні з колегами начальник ГУНП в Хмельницькій області Руслан Герасимчук. — Від імені поліції області хочу висловити глибоке співчуття родинам Віктора та Вадима (Вадим Король — теж загиблий капітан поліції з Полонного — авт.). Ми розуміємо, що жодні слова не зможуть загоїти цей біль. Але знайте: пам’ять про ваших синів, чоловіків і батьків житиме в наших серцях».
На церемонію прощання їздили шарівчани, односельчани Віктора. Делегацію очолював староста села Шарівка Микола Завацький.
Віктора Зюбрія та його родину добре знають у рідному селі. Тут працювали його батьки — Дмитро Олександрович — ветеринарним фельдшером у радгоспі, Любов Романівна — учителькою хімії у місцевій школі. У Шарівці зростав і Віктор. Добре навчався, багато читав, був відповідальним, умів дружити. Так розповідають про свого учня колишні його педагоги — перша вчителька Валентина Анатоліївна Гжегожевська та класний керівник Валентина Станіславівна Войцехівська.
«Віктор був найкращим учнем у класі, допомагав у навчанні іншим. В усіх позакласних заходах проявляв ініціативу та відповідальність. Серед друзів та учителів користувався авторитетом, бо був безвідмовний з будь-яких питань, людяний, інтелігентний, працелюбний. Вітя також був незамінним помічником батькам вдома. Честь школи захищав на районних та обласних олімпіадах з математики, тому і свою майбутню професію пов’язав із комп’ютерними технологіями», — розповідає Валентина Войцехівська.
«Це був мій перший клас шестирічок. Вітя був надзвичайно старанним, ввічливим хлопчиком. Він зростав у родині, де панувала любов і злагода. Блакитноокий із білявим волоссям, він випромінював світло та добро. Він гарно знав математику, завжди був уважний на уроках, старанний. Він виріс на моїх очах, бо ми тоді усі разом проживали у вчительському будинку. Вітя відрізнявся стриманістю та відповідальністю серед однолітків, виконував будь-яке доручення. Пам’ятаю, завжди хвилювався, що може в чомусь помилитися, щось зробити не так. Хлопчик захоплювався спортом з ранніх років, був учасником шкільних волейбольної та футбольної команд. А школу закінчив із золотою медаллю», — пригадує Валентина Гжегожевська.
Щирі співчуття усій родині загиблого Героя Віктора Дмитровича Зюбрія. Його подвиг пам’ятатиме рідне село, Ярмолинеччина, Поділля, Україна. Вічна слава і пам’ять Герою!
Наш кор.
