Село Москалівка знаходиться в обіймах зелено-оксамитових полів. При в’їзді, праворуч, прикрашає його великий ставок, де водиться всяка риба, постійно плаває водоплавна птиця, навіть лебеді. А далі, обабіч дороги, добротні й чепурні житлові будинки, заасфальтована вулиця, мов стрічка в’ється селом. Чудовий краєвид, а в ньому перлина — місцева двоповерхова школа, яка була споруджена і введена в дію у 1979 році, також чепурна, ніби світиться м’яким теплом своїх стін, посміхається привітними очима вікон до шкільного подвір’я, . Раніше Москалівська і Коритнянська восьмирічні та Верховецька початкова школи входили до складу Гвардійського району і тільки в 1959 році, після його розформування, ввійшли до складу Ярмолинецького районного відділу народної освіти.
Школа — це не лише споруда. Це серце, повітря, емоції життя цього мальовничого села. Тут не тільки здобувають знання, а й закладається фундамент майбутньої особистості. Тут навчають жити. Це місце, де народжується завтрашній день нашої країни, формується її майбутнє.
Сьогодні ми поведемо мову про її директора — Михайла Олександровича Василишина, який протягом майже 43-х років є постійним очільником великої шкільної родини, всіх — учнів, вчителів, батьків. А породичала їх тільки школа, з того самого дня, як пролунав для шести- і семилітніх сільських хлопчиків і дівчаток перший дзвоник, з того часу, як вони переступили шкільний поріг, у якій вони разом із педагогами і батьками жили, разом вчилися, разом вирішували назрілі проблеми шкільного життя, виховання та навчання учнів.
Народився Михайло Олександрович 15 січня 1955 року в селі Білогородка на Ізяславщині Хмельницької області. Цьогоріч він відзначатиме свій славний і поважний сімдесятилітній життєвий ювілей. У рідному селі промайнули його дитячі та шкільні роки, тут закінчив десятирічку. Був зразковим і допитливим учнем, любив математику і фізику. Але в ті роки для вступу у вищі навчальні заклади необхідно було мати щонайменше два роки трудового стажу. Тому одразу ж після закінчення середньої школи працював робітником Ізяславського хлібоприймального комбінату.
У червні 1973 року був призваний на строкову службу до лав Збройних сил. Після демобілізації, в червні 1975 року, продовжив трудову діяльність робітником Білогородського підсобного хлібоприймального пункту Ізяславської бази хлібопродуктів. У грудні того ж року став слухачем підготовчого відділення Вінницького педінституту, після закінчення якого успішно подолав вступний бар’єр до Кам’янець-Подільського педагогічного інституту. Адже ще з дитячих років мріяв бути тільки вчителем. На фізико-математичному факультеті цього вишу у нього зміцнилися гарні людські риси: працьовитість, наполегливість, організаторські здібності.
Деканат факультету доручив йому студентську посаду: бути старостою групи. З покладеними на нього обов’язками Михайло Василишин справлявся успішно. Тут зустрів свою життєву долю, вродливу однокурсницю Євгену, з якою у 1978 році стали на весільний рушник, створили прекрасну сім’ю. В шлюбі народили, виховали і дали належну путівку в життя дочці Лесі та сину Сергію, дочекалися двох онучат-дівчаток, яких безмежно люблять та пишаються ними.
Після закінчення інституту в 1981 році, молоде подружжя Василишиних отримало направлення на Ярмолинеччину. Спочатку Михайло Олександрович був призначений вчителем математики Коритнянської восьмирічної школи, а рівно через рік — директором Москалівської середньої школи, що стало значним іспитом на його освітянську керівну й організаторську зрілість. А село Москалівка для нього та його сім’ї стало давно рідним, тут — друзі, куми, однодумці, тут зростали їхні діти. З тих пір Михайло Василишин працює директором загальноосвітньої школи I-III ступенів, а нині — закладу загальної середньої освіти (ЗЗСО) I-III ступенів. Це — рекорд діяльності серед керівників навчальних закладів на Ярмолинеччині. Поважають його керівники селищної територіальної громади, колеги, учні, батьки, мешканці Москалівки та навколишніх сіл. Школа під його керівництвом належить до когорти кращих.
На базі школи відділом освіти, раніше району, а сьогодні селищної ради, проводяться семінари з різних предметів. Педагогічні та учнівські колективи беруть участь у різноманітних освітянських конкурсах та здобувають перемоги. Михайло Олександрович вміло здійснює керівництво педагогічною системою школи, її розвитком, організовує і стимулює професійну діяльність учительського колективу, сприяє формуванню культури та високого рівня викладання навчальних предметів, домагається стабільних високих результатів навчання, кращих умов матеріально-технічного забезпечення навчально-виховного процесу, забезпечує високу якість роботи закладу. Коли він як директор відвідує уроки для методичного контролю, то це — радість і для вчителів, і для учнів. Він приходить як вчитель-методист, щоб порадити і практично допомогти впровадити новітні форми, методи і прийоми навчального процесу, бо головне — засвоєння учнями предметних матеріалів та отримання ними твердих осмислених знань.
