22 січня Україна в умовах жорстокої війни з московитами відзначить 106-річчя Дня Злуки. Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка розпочинає
неформальний тиждень національної Пам’яті, коли в усіх куточках України (і не тільки) від малого до великого, від Воїна, Духівника і до свідомого педагога, митця, спортсмена та бізнесмена згадуватимуть і вшановуватимуть великих Українців усіх часів і віків, які своєю працею, звитягою, борнею, вірою і талантом закладали фундамент Соборності українських земель, силу нашої Державності.
Уся славна українська історія, минувшина і будучина нуртуватимуть у фокусі тієї знакової події, коли в Києві на Софіївському майдані відбулося урочисте зібрання і був проголошений Акт Злуки українських земель, що зміцнило й розвинуло ідеї та принципи Незалежности України, засвідчені IV Універсалом.
День Соборності України святкують, починаючи з 22 січня 1919 року, дня підписання Акта возз’єднання УНР та ЗУНР, відомого в історії як Акт Злуки. В універсалі Директорії зазначено: «Однині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна…»
22-24 січня 1919 року за сценарієм Івана Огієнка в Києві відбулися всенародні свята з нагоди річниці IV Універсалу (22 січня 1918-го) УНР і народження соборної України. Саме Огієнко вніс подання на затвердження Ради міністрів УНР і Директорії УНР закону щодо запровадження 22 січня державного свята в Україні «на вічні часи».
Ось що згадував Іван Огієнко про перший День Соборності в Києві: «Отож, Софійський майдан 22 січня 1919 року, середа. О 12-й годині все почнеться. Вся Софійська площа усипана людьми, війська — без кінця. Кожна церква йде процесією на площу… Усе йде. Увесь Київ тоне у дзвонах. А день такий сонячний, а трошки сніжок випав, все блищить, все таке гарне… До комісії, яка мала прикрашати площу, я призначив артиста Миколу Садовського. Хто проїде на баскому коні? Садовський убрався в одежу гетьмана і їде на історичне свято. Молебень на площі — шість єпископів на чолі з архієпископом. Урочиста служба. Безконечні хори співають. Директорія спереду. Ось — читання Універсалу. Читає Федір Швець. Перечитали і постанову Галицької Національної Ради, що вона поєднується з Українською Народною Республікою. А дзвони дзвонять, а духовенство співає, а війська — куди око тільки бачить. Учнів — безконечне число. Цей день оголосив я вільним від занять. Три дні дзвонила вся Україна…»
Салютують гармати, грає оркестр, під вигуки «Слава!» на площу автівками виїжджає керівництво Української Народної Республіки, чоломкається з повноваженими представниками Західноукраїнської Народної Республіки. Офіційно проголошується: «…Віднині є тільки одна Українська Народна Республіка». Оплески, захват, апофез національного єднання.
Нині минає 106 років від тоді, як на Софіївській площі в Києві було проголошено Універсал про об’єднання в одну державу (уперше з княжих часів) Західної і Наддніпрянської України.
Проте романтичний ентузіазм одразу стикнувся з важкими реаліями. Ми й нині не дуже мудрі в державницьких справах. А століття тому у вогні війни на кілька фронтів ми були і наївні, і беззахисні: нам забракло сил, і Бог одвернувся. Наша соборність тоді не протрималась і року. Однак чи не вперше світ побачив, як без загарбницької війни на демократичних засадах, завдяки національному самоусвідомленню, віками розрізнені території об’єдналися в єдину суверенну державу. І за приклад світу були українці. Ідея соборності стала прологом, орієнтиром для суверенної України майбутнього.
Трагедія тодішньої України полягала в тому, що вона як незалежна держава не була потрібна жодній із великих європейських країн. Переможним Австрії і Німеччині було не до того, Англія і Франція зробили ставку на Польщу як на союзника у боротьбі з більшовиками, а останні відверто визнавали, що без України радянська влада в росії довго не протримається.
— Уже сама геополітична ситуація свідчить, що жодного шансу втілити у життя гасла, які легко декларували в Акт возз’єднання, не було, — розповів політолог Костянтин Бондаренко.
Але основна причина усе-таки в іншому: амбіції українських політиків, як це часто бувало у нашій історії, взяли гору над здоровим глуздом. Між керівником ЗУНР Євгеном Петрушевичем і керівником Директорії Симоном Петлюрою одразу після декларування наміру об’єднатися виникли суперечки за владу: кожен із них прагнув грати першу скрипку в українському оркестрі. До того ж, між керівництвом обох об’єднаних територій існували ідеологічні розбіжності: галицький уряд у політичному плані вважав першочерговою небезпекою поляків, а склад Директорії наполягав дати відсіч більшовикам. Кожен тягнув ковдру на себе.