Михайло Олександрович постійно дбає про зміцнення матеріально-технічної бази школи, створення належних умов для навчання школярів, викладацької роботи вчителів. Зокрема, останнім часом здійснено капітальний ремонт спортивної зали, створено комп’ютерний клас, побудовано газову котельню, оновлено шкільний водогін, замінено вікна і вхідні двері на метало-пластикові, споруджено внутрішній санвузол. Організовано надійний підвіз до школи учнів із навколишніх сіл шкільним автобусом.
Постійно в його полі зору — господарські клопоти: будівельні і ремонтні роботи, догляд за шкільною садибою, навчально-дослідними ділянками, фруктовим садом, дбає про своєчасне і якісне харчування учнів у шкільній їдальні. Легко долає труднощі, з успіхами реалізовує задуми та ідеї.
Як учитель Михайло Олександрович відмінно володіє методикою викладання уроків та інноваційними освітніми методами й технологіями, активно використовує їх у своїй практичній діяльності, виявляє ініціативу, компетентність та професіоналізм, творчі організаторські здібності. Виховує у школярів вольові риси, наполегливість і цілеспрямованість, постійно дбає про розвиток у них індивідуальних здібностей, систематично здійснює з ними виховну роботу, спрямовуючи її на підготовку до свідомого осмислення, розвитку необхідних вмінь, творчих здібностей і навичок, у цілому – до життя. Як наслідок, учні школи успішно виступали і виступають на шкільних, селищно-територіальних, районних і обласних олімпіадах, конкурсах, спортивних змаганнях.
Дирекцією, педагогічним і учнівським колективами школи на належному рівні здійснюється робота по вшануванню колишніх випусників, воїнів-захисників нашої неньки-України. Зокрема, в Москалівці відбувся захід «Разом до Перемоги» із вшанування пам’яті подвигу семи Героїв-земляків, які віддали своє життя в боротьбі з російськими окупантами: Петра Бойка, Олега Середюка, Віктора Франкова, Едуарда Садомського (зятя Михайла Василишина), Володимира Атаманчука, Володимира Мукомели і Віктора Атаманчука. Під час цього зібрання усіх загиблих вшанували хвилиною мовчання та живими квітами, які учні школи поклали до їх портретів. Програму заходу було розпочато театралізованою мініатюрою «Діти війни», в рамках якої виступали школярі та педагоги. В школі не тільки вшановують пам’ять про Героїв-земляків, але й активно долучаються до волонтерської діяльності, щоб допомогти тим, хто сьогодні на фронті виборює нашу Перемогу.
Крім освітянської діяльності, Михайло Олександрович активно займається громадською роботою. Його неодноразово обирали депутатом районної та сільської рад, членом ради первинної ветеранської організації села. Зараз виконує обов’язки заступника голови сільського ветеранського осередку. Постійно проявляє турботу про ветеранів війни і праці, людей похилого віку і малозабезпечених, по-справжньому дбає про їх соціальний захист. Завжди — енергійний, скромний, порядний, доброзичливий, небайдужий до людських життєвих проблем і побутових потреб.
Освітянська праця, громадська діяльність возвеличила Михайла Олександровича як здібного і талановитого керівника, організатора педагогічних справ, турботливу людину, авторитетну і поважну особистість не тільки в Москалівці, але й по всій Хмельниччині.
Таке далеке і таке близьке усе з відстані пройдених літ. Але ж воно не забувається, бо освячене високими душевними вимірами людського благородства, чим живе і творить Михайло Олександрович.
Петро Коцюба, голова президії ради організації ветеранів Ярмолинецької селищної територіальної громади.
Директор — душа навчального закладу, школа — це його життя
Михайло Олександрович Василишин, наставник і керівник — мудрий, щирий, щедрий на людяність і доброзичливість — життєлюб та оптиміст. У народі кажуть, що щастя людини не має виміру. Проте щасливцями долі вважають тих, хто зумів побачити й розкрити свій талант, несучи людям добро й не вимагаючи нічого натомість.
На плечах директора лежить широке коло обов’язків. Він має бути вмілим керівником навчального процесу, незаперечним авторитетом серед колег, добрим наставником для дітей. Усе це і поєднав у собі Михайло Василишин. За роки своєї роботи проявив високий рівень професіоналізму. Завжди толерантний та витриманий, уміє не лише керувати колективом, а й морально підтримувати кожного у важку хвилину.
Михайло Олександрович закінчив фізико-математичний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту. За час навчання був старостою групи, головою студентської ради, командиром будівельного загону фізмату імені Корольова, командиром і майстром інститутського будівельного загону «Поділля»…
Головне в житті — сім’я, переконаний ювіляр. Молоде подружжя математиків — Михайло Олександрович і Євгенія Сергіївна — отримали направлення на Ярмолинеччину. Так і до сьогодні трудяться разом: і вдома, і у школі, разом переживають радість і гіркоту днів скорботних. Євгенія Сергіївна була і залишається відданою другою половинкою, надійною опорою, мудрою порадницею та помічницею.
Біжать роки, підросли діти — Леся і Сергій, стають дорослішими онуки — Богдана й Віталіна. І на всіх вистачає душевного тепла та енергії, любові. Кожен день Михайла Олександровича починається з щирої розмови з дітьми, онучками, а їхній день — з ласкавої усмішки дідуся та батька. Ця усмішка і добре слово вельми потрібні сьогодні його дівчатам, бо ж разом з ними Михайло Олександрович пережив страшне горе: війна забрала життя зятя родини Василишиних Едуарда Садомського. Отож, його тепла, сили, чоловічої мудрості вистачає на усіх. А пам’ять Едуарда гідно шанують у рідній школі, де він навчався, у селі, де проживав (його іменем названо вулицю), у громаді, у місті Хмельницький, де проживає родина Садомських (він є почесним жителем Хмельницького).
І школа починається теж із нього, з директора. Сьогодні керівник навчального закладу — це адміністратор, економіст, юрист, маркетолог, менеджер, фахівець з кадрів. І, звичайно, психолог, соціолог, педагог. Саме таким і є Михайло Олександрович.
Любов до людей — один із головних принципів у його роботі. Директор ніколи не знає, хто і з яким настроєм увійде до кабінету. Утім він вміє ефективно налагоджувати комунікацію з відвідувачами, ким би вони не були.
Михайло Олександрович — завжди в центрі подій. Нашого директора часто можна побачити в коридорах, застати за спілкуванням із батьками та учнями, він бере участь у неформальних шкільних зустрічах і відвідує спортивні заходи. Усім учасникам освітнього процесу комфортно підходити до директора зі своїми запитаннями, спілкуватися з ними.
Наш Михайло Олександрович не лише позитивно сприймає зміни, а й сам є їхнім рушієм. Швидкість реакції та гнучкість — важливі його риси, які ведуть за собою інших. Керівник прекрасно розуміє, що світ змінюється, він не боїться змінити свій підхід, якщо це не принесе бажаний результат. Він може як скоригувати план, так і повністю від нього відмовитися.
Михайло Олександрович знає сильні та слабкі сторони кожного вчителя, розуміє, як із ними працювати. Знає, як допомогти вчителю стати кращим. Він оцінює весь колектив загалом і забезпечує його професійний розвиток та навчання.
Завдяки старанням колективу під керівництвом директора-ювіляра, учні нашої школи є переможцями конкурсів різних рівнів, змагань, олімпіад із базових дисциплін. Серед них є і художники, і літератори, і відмінники навчання, і спортсмени, і просто хороші люди.
Летять роки, приходять нові учні, учителі, але школа для кожного з нас — частина нашого життя, у якому головною дійовою особою завжди буде директор. За свою педагогічну діяльність зробив великий внесок в розбудову та процвітання закладу. Він — творча і креативна людина, прекрасний педагог. Завжди тримає руку на пульсі шкільних справ, намагається кожного зрозуміти, готовий простягнути руку допомоги як учням і батькам, так і вчителям. А за чарівною усмішкою іменинника приховано твердість характеру, силу слова та міцність духу.
У цей час воєнного лихоліття подбав про те, щоб діти мали змогу навчатися офлайн. Мудро і вміло скерував всі роботи для організації та створення укриття. За ініціативи Михайла Олександровича організовано плетіння маскувальних сіток, виготовлення окопних свічок, проведена коляда на підтримку ЗСУ. Активно співпрацює з волонтерськими організаціями, разом із педагогічним колективом нагороджений грамотою Ярмолинецької селищної ради з нагоди Дня волонтера.
Це далеко не єдина нагорода за волонтерську діяльність колективу закладу з початку повномасштабної війни, бо і школа, і директор завжди активні у всіх благодійних заходах, які проводяться у громаді. Михайло Олександрович користується повагою та авторитетом не лише у власному колективі, у рідному селі, але й серед директорського корпусу та керівництва громади.
Альона Матвейцова, вчителька української мови та літератури Москалівського ЗЗСО I-III ступенів.