Таке протистояння зрештою призвело до того, що під час українсько-польської війни, а саме під час Чортківського повстання (червень 1919-го) Петлюра, хоч і мав достатньо військ і багато зброї за 60 км від Львова, проте не допоміг Українській Галицькій Армії (УГА), якій не вистачало спорядження та боєприпасів. Унаслідок цього українська територія аж до річки Збруч опинилася під Польщею. Ще частину західних земель України поділили між собою Румунія, Угорщина та Чехословаччина. Велика Україна потрапила до рук москалів. Українці не змогли відчути сповна, що таке соборність.
Тільки через шість століть українці реально досягли своєї вершинної мети — відновити власну Державу, об’єднуючи розірваний імперіями український народ у незламну націю. Справедливо, що нині знову звучатимуть імена та діяння тих, хто був прямо й опосередковано причетний до цього Дня, який суттєво вплинув на всі подальші національно-політичні процеси в Україні. Але, як і кожне вікопомне історичне явище, феномен Злуки містить свої джерела й витоки, опираючись на енергію народу та його визначений «передній ряд».
Тому в цьому пошанованому ряду мусять бути великодостойні князі й гетьмани, ватажки національно-визвольних повстань і змагань, будителі народної душі і просвітники, воїни і державотворці, поети, борці й орачі. Бо як можна оцінювати, усвідомлювати місію та значимість таких постатей як М. Грушевський,С. Петлюра, І. Огієнко, Є. Коновалець, П. Скоропадський.
Серед багатьох — Василь Кричевський (засновник та перший ректор Української Академії Мистецтв), який уособлює найвищі чесноти українського художника, громадянина і патріота, митця, визнаного світом. Саме в ті буремні часи національно-визвольних змагань 1917-1919 років він створює символи Української Народної Республіки (Малий і Великий державні Герби України, Державний кредитовий білет, Велика державна печатка УНР, затверджені Центральною Радою в 1918-му, військовий Прапор для першого українського полку ім. Богдана Хмельницького).
21 січня виповнюється 35 років із дня утворення між Києвом та Івано-Франківськом (через Львів) мосту національної єдності. 1990 року відбулася одна з найбільших у Центральній та Східній Європі масових акцій — українці створили живий ланцюг як символ єдності східних і західних земель і знак вшанування подій Першої української незалежності.
За радянських часів події Української революції 1917-1921 років намагались не згадувати в підручниках історії. Зі встановленням радянської влади всі українські свята були витіснені з суспільного дискурсу. Пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР зберігали мешканці заходу України й українська політична еміграція в країнах Західної Європи й Америки. 22 січня там урочисто відзначали свято незалежності та соборності Української держави. Утім, національна пам’ять перемогла радянську амнезію, і 21 січня 1990 року українці вперше взялися за руки, щоб створити безперервний ланцюг від Києва до Івано-Франківська (через Львів) і показати: ми — єдині. Так уперше з дня проголошення Акта Злуки 1991 року між УНР і ЗУНР в сучасній історії було відзначено День Соборності, а 1999 року відповідно до Указу Президента України Леоніда Кучми цей день став національним святом.
Живий ланцюг засвідчив, що українська нація подолала страх перед радянським режимом і готова маніфестувати свою незгоду з політикою комуністичної партії. Ця акція, яку організував Народний Рух України (ярмолинецькі рухівці стояли в ланцюгу біля Житомира), стала провісником падіння срср і проголошення нової незалежної і соборної України.
Український живий ланцюг вважають чи не наймасштабнішим у світовій історії. Достеменно невідомо кількість учасників тієї акції: незалежні експерти кажуть, що єдиний ланцюг об’єднав до 3 мільйонів українців.
Після проведення ланцюга 21 січня 1990 року в Києві на Софійській площі, в Івано-Франківську на Вічевому майдані та у Львові біля пам’ятника Іванові Франку відбулися мітинги-молебні.
Із 2008 року традицію створення живих ланцюгів, що символізують єдність українського народу, відродили.
До святкування Дня Соборності долучаються також українці за кордоном. Живі ланцюги повсякчас створюють у Швеції, Великій Британії, Польщі, Чехії, Естонії, Канаді, Німеччині та США.
Із 1991 року українська нація вчергове, власною волею, відновила державотворення. 33 роки крок за кроком в революціях й війні з комуністичною спадщиною й московським окупантом стверджували свою волю до життя. Історія продовжує рухатися, повторюючись у вимірах уже сьогоднішньої війни з нелюдом-московитом. Лише маючи спільну мету й спільне бачення майбутнього, ми переможемо.
Уроки історії потрібно вивчати та працювати над помилками. Період Української Народної Республіки є тим історичним уроком, який вказує на значимість єдності у боротьбі із будь-яким ворогом. Об’єднаний народ є сильним та нездоланним.
Слава Соборній Україні!
Микола Побережний.
